Пятрас ВАЙТЕКУНАС: «Це ваша земля, ваші діти, ваше майбутнє...»

Радий, що євроінтеграція стала тим чинником, котрий об’єднує владу й опозицію. Це свідчення того, що політики добре усвідомлюють, що підписання асоціації — це справа не лише опозиції і що це потрібно не політикам, а українському народові.

Хочу відзначити нещодавній візит до Вільнюса голови ВР України пана Рибака. Обмін думками і позиціями був успішним, і я впевнений, що Україна підпише асоціацію з Європейським Союзом. Литва, яка стала членом ЄС та НАТО 2004 року і зараз головує у Раді Європи, по­ділиться своїм досвідом. Ми розуміємо важливість інтеграції України до ЄС, але рішення повинні приймати ви. Це ваша земля, ваші люди, ваші діти, ваше майбутнє і ніхто інший, крім вас, вибору не зробить. Вікно до Європи зараз відчинене і вам вирішувати, як цією ситуацією скористатися.

— Сьогодні кілька мільйонів українців живуть і працюють у Європі. Як ви гадаєте, якщо наша держава підпише угоду про асоціацію, а згодом увійде до ЄС, чи станеться так, що ці наші найпродуктивніші люди повернуться до України? Наразі більшість з них повертатися не бажає...

— Люди, які проживали у наших країнах хто 50, хто 70 років, були позбавлені можливості вільно рухатися по світу, світ був для них закритим. І я вас зараз запитую: свобода — це добре чи погано? Але цей світ, він під сонцем, він не божественний чи не цілком божественний, він не досконалий і те, що добре, свобода — добре, але іноді вона має інші наслідки. Литва також зіштовхнулася з таким чинником свободи, як еміграція, — виїхало біля 15% наших громадян. Але справа у тім, що свобода приносить можливості. Деякі можливості пов’язані з тим, що люди їдуть вчитися, працювати, але вони й привозять до Литви після цього не тільки гроші, вони привозять досвід, бачення, як можна жити, працювати, ставитися до роботи. Я інколи запитую: скільки треба людей цього нового бачення, нового мислення, щоб країна змінилася? Може, потрібен мільйон, може, тисяча, а може, вистачить однієї людини, котра створить уже нову Литву, відкриє нові можливості?.. Важко сказати, але якщо ми готові прийняти свободу як цінність, то ми повинні прийняти і деякі наслідки цього вибору.

— Деякі політичні сили пропонують винести питання вступу до ЄС на референдум. Як, на вашу думку, було б краще — вирішити це питання через референдум чи це має бути вольове солідарне рішення еліти?

— Я дуже поважаю Україну, але як посол я не можу давати оцінок і навіть утримуюся давати якісь поради. Най­більше, що ми можемо, поважаючи один одного, — розповісти про наш досвід, про наше життя у Литві. Як ми вибирали, де ми досягли успіху, а де ми помилилися, щоб ви цих помилок могли уникнути. Моя загальна відповідь така, що референдум суперечить вашій Конституції. Не можуть зміни до Конституції бути порушенням тієї ж Конституції. Якщо ви хочете встановити ціни на сир, як у Швейцарії, проводьте референдум. Адже зараз не йдеться про вступ України до ЄС, а тільки підписується Угода про асоціацію. З європейського боку асоціація підписується 28 країнами. 28 країн і Україна. Потім відбувається процес ратифікації цієї угоди в кожній з цих країн, тож зі вступом до асоціації у вас нічого не закінчується, а, скоріш за все, лише починається. Асоціація — це більш ніж тисяча сторінок, це не меморандум про наміри і не якийсь незначний договір, це дуже серйозний документ, котрий регламентує дуже детально співпрацю України та ЄС у всіх сферах життя, починаючи від політичної співпраці, економічну співпрацю, торгівлю, закінчуючи культурою.

Угода охоплює також важливі ціннісні питання. Детальніше про цінності європейської цивілізації. Почну з питання, чому процвітаюча Європа розпочала дві світові війни, у котрих загинуло десятки, а за деякими оцінками, до сотні мільйонів людей? Чому це сталося? Чи це та Європа, до якої ви хочете вступити? Що там було неправильно? Європа і до Першої і до Другої світових воєн добре торгувала, заможно жила, була освіченою, друкувала мудрі книги. Наче все було добре, а вийшло, що все страшно і трагічно погано. Так ось, це були відносини, котрі у Європі будувалися на інтересах (будемо торгувати, будемо інвестувати — і все буде гаразд). Не було добре. Те, що зараз часто забувають у наших країнах, наших регіонах, як у нас у Литві, так і у вас в Україні. Зроблю добротний євроремонт і буду, як європеєць. Але євроремонт — це лише маленька частинка. Можна заробляти, як європеєць, і не бути європейцем. Жахливий геноцид наприкінці ХХ століття з жахливим вбиванням людей стався у Югославії. Пригадуєте, вони тоді жили значно замож­ніше від нас. Югославія для нас тоді була майже Заходом. Люди мого віку згадують, що тоді Югославія вважалася майже вершиною щастя, майже, а закінчилося все геноцидом та етнічними чистками. Так що можна жити у Європі і… бути дикуном. Оце й було, що відносини будувалися на матеріальних речах, на балансі сил, балансі інтересів, і цей баланс ніколи не вдавався. Ось ніби ми з вами успіш­но торгуємо, а прийшов час і всю ідилію зруйнував. Так, що після Другої світової війни інтелектуали сказали, що досить цього небезпечного балансування сили та інтересів. Ми повинні закласти в основу нашого життя, нашого майбутнього щось таке, що не підлягає змінам у часі. І вони у формі законів почали закладати цінності.

Що таке цінності? Повага до людини. Свобода слова. Якщо я кажу «так», а мільйон каже по-іншому, це ще не означає, що цей мільйон правий. Можливо, цей слабкий голос і є тим голосом, котрий показує правильний шлях у майбутнє, просто його потрібно почути. Коли у Європі у сфері міждержавних відносин в основу були покладені цінності, припинилися війни. Ви собі можете зараз уявити війну між такими давніми ворогами, як німці та французи? Це звучить як нісе­нітниця. Або між такими історичними ворогами, як литовці й поляки? Це неможливо! Як цього було досягнуто? Завдяки тому, що ми належимо до тої самої ци­вілізації, яка будує свої відносини на основі поваги до людської гідності, до прав людини, до свободи слова, поваги до народу у формі вільних та чесних виборів, демократії, ринкової економіки. Це добра новина, але є в мене для вас і погана новина.

Не факт, що наша цивілізація виграє. Світ стає глобальним і розподіл праці стає глобальним, конкуренція також стає глобальною. Інший світ також поспішає. А наша цивілізація нерідко програє. В Африці програє, тому, що ми туди приходимо і запитуємо, чому він перебуває у тюрмі, наче він і нічого поганого не скоїв, лише висловив свою думку, а ви його катуєте. У відповідь нам нерідко лунає: «Ах! Ви так! Тоді ми з вами не торгуватимемо!». Країни, що не задають таких незручних запитань, вони розвивають торгівлю, відносини (не знаю, настільки вони глибокі та тривалі), але не факт, що наша західна, наша європейська цивілізація ці конкурентні перегони виграє. Тож, якщо ви хочете, щоб ви та ваші діти жили у такому світі, який ми зараз будуємо, то нам доведеться добре постаратися. Залишитися в стороні і сказати «а, хто там виграє, до того ми й приєднаємося» — не вийде. Вас приєднають. А нам і всьому ЄС потрібна ваша рука, ваш розум і ваша підтримка. Україна потрібна, і, за великим рахунком, потрібна для того, щоб не втратити Росію. Росія у своїй глибині (може, я помиляюся) належить до тієї ж західної цивілізації. Давайте ж не віддамо Росію Азії, не віддамо Росію якомусь новому витку диктатури чи чогось такого, що вже було. А зміщення такого гіганта, як Україна, на Схід негайно підійме хвилю реваншизму в Росії. «Рєбята! Якщо ми змогли повернути собі Україну, значить, ми можемо повернути собі і все інше!». Це помилково і небезпечно. Тож давайте не віддамо насамперед Україну.

— Хто із шести країн Східного партнерства має найбільший шанс підписати договір про асоціацію? І як входження Вірменії до Митного союзу може вплинути на шанси України?

— Україна має великі шанси. Вона досягла значного прогресу, договір уже парафовано, підписи поставлені на кожній сторінці. На мій погляд, Вірменія втратила всі шанси підписати з нами договір. Не можна ставити Європу перед фактом свого вибору, а потім запитувати «а що ви тепер з нами робитимете?». Та нічого ми не будемо робити. Живіть, як хочете, це ваш вибір і ваша відповідальність. Якщо нема політичної волі. У нашій зовнішній полі­тиці на перший план несподівано ви­йшла Сирія. У ЄС є і внутрішні труднощі, й економічна криза. Вірменія точно не є у нас пріоритетом №1.

— Ви висловили цікаві думки стосовно Росії. А в Україні у різні роки звучали думки прихильників інтеграції з Росією, що, мовляв, давайте ми спочатку інтегруємося з Росією, а потім з Росією будемо йти до Європи...

— Мені іноді випадає виступати на вашому телебаченні. Якось я пішов на ринок, й одна жінка мені каже: «Бачила по телевізору, як ви виступали за Євросоюз, наводили якісь аргументи, але я нічого не зрозуміла. Чи ви можете пояснити мені просто: а навіщо нам ця Європа?». Я запитав: «У вас квартира є?» «Є!». «А який ремонт ви хотіли б у ній зробити?» «Звісно, євроремонт!» Ну ось, вона сама відповіла на своє запитання...

— Чи можуть бути перепоною на шляху до Вільнюса якісь провокації росіян, дії Чорноморського флоту РФ?

— Я не оракул. Якщо говорити серйозно, я не думаю, хоча можу й помилитися. Але такі два близькі народи… Я можу зрозуміти, що росіяни якось образилися. Як же це не з нами, як же це швидше за нас? Образа є, але, щоб почати вже так смертельно душити Україну, не дійде до такого. Були тут сигнали, наприклад, недавні проблеми у двосторонній торгівлі. Тому треба розглядати можливості альтернативної торгівлі, альтернативних поставок енергоносіїв.

— Відомо, що коли країни Балтії йшли до Європи, були складні стосунки з Росією. Нас цікавить ваш досвід на цьому шляху. Ми знаємо, що ви надзвичайно швидко перебудувалися.

— Це було вже давно. Литва — маленька країна, це не Україна. Литву врятували дві речі: те, що ми мали 20 років своєї незалежності, і те, що ми маленькі. Ми не мали ілюзій, що можемо піти якимось третім шляхом, що можемо чогось шукати. Якщо коротко і трішки гостро, я б задав вам кілька питань. Хто ви? Європейці? Чи хто? Куди ви йдете? Чого хочете? Звідки ви прийшли? Що з вами сталося? Що сталося з Росією, з Литвою, з Україною? Більшовизм, сталінізм — це наша історія чи історія нашої хвороби? А якщо це історія нашої хвороби, то навіщо ті, хто заразив нашу історію цією хворобою, досі стоять на монументах у більшій частині України? Вони досі стоять, бо нема відповіді, що з нами сталося, куди ми йдемо, хто ми такі.

У нас було простіше: ми не повертаємося у Європу, у Литві ми створюємо Європу, з помилками, з ваганнями, але створюємо. Нам тоді було легше, та й вікно було ширше відчинене. Росія завжди була проти нашого вступу до ЄС й особливо до НАТО. Але була наша воля.

Що ми отримуємо від ЄС? Дуже багато. Наведу приклад сільського господарства. Якщо фермер посіяв гектар пшениці, він отримує допомоги від ЄС 145 євро. Якщо фермерське господарство щось модернізує, споруджує будівлю чи купує трактор, Європа повертає 60% витрат. Але не гроші головне. Гроші — це сьогодні, зараз, це риба. Але ЄС особливо цінний тим, що він дає вудку. Вчить і наставляє на ті рейки, як треба працювати. В СРСР дуже цінувалося, що ти працюєш на одному місці, говорилося, що треба поважати працю. Зараз інше розуміння. Працю треба не поважати, а оплачувати. Не потрібно виробляти мільйон калош й отримувати за це копійки...

— Україна перебуває на шляху до Європи. Питання свободи меншин, зокрема сексуальних, викликає у нашому суспільстві значне протистояння. Як проходила цей шлях Литва?

— Вона його не пройшла, вона йде цим шляхом. Потрібно спалювати відьом чи не потрібно? Був час, коли відповіді у Європі були однозначними. І не лише казали, що потрібно, але й спалювали! Згодом з’ясувалося, що відьми — не дуже-то й відьми. З ким ми ще воювали і за людей не вважали? Жінок. Коли жінки отримали право голосу? Не так і давно. Кого ще за людей не вважали? Здається… темношкірих. А нацисти створили цілу науку. Щось там вимірювали. Є правильна раса, яка знає всі правильні відповіді, а інші — взагалі не дуже люди. У Європі подивилися на цю нашу історію і дійшли висновку, що всі люди є людьми і всі люди мають права від народження. З одного боку, це наче і не таке вже всеосяжне відкриття, а з іншого — до нього було нелегко дійти.

Записав
Володимир ГЕНИК.