Гори паперів за клаптик землі

— Що спонукало до ухвалення закону?

— Донедавна існувала серйозна колізія між двома законами у питаннях землевпорядкування, які були прийняті у 2012-у. Перший із них скасовував існування комісій, які займалися узгодженням землевпорядної документації, а другий, ухвалений буквально навздогін — за тиждень, знову вводив ці комісії до законодавчого поля. Тож існувала цілковита невизначеність: потрібні ці комісії чи ні.

Є й інше питання. Воно стосувалося ефективності роботи таких комісій, того, що вони, розгортаючи свою роботу, несли великі корупційні ризики і насправді не спрощували процедуру відведення земельних ділянок, а робили її довшою, затратнішою та ризикованішою для тих, хто звертався до цих комісій.

— Чи вдалося закону істотно спростити процедуру набуття прав на землю громадянами?

— На наш погляд, так. Справа в тому, що до прийняття цього закону на відведення земельної ділянки було потрібно отримувати згоду від п’яти органів, але така процедура не завжди була доцільною.

Скажімо, органи охорони культурної спадщини були вписані в усі проекти землевідведення, які раніше розроблялися, причому, незалежно від того, розташовувалася земельна ділянка в історичному місці чи ні. Часто це призводило до того, що місцеві органи культурної спадщини могли не зовсім коректно користуватися таким своїм правом і вимагали проведення розкопок чи якоїсь інвентаризації щодо земельних ділянок, де такої потреби не було. Подейкують, що навіть існували неофіційні розцінки на проведення таких робіт, точніше, на отримання пого­дження від такого органу.

Те саме стосується й інших погоджувальних структур. До того ж комісії повинні були пого­джувати документацію колегіально і для цього мали формуватися з представників цих органів. Але насправді цього вдалося досягти не повсюдно. В окремих місцях вони взагалі не були створені, в інших — працювали нерегулярно або якщо збиралися, то не ухвалювали рішень.

Тому фізичні особи — селяни — повинні були самостійно проходити ці всі погодження і зазнавати корупційних ризиків, значних фінансових витрат.

— Велика кількість платних експертиз, що проводилися в попередні роки, додатковим фінансовим тягарем лягала на плечі громадян, які оформляли власність на землю. Як ситуація виглядатиме у зв’язку з ухваленням нового закону?

— Ці погодження існуватимуть лише в тому разі, якщо земельна ділянка потрапляє до сфери діяльності певної служби. Якщо ділянка розташована в історичному місці, потрібне буде погодження органів культурної спадщини. Якщо ж ні — без цього можна обійтися. До речі, таких земельних ділянок буде переважна більшість, напевне, із 95%. Те саме стосується і санітарно-епідеміологічних органів. Якщо ділянка — в охоронній зоні якихось об’єктів, наприклад, водозабірників тощо, тоді потрібне буде погодження цього органу. В інших випадках — ні. Це означає, що суттєво спроститься вся процедура — скоротиться не лише час, скоротяться й трудові за­трати, корупційні ризики.

— А як люди дізнаватимуться, які саме експертизи вони мають пройти?

— Зберігається основне погодження — з органами земельних ресурсів, які в земельному кадастрі повинні обліковувати ці охоронні зони, історичні місця тощо. За їх допомогою з’ясовуватиметься, чи потрібне також погодження інших органів і в якому ракурсі.

— Законом ліквідовані комісії з питань пого­дження документації із землеустрою. Що це дає громадянам?

— Громіздкий колегіальний орган в даному випадку не виправдав поставленого перед ним завдання. Я вже згадував, наскільки неефективно працювали такі комісії у багатьох місцях, як затягували вирішення тих чи інших питань. Були проблеми з печатками цих комісій тощо. Тож можна було подати до них документи на землевідведення й очікувати відповіді комісії місяцями і навіть роками.

Сьогодні ситуація змінюється. Єдине пого­дження — з органами земельних ресурсів — не дає затягувати в цілому процес погодження землевпорядної документації.

— Де, відповідно до закону, здійснюватиметься державна реєстрація земельної ділянки?

— Досі існувала невизначеність у цьому питанні. Але новий закон розставляє все на свої місця: він передбачає, що узгодження документації проводитиметься на районному рівні. Це доцільніше, оскільки навіть поїздка до обласного центру — доволі затратна річ для сільського мешканця. До того ж це може бути не одна поїздка, відтак вирішення питання на районному рівні — доцільніше та оперативніше.

Якщо взяти область, то в ній багато районів, і на штат обласного управління, як правило, припадає підвищене навантаження. Звідси — черги. Районний відділ відповідає за свою територію, знає ситуацію на місці, тому ухвалює більш обґрунтовані рішення.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ.
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань.