Будь славен, «Бандерштат»!

Літній дощик приніс прохолоду таку, яку рідко відчуєш у рідній спекотній Одесі. Ховалися під дахом фортеці. Взяли привезені з Одеси подаруночки і рушили в гості до пана Миколи — давнього друга. Щойно побачивши мушлі, про які він мріяв і які зібрала моя сестричка, пан Микола засяяв й одразу згадав наші посиденьки та минулорічне знайомство. Ми пили чай з печивом серед скульптур і такого шикарного творчого хаосу. Потім дерев’яними сходами, на кожній — химерні круті скульптурки, піднялися на балкон. І час зупинився… Уявіть: сонце, скульптури і краєвид з річкою!..

Вечір продовжувався у щирій компанії друзів скульптора. Фразу вечора подарував мені господар, сказавши: «Наталко, ти нічого не кажи, просто ходи туди, сюди, туди, сюди…»

День другий: початок фесту. Дівчата одягли футболки «Воля України або смерть. ОДЕСА», прихопили все необхідне, щоб знімати цікавинки, брати інтерв’ю у «бандерштатівців» і рушили.

Чудова сонячна погода, багато людей з наметами у футболках з патріотичними написами. Іподром, зелена травичка, велика і шикарна сцена. Все вже готове для зустрічі з фестивальниками.

Пішли на гутірку з ветеранами Волинського братства УПА, вони співали для нас та ділилися думками. Приємно здивувала велика кількість людей. Дуже цікаво, жваво пройшла презентація збірки поезії «Голос крові». Ми намагалися охопити різні заходи: лицарські бої, традиційний боді-арт та біо-тату, вистригання джури, складання пазлів з пластунами... Дітей було більше, ніж торік. Це завжди так тішить! Цікаві та корисні гутірки. А як приємно було бачити таких рідних київських «барикадівців»: Олеся Донія, Ксенію Коробчук, Віталія Селика, В’ячеслава Пономарьова, Сергія Королишина. Раді, що їм смакувала одеські бички, інша рибка.

Взяли інтерв’ю в Ігоря Гузя — голови оргкомітету фестивалю. Він настільки любить «Бандерштат», що живе ним і надихає своїм прикладом.

Найбільше люду побачила на гутірці Олеся Донія. Юрія Луценка ми, хоч і чули в Одесі, проте шкодуємо, що тут пропустили.

А як приємно бачити одеситів на цьому фесті! Па­м’ятаю, коли нас лише двоє було, а тут аж 12, і я знаю, що це лише початок, наша кількість зростатиме.

Поряд — друзі з Рівного, Луцька, Львова, Калуша, Франківська, інших місцин — радість зустрічі… «Бандерштат» таки єднає всю Україну!

Музична сцена шикарна: звук, гурти!.. Ввечері запальні франківські хлопці — гурт «Кораллі», трембіту яких я вже колись тримала, і як завжди неперевершений, такий рідний, любий гурт «Тартак». Знайомі пісні, драйв, голосно підспівуємо, єднання в русі тверезої і такої ідейної молоді.

Закінчення першого вечора фесту — насолода від акустичної сцени. Львівський гурт «Діамант» розсмішив піснею «По писку…», а «Фіолет» дістався аж до глибин душі. Казково, душевно, щиро і таки космічно…

За день до цього записалися на поїздку до Старого Загоріва. Вже о 7.45 першими стояли біля наметів готові побачити славетний костел, де у 2007 році знімали свій кліп гурт «Тартак» та Нічлава на пісню «Не кажучи нікому». Їхали довго, засинаючи в автобусі. Враження теплі: чисте повітря, сонечко, лелеки в небі і старовинні стіни, які простояли стільки років і збе­рігають в кожному камінчику унікальну історію…

Захоплива екскурсія від пані Лесі. Час знову зупиняється, ти десь далеко-далеко… І думки про події Другої світової війни. Пам’ятний знак бійцям УПА — героям нашого часу… Фото на згадку — мурахи по шкірі. Вічна пам’ять героям…

Одухотворені, йдемо до автобуса… А скільки лелек я бачила: і в небі, і в гніздах, і в полі! Розмови на історичні та патріотичні теми — час промайнув дуже швидко…

День третій — день реконструкції. Вона розкішна, флешмоб дуже вдалий: величезний тризуб з людей — краса неймовірна.

І знову на сцені улюблені ведучі. Молоді гурти-неофіти та відомі нам — усі на рівні. «О.Torvald» запалив, а мене особисто вразив хедлайнер — Скрябін. Це був незабутній виступ: п’ять тисяч людей у єдиному русі, як співає Сашко Положинський в улюблений пісні:

Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без «правобережних», без «лівобережних»,
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих...

які не штовхалися, культурно спілкувалися, не палили, були тверезими. Зачепив один з кращих виступів Скрябіна, на яких я була… Не хотілося, щоб наставала 23.00 і велика сцена припиняла свою роботу… Хотілося ще й ще.

Прогулянка нічним Луцьком захопила, але то окрема історія. Хочу поділитися враженнями від пішохідних доріжок центру: дорога рівна, не треба користуватися підсвіткою, а я — корінна одеситка, мешканка центру, зіпсована ямами Одеси — не могла повірити і продовжувала підсвічувати дорогу телефоном.

Неочікувано потрапила на акустичну музику. Душевно, виступали так, ніби перед великою родиною. Володимир Пастушок заграв і закрив, як завжди, чудовим виконанням акустичну сцену десь близько четвертої ранку.

День четвертий, останній… «Всьо чьотко»: повні сил, бадьорі після душу, підзаряджені «бандерштатівським» духом, рушили на вокзал.

Згадуючи фестиваль, оцінюючи поїздку, ми дійшли спільного висновку, що Луцьк — це саме те місто, куди варто повертатися, де можна сміливо жити. Це не Рівне-чарівне, де завжди чекають чудові друзі, це, звичайно ж, не Львів — красивий, романтичний, але гоноровий і переповнений туристами, зіпсований дощами, це — вже рідний нам Луцьк з неповторним і сильним волинським духом, красивим центром, модними людьми, гарними лучанками, смачнючим дешевим квасом і на диво смачним «Роял бургером». Тут затишно і так тепло! Тож ми всі підтримали цю думку і побігли тепер уже з другом-одеситом Ігорем знову до Будинку скульптора — попрощатися.

Сиділи на лавочці, мочили ніжки у річці — безкоштовний педікюр від річкових рибок, засмагали... Пан Микола показав нам, як він уже почав використовувати наші мушлі, — зацементував їх гарно у цеглину. Так тішить, що частинка Одеси назавжди буде вмонтована в цей казковий будинок!

Попрощавшись з улюбленим Скульптором і його творінням, рушили на зустріч з ще однією цікавою людиною — Галиною Кажан, народною артисткою України, яка чекала на нас в «Театральному» кафе із чотирма маленькими саджанцями дубків. Та не простими: один — з Чернечої гори, три інші — з місць Лесі Українки. Усі вони висаджені в алеї славетних дубів зі всієї України в Одесі.

Й от ми вже на вокзалі. Хлопці-одесити також їхали з нами, хоч і в різних вагонах, але склали чудову компанію — з віршами і жвавим обговоренням фестивалю та останніх подій.

Такі мої неповні враження про чотири неповторні дні у Луцьку… Чотири позитивні дні, які надали крила і натхнення далі боротися в рідній за народженням, але ще не за духом Одесі.

Слава Україні, слава Луцьку, слава «Бандерштату»!

Наталя МИХАЙЛЕНКО.

Одеса — Луцьк — Одеса.