Врадіївcьке очікування

— Вісім років тому загинула моя донька, — розповідає Любов Кучерява. — Як це сталося і хто винен, досі не відомо. Куди б я не зверталася зі скаргами, всі вони поверталися до райвідділу міліції і все стихало. Два роки тому потрапила на прийом до голови облдержадміністрації, і він пообіцяв, що справу буде розслідувано, але й досі я нічого не знаю. Дуже добре розумію горе тих батьків, діти яких загинули чи постраждали від рук нелюдів. Але ж погляньте: минуло півтора місяці, а в туалеті, що в тому парку, де дискотека, як не було, так і нема елементарної лампочки! Хіба може бути хтось застрахований від нового горя?

— Справді, острах не минає, — продовжує Василь Чубко. — Але місяць тому страх у селищі був дуже сильний. Це був період, коли по хатах почали ходити місцеві міліціонери та ще деякі невідомі, які випитували якісь факти проти Крашкової та вишукували цивільних осіб, зовні схожих на підозрюваних у злочині міліціонерів. Ситуація була близькою до того, щоб перевернутися з ніг на голову. Але коли нарешті у Врадіївку прибули нові і не залежні від місцевих правоохоронців керівники прокуратури та міліції, життя в селищі поступово стало заспокоюватися. Декого навіть звільнили з органів. Зникло хамство, стали відчинятися двері простому люду до високих і раніше недосяжних прокурорських та міліцейських кабінетів. Непокоять нині людей дві речі: де й коли буде суд і чи не забере під тиском заяву потерпіла? Ми чули заяву обласного прокурора, що справа буде передана до Врадіївського районного суду. Знаємо, що досудове слідство завершене. Але чи дізнаємося, що міститься у тих 11 томах справи?

— Стиль роботи районної прокуратури і райвідділу міліції змінився, — підтверджує Микола Мачарський. — Раніше в райвідділі міліції мені часто не давали можливості отримати копії необхідних документів за результатами перевірок моїх заяв. Тепер же новий начальник міліції особисто прийняв і дав відповіді на всі мої запитання. Дозволив ознайомитися зі справою про незаконно порізану і здану в металобрухт водонапірну башту, що належала кооперативу, а кошти за неї привласнив хтось особисто. Завдяки новому прокурору мені нарешті надали фотокопії документів за результатами перевірок моїх заяв щодо незаконного розпаювання КСП імені Леніна, пайовиком якого я є. Це добре. Але ж усі розуміють просту істину: щодо будь-якої мафії у влади є два варіанти — знищити або очолити її. Коли я запитав начальника міліції, чому він не звільняє всіх причетних до покриття злочинів, вчинених затриманими міліціонерами, той відповів: «А хто ж працюватиме?»… Був я нещодавно у сусідньому Кривоозерському райвідділі міліції. Це зовсім поряд, а система роботи з населенням там залишилася старою. Ті ж черги, ті ж приниження, ті ж грубі відмови. Мені вкотре відмовили в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, порушеного мною у справі отримання в інтернаті тілесних ушкоджень малолітньою дитиною — моїм племінником. Про яку переатестацію мова?! Мине півроку — і Врадіївка, образно кажучи, стане Кривим Озером. Ну не зможе ж вона бути «білою вороною» серед решти, де свавілля стало нормою!

А «норма», про яку каже Микола Мачарський, наразі дуже просто розшифровується. За офіційними даними, кожен тридцятий житель Миколаївської області — пра­цівник «органів». Додайте сюди членів сімей, друзів, кумів, сватів... Не забудьте, що у них завжди знайдуться «добрі знайомі» серед всіляких експертів та тих не відомих нам осіб, які вмикають детектори і «зчитують» з них отримані дані. Зважте й на те, що тільки у затриманих по справі Крашкової знайдено вдома купу справ, які вони, очевидно, «вели» на свій власний розсуд. Оця «норма» — це насправді, хоч і дике, але звичне явище для багатьох райвідділів міліції у багатьох областях України. Це велика і страшна сила, яка обслуговує не так інтереси громади, як інтереси свого кола.

«На реформу міліції нема грошей», — чуємо зі столиці. То що і далі нічого не треба міняти?

Олександр ВИНОГРАДІВСЬКИЙ.
Миколаївська область,
смт Врадіївка.