Чому, власне, тепер?

У нашій історії поляки дуже часто були для України окупантом, через них українці довгі роки не мали своєї власної держави. Пригадаймо, як після Хмельницького Польща й Москва поділили Україну по Дніпру згідно з Андрусівським договором. Правобережну за­брали собі поляки, лівобережну — Москва. Кожна зосібна, вони не могли впоратися з козаками... 1920 рік: поляки й Петлюра, союзники, гнали Тухачевського аж до Києва. Але поляки тоді зрадили українців і разом з большевиками поділили Україну, а військо Петлюри відправили в табори.

Дуже багато людей, і я також, повірили й раділи примиренню та дружбі з поляками, яка нібито налагоджувалась. Я розмірковував собі, що дві сильні держави будуть бар’єром між Сходом і Заходом, що це буде захист від агресії зі Сходу й Заходу. Тим більше, що ми таки справді братні слов’янські народи. Коли б так було раніше, то, гадаю, не було б ні Першої, ні Другої світових воєн. Я у цьому впевнений.

Польська влада завжди ставила поляків вище за українців, це щось на зразок вищої раси за національною ознакою. Я родом з тих місць, де Польща панувала до 1939 року. Хоч був малий, але трохи пам’ятаю, у тому числі знаю й від батьків. Усі чиновники тоді були поляки, школи — польські, роботу отри­маєш — лише коли запишешся поляком. У нашому селі Комарники в декотрих селян появилися породисті корови й вівці — як винагорода за відмову від своєї національності. А якщо є поляки в селі, — значить, треба будувати костел.

Були й репресії проти українців. Заарештували семінариста Матківського Анатолія, кинули до концтабору для українців та білорусів Береза Картузька. Особливо багато молодих людей сиділо там із села В. Висоцьке. З них я добре знав родину на прізвище Лях. Батько й сини сиділи у в’язниці за польської влади, відтак прийшли совєтські «визволителі» й також посадили. Наймолодшого Ляха розстріляли німці. Отже, всі окупанти однакові. Члени шовіністичної організації «Оборона народова» ловили людей та знущалася над ними, жінкам відрізали перса, чоловікам вирізали на грудях вишивки. Люди часто ходили дивитися на понівечені трупи. У 1942 році в наше село приносили летючки, де йшлося про те, що в Грубешівському районі, це поряд з Волинню, польська Армія Крайова робить етнічну чистку, там вирізають українців. Називалися села, у яких винищили всіх, а захистити не було кому. Тоді й почалася організація відділів самооборони.

Українці дуже толерантний народ, ніколи не були агресивними, але захищатися їх змусили.

Тепер про депутатів, котрі підписали звернення до польського сойму. Вони не мають ані найменшого уявлення про те, що відбувалося на Волині, в Підляшші, на Лемківщині, в Перемишлі. Якби ці депутати пожили в тім польськім «раю», тоді б вони взнали, як у нас кажуть, «почім локоть маслянки». Вони б там були не депутатами чи посадовцями, а лишень хлопами, і на роботу їх брали б лише каміння молотом  товкти та дороги мостити, та й то ще треба було пана в руку поцілувати...

Чи спроможні люди тепер повернути довіру між собою?..

Йосип РИК.
м. Роздільна.