№ 77 (21445) субота 28 вересня 2013 року

Лаурінас Касчюнас, литовський політолог, провідний міжнародний експерт та керівник відділу політичного аналізу Центру досліджень Східної Європи, прочитав в Одеському вільному університеті лекцію на тему «Архітектура системи європейської безпеки. Роль НАТО», присвячену найважливішим аспектам побудови системи європейської безпеки та ролі Альянсу у цьому процесі.

Спочатку зі словами привітання до одеситів українською мовою звернувся заступник посла Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс. Коли оплески у залі вщухли, модератор зустрічі, голова Одеської обласної організації партії «УДАР» Андрій Юсов слушно зауважив, що у високого литовського гостя державній українській мові могли б повчитись чинні міський голова Одеси та голова обласної державної адміністрації.

Пан Лаурінас Касчюнас люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Чорноморських новин».

Нещодавно Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM) спільно з правоохоронними органами України та Республіки Молдова — Державної прикордонною службою України, Міністерством доходів і зборів України, митної служби та прикордонної поліції Республіки Молдова представили на Вінниччині буклети під назвою «Перетин молдовсько-українського кордону: що вам потрібно знати».

Проект покликаний інформувати громадян про права й обов’язки, адже надання публічної інформації на кордоні, на думку представників місії, є важливим кроком у боротьбі з корупцією та підвищенні прозорості роботи прикордонних служб. На презентації разом з молдовськими та вінницькими колегами побували й одеські журналісти.

214 мільярдів гривень на дорожнє господарство України має намір витратити уряд у найближчі шість років.

Відповідно до Державної програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2013—2018 роки, що опублікована на офіційному сайті уряду, за цей час планується провести будівництво та реконструкцію 1,5 тисячі кілометрів і відремонтувати більше 24 тисячі кілометрів автомобільних доріг.

Більше двох місяців працівник машинно-декораційногого цеху оперного театру Арсен Торопов, який впав з шестиметрової висоти, провів у реанімаційних відділеннях одеських лікарень. Пошкодження мозку були надсерйозними, тому лікарі прогнозів не давали, та надії на одужання, звісно, були. Спочатку Арсен почав самостійно дихати, потім перейшов у стан сопору (глибоке пригнічення свідомості при збереженні рефлексів. Хворий у сопорі пасивний, байдужий, хоча і здатний реагувати на деякі сильні зовнішні подразники) — тобто позитивна динаміка була, хоча й повільна. Увесь цей час мати і брат хлопця боролися за його життя усіма можливими способами, однак зберегти рідну людину не вдалося. У ніч на 21 вересня він помер (за попередніми даними — від абсцесу легенів), так і не приходячи до тями... Окрім легенів, у нього почалися великі проблеми з нирками, погіршували загальний стан і сильні пролежні. Поховали 27-річного Арсена в середу, 25 вересня.

Рідні хлопця не можуть змиритися з горем і мають намір боротися за те, щоб усі винні в трагедії відповіли за скоєне. Нагадаємо, 12 липня (день відкриття Одеського кінофестивалю) під час монтування екрану Арсен Торопов зірвався з 6-метрової висоти. Чомусь на місце падіння не були викликані правоохоронні органі, в лікарню хлопця ніхто не супроводжував, більше того, «швидкій» навіть не повідомили ім’я постраждалого. Майже два місяці рідні тягнули як могли лікування Арсена. Щодня на підтримання його життя доводилось витрачати 3—4 тисячі гривень, і це лише на ліки, не враховуючи витрат на спеціальне харчування, масажі, бронхоскопії, томографії тощо. Якщо в перші тижні після падіння гроші на лікування активно збиралися (левову частину виділили організатори кінофестивалю, щось — працівники оперного, багато допомагали звичайні одесити), то згодом про трагедію забули і всі витрати лягли на матір-пенсіонерку і брата-працівника театру. Вже на початку вересня вони вичерпали всі можливі ресурси, тому в останні тижні життя Арсен залишився на державному забезпеченні.

На початку осені мені пощастило побувати на концерті в Одеській філармонії. Враження щонайкращі! Була вдячна можливості послухати класичну музику у майстерному виконанні.

Номери оркестру оголошував сам диригент — народний артист України Хобарт Ерл (американець, який багато років представляє культуру нашої держави). Коментуючи деякі твори концертної програми, він звернувся до зали російською мовою. Та раптом у своїх коментарях перейшов на доволі гарну українську. Що буває у таких випадках на концертах у всьому світі? Запитайте Хобарта Ерла, і він вам скаже: глядачі із вдячністю аплодують. Одесити ж у відповідь дружненько: «Ха-ха!» І таке воно, те «Ха-ха!», було спонтанне, що ті, хто зібрався аплодувати, не встигли й отямитися. Тож і залишилося висіти в повітрі тільки «Ха-ха!»

Хочу сказати кілька слів щодо статті Володимира Яворівського «Авантюра у двох століттях» («ЧН» від 31 серпня).

Так, наш гарант Янукович тихо-крито підписав сумнозвісну Харківську угоду. Та всі мовчали, ніхто не мовив, що вона — зрадницька. На жаль, здають її, нашу Україну, «старшій сестрі». От і російський лідер Путін дозволяє собі називати нашу державу територією, прагне скрізь насадити «рускій мір». А ще прикро, що управляють Україною, куди не піткнись, донецькі. Чому?..

Колись давно розмовляла я зі своєю далеченькою сусідкою. Дізнавшись, що голосуватиму за В’ячеслава Чорновола, вона заперечила: чому, мовляв, не за Олександра Мороза? З’ясувалося, вона із сином — соціалісти. Та нехай, подумала я про себе, все ж таки не комуністи.

Відтоді минуло багато часу. Й ось нещодавно зустрічаю сусідчиного сина Миколу на одному із заходів Всеукраїн­ського об’єднання «Свобода». Здивувалася й водночас засмутилася. Розповів, що вже шість років, як його матері нема на білому світі. Сам він, сказав, добре засвоїв материні слова про те, що боротьба бандерівців була справедливою, вони не завойовували чужі землі, а обороняли власні домівки.

У редакції є людина, без якої газета аж ніяк не може вийти. Це оператор комп’ютерної верстки. У «Чорноморці» вже багато літ цю посаду обіймала Валентина Вєдєнєєва. Це добра і ла­гідна, старанна і сумлінна, товариська і щира жінка.

Валентина Євгенівна народилася на Далекому Сході. Її дитинство та юність минули у поселенні неподалік Амуру, як співається у пісні, у «краю суворому, тишею огорненому». Мрійлива душа прагнула нових, незвіданих світів. Це бажання привело її до Одеси. Не цуралася найважчої роботи: працювала на крекінговому заводі, жила в гуртожитку, навчалася заочно у політехнічному інституті на хімічному факультеті. Як казали тоді, до комунізму веде не лише електрифікація, а й хімізація...

Далеко не щодня президент має дивитися у вічі історії. Не щодня лідер повинен робити вибір, що визначить і траєкторію розвитку країни, і його власний історичний спадок на десятиліття, а можливо, і століття вперед. Більшість керманичів просто марнують свої роки правління й заслуговують у підсумку в анналах історії лише на коротку згадку про їхні невдачі. Чимало з них роблять хибний доленосний вибір і тим самим прирікають себе на безчестя, а свої країни на катастрофу. Лише окремі справді визначні лідери роблять правильний вирішальний вибір.

З огляду на яскраво виражену своєрідність президентства Віктора Януковича він не має права стояти перед обличчям історії. Він не Джордж Вашингтон. Він не Шарль де Голль. Він не Маргарет Тетчер. Він навіть не Джиммі Картер. Однак історія, як і Господь, рухається несповідимими шляхами. Й ось погляньте: саме Янукович з-поміж усіх опинився в унікальному, безпрецедентно унікальному становищі, що дає йому змогу рухати Україну до світу.

Бджільництво  та  кролівництво — перспективні  галузі  сільського  господарства Одещини

Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області спільно з партнерами з Румунії та Молдови вже другий рік успішно реалізує проект, спрямований на розвиток сільськогосподарського бізнесу нашого регіону та просування сільськогосподарської продукції підприємців Одещини на ринки країн-партнерів.

У рамках проекту в травні цього року в Кишиневі, Республіка Молдова, відбувся бізнес-форум, у якому взяли участь підприємці сільськогосподарської галузі з Румунії, України (Одеська область), та Республіки Молдова. Вони представили сільське господарство в різних напрямках.

Нонна Шляхова — із плеяди тих талановитих жінок, чиї імена знані і шановані на теренах науки України і за її межами. Професор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, доктор філологічних наук, вона зробила вагомий внесок у розвиток сучасного літературознавства, опублікувавши майже сто праць — від невеликих статей до солідної монографії. Свою наукову працю Нонна Михайлівна успішно поєднує з адміністративною: 18 років очолювала філологічний факультет і вже 21 рік завідує кафедрою теорії літератури та компаративістики (порівняльне літературознавство).

Про життєвий шлях дослідниці, педагога та просто жінки і йдеться в цьому інтерв’ю.

відлунало  в  Одесі  веселе  музичне  свято — джазовий  фестиваль

Від раннього вечора й до пізньої ночі — тільки музика, тільки джаз, джаз, джаз, усі три дні. Щоразу різний — з кожним виходом на сцену нових і нових музикантів, дуже різних, але однаково залюблених у це мистецтво, втаємничених у таємниці імпровізації, творення музики прямо на очах. Три дні, вірніше, три вечори поспіль на філармонійній сцені тривав третій Міжнародний джазовий фестиваль. Тривало свято, якому, здавалося, не буде кінця.

Його учасники з різних країн світу привезли джаз — як вони його розуміють, яким бачать його майбутнє, привезли до нас в Одесу, тому що знають: це — територія джазу, тому що багато чули про це місто, а ще тому, що мають за друга фаната джазової музики, видатного музиканта-імпровізатора Юрія Кузнецова — і на його запрошення також, і ще тому, що тут — море і теплий, погідний вересень...

У рамках святкування 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка редакція газети «Чорноморські новини» спільно з «Інтелектуальним форумом» оголошують про проведення обласного конкурсу аматорського мистецтва «Мій Шевченко».

Мета і завдання конкурсу: виявлення талановитих особистостей нашого краю; розвиток та популяризація творчих здібностей земляків; збереження української культури через засоби мистецтва; широке залучення до творчості авторів-аматорів, що не є членами професійних спілок, сприяння їх творчому розвитку, самовдосконаленню; популяризація творчої спадщини Тараса Шевченка.

Десь наприкінці травня з кишені маминого старого халата я витрусила на краї спушеного лопатою городу дрібку пороху, серед якого було кілька насінин. А оце подивувалася: серед підрослого за літо бур’яну на тім місці виросли дві невеличкі жовті диньки і натовк зернятами шапку крупноголовий сонях.

Чомусь згадалися ці милі диньки біля рідної хати під час подорожі Ізраїлем, країною, зведеною на голому камінні (тут пустеля — це навіть не пісок, а справді голе розпечене каміння), яке людям дісталося з часу проголошення створення держави Ізраїль згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 травня 1948 року, хоча історія єврейського народу сягає тисячоліть. Нині вони на тому камінні, не маючи достатньо прісної води (з річки Йордан лімітовано воду споживає кілька держав), виплекали країну-сад, квітучу оазу. До речі, краплинне зрошування — то винахід місцевих.