№ 62-63 (21430-21431) субота 10 серпня 2013 року

Перший омбудсман України, член правління Європейського інституту омбудсмана Ніна Карпачова звернулася до Президента Віктора Януковича з офіційним поданням щодо відновлення права Юлії Тимошенко на свободу та виконання рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого за результатами розгляду справи «Тимошенко проти України».

«Змушена звернутися до вас з проханням про ваше особисте втручання у справу, яка для України стала показовим прикладом реального стану дотримання прав та свобод людини», — йдеться у зверненні Ніни Карпачової, оприлюдненому на її офіційному сайті.

Останнім часом суспільство сколихнула низка інформаційних атак проти України

Економічно-інформаційні війни

Одними з найбільш болючих та резонансних були численні заяви та дії польських шовіністичних кіл із метою дискредитації України на міжнародному рівні. Скандалом було ознаменовано звернення так званої «групи 148», яке враз стало претендувати на звання найбільш ганебної події в українській історії та дискредитувало нашу державу ще більше.

Не встигла вщухнути інформа­ційна хвиля, як медіа-простір України сколихнула новина про початок економічної війни з боку Ро­сійської Федерації.

«Росспоживнагляд» у продуктах харчування українського виробницт­ва, нібито, виявив заборонені речовини. За іронією долі, мова йде про невідповідність умовам технічного регламенту Митного союзу. Щоправда, це, швидше, не іронія, а закономірність, про що йтиметься далі.

Чверть століття Світлана Дем’янівна Маслова віддала медицині. Майже всі роки працювала педіатром у районній лікарні. Може, так би все було й надалі, якби тяжко не захворіла мама. Аби доглядати її, мусила достроково оформити пенсію й переселитися з райцентру до рідного села Кричунового. Почала господарювати (у сорок п’ять років навчилася доїти корову) та так і залишилася в батьківській хаті після маминої смерті. А через кілька років кричунівська громада обрала освічену, розсудливу жінку сільським головою. Було це у 2006 році. Відтоді бере початок і невеликий сюжет, про який Світлана Дем’янівна розповість сама.

Роботу я почала з наведення ладу з землею (паспортизація, інвентаризація, облік), аби мати грошові надходження до місцевого бюджету. Окремо люди попросили розібра­тися з водними об’єктами (два ставки загальною площею понад шістдесят гектарів). Чому «окремо»? Та тому, що у ставків невідомо звідки взявся заїжджий господар, котрий безапеляційно людям заявив, що не мають права навіть відра води набрати.

Ця страшна аварія трапилася 28 липня близько сьомої ранку на 173-у кілометрі автошляху Санкт-Петербург — Одеса, поблизу села Бабиничі Оршанського району Вітебської області. Автомобіль «Опель Омега» з російськими реєстра­ційними знаками зіткнувся з автомобілем «Мерседес Спринтер» з українськими номерами...

У результаті ДТП загинуло десятеро людей, серед них — четверо громадянин України, ще дев’ятеро наших співвітчизників були госпіталізовані. Через кілька днів один із тяжко травмованих помер у білоруській лікарні.

Цими днями приймальні комісії вищих навчальних закладів оприлюднили списки абітурієнтів, рекомендованих на навчання за державний кошт. Тисячі молодих людей по всій країні остаточно визначаються, до якого вишу нести оригінали документів. Вітати б таких щасливців. Однак...

Активісти кампанії захисту зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) «Проти деградації освіти» інформують майбутніх студентів, з якими неприємними несподіванками вони можуть зустрітися.

«Голова «Росспоживнагляду» Геннадій Онищенко міг би незле заробити на естраді. Цей російський чиновник останнім часом таке «виконує», що галкіни й петросяни сховаються!» — написав у своєму блозі на «Високому замку» Аскольд Єрьомін під промовистим заголовком «Шоколадне» примушування до Митного союзу».

Запроваджену заборону на постачання до Росії продукції української кондитерської компанії Roshen, — веде далі автор, — Онищенко пояснив спочатку наявністю в білому шоколаді... небезпечного для людини бензопірену. Ця «тема», одначе, тривала недовго. Й ось відомство Онищенка осідлало іншого коника. «Основною причиною невідповідності кондитерських виробів є невиконання законодавства у сфері захисту прав споживачів (вимоги до маркування харчової продукції — невідповідність інформації про харчову цінність продукції, що вказана на етикетці)». Очевидно, навіть у «Росспоживнагляді» вирішили, що з бензопіреном передали куті меду... Чи забули про те, у чому звинуватили «Рошен» спочатку?

Потреба у нафті світової економіки, швидше за все, наближається до піку. Це дуже погана новина для виробників і чудова новина для решти світу, пише впливове видання The Economist.

Завершення нафтової ери — новина доволі недавня. Незважаючи на те, що речовина використовувалася ще 6 тисяч років тому для просмолювання човнів на Близькому Сході, видобування почалося лише у 1859-го після нафтового страйку у Пенсильванії.

Перші барелі нафти коштували 18 доларів — або 450 доларів на сьогоднішні гроші — і використовувалися для виготовлення гасу — основного джерела для штучного освітлення, після того як занадто активна риболовля призвела до дефіциту китового жиру. Інші рідини, що отримувалися у процесі очищення, давали або занадто нестабільне світло, або дуже сильно чаділи, і їх або спалювали в процесі очищення, або просто виливали. Проте ці непридатні частини не дуже довго залишалися без використання, оскільки буквально за декілька років було винайдено двигун внутрішнього згоряння. І з того часу попит на нафту — з декількома винятками у 70-х і 80-х роках — стабільно зростав — паралельно з постійним зростанням використання автомобілів, літаків і кораблів. У підсумку, сьогодні три п’ятих загального виробництва нафти йде в бензобаки.

Станом на 1 липня цього року в Одеській області зареєстровано 545 друкованих засобів масової інформації, з яких 369 — газети, 176 — видання журнального типу.

«Переважна більшість друкованих засобів масової інформації (402) своїми засновниками мають фізичних осіб, 128 — юридичних осіб приватного права, 36 — громадські організації, 9 — органи місцевого самоврядування, 2 — політичні партії, релігійні організації та навчальні заклади», — відзначив начальник реєстраційної служби головного управ­ління юстиції в Одеській області Ігор Лисенко.

Упродовж найближчого року-двох максимальна сума готівкових розрахунків в Україні має бути обмежена в кілька разів. Таку думку в ефірі телеканалу «БТБ» висловив експерт з економічних питань Анатолій Заїка.

Він зазначив, що в Україні наразі безготівкові розрахунки становлять лише 20% від рівня європейських країн. При цьому, за його словами, на кореспондентських рахунках комерційних банків перебуває в середньо­му від 23 до 26 млрд грн, тоді як поза межами банківської системи, на руках у населення, — 250 млрд грн готівкових грошей — у 10 разів більше, ніж безготівкових. «Тобто, у нас є дуже великий резерв для збільшення кількості безготівкових розрахунків», — цитує прес-служба каналу експерта.

Управління дорожнього господарства Одеської міськради 1 серпня за результатами тендеру уклало низку угод на капітальний ремонт проїжджої частини вулиць та площ у місті на загальну суму 36,36 млн грн, повідомляють «Наші гроші» з посиланням на «Вісник державних закупівель».

Більшу частину цієї суми — 28,45 млн грн — отримає ТОВ «СК Автострой». Фірма робитиме капітальний ремонт проїжджої частини вулиці Михайла Грушевського (на ділянці від Автовокзалу до вул. Паркової), площі Середньофонтанської та провулку Курортного з прилеглою до нього територією.

За даними прес-служби Міністерства доходів та зборів України, співробітники відомства за дорученням міністра Олександра Клименка провели інвентаризацію в найбільших портах України: Одеському та Іллічівському морських торговельних, Іллічівському рибному та морському торговельному порту «Южний».

Під час перевірки виявлено 553 контейнери, термін перебування яких під митним контролем вичерпався. При цьому в 34% таких контейнерів товари були зіпсовані, а 7% контейнерів із застарілим «терміном зберігання», що мирно спочивали в Іллічівському морському торговельному порту, взагалі не вдалося відкрити через зіпсованість замків.

Структури, наближені до зятя мера Іллічівська Олексія Почиковського та депутата Одеської облради від Партії регіонів Михайла Рафаєвича, можуть до кінця цього року викупити Іллічівський судноремонтний завод (ІСРЗ), повідомляють «Наші гроші» з посиланням на «Деловую столицю».

Фонд держмайна вирішив остаточно розпрощатися із ІСРЗ, виставивши на продаж його майновий комплекс, який наразі залишається на балансі Мінінфра­структури.

До нашого товариша, побратима, очільника обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів Віктора Захаровича Мастеренка при­йшов красний ювілей — 75 років. Щиро його з цим вітаємо і зичимо міцного здоров’я, бадьорого духу на многії літа.

Нехай не згасають у Вашому серці, дорогий друже, високі патріотичні почуття, нехай воно й надалі запалює на добрі справи, на любов до рідної України всіх, кого Ви гуртуєте навколо себе.

Із грудня минулого року «Чорноморські новини», як і більшість одеських газет, друкує вже не КП «Видавництво «Чорномор’я», а ПП «Одеса-інвест». Якщо чесно, то якихось претензій до нового партнера — приватного підприємства — наразі нема (ні щодо вартості послуг, ні щодо поліграфічного виконання — «Одеса-інвест» орендує обладнання того ж таки «Чорномор’я»), але, як казав герой популярного фільму, за державу прикро. Прикро через те, що колись потужне, одне з кращих в Україні, та й на теренах усієї тодішньої «необъятной Родины», видавництво не те що втратило свої позиції, а, по суті, перестало виконувати свої прямі функції — тиражувати друковану продукцію: газети, плакати, календарі, етикетки, брошури, книжки тощо.

Не беремося судити, чому так сталося і хто у цьому винен. То, передовсім, клопіт власника — Одеської обласної ради. Однак переконані в одному: за директорства Олександра Івановича Шекери такий занепад підприємства був би неможливим. Професіонал полі­графічної справи, який до найменшої детальки знав кожну машину, до тонкощів розбирався в технологічному процесі, умілий організатор виробництва, він завжди йшов у ногу з часом, а то й на крок-два випереджав його. Десятки років, відданих «Чорномор’ю», з яких 15 — на капітанському містку, — це роки самовідданої, вдумливої праці на розбудову видавництва, на реалізацію потенціалу очолюваного ним колективу, який, до речі, в кращий час налічував не кількадесят, як нині, а до шістсот осіб, на підвищення соціальних гарантій (підприємство навіть будувало своє житло) поліграфістів. Зрештою, це налагодження й утвердження справді ділових, справді партнерських відносин з редакціями газет. Цілі ж бо ставилися ті самі: пропонувати читачеві якісну друковану продукцію, збільшувати наклад видань.

Кілька років тому на виставці творів глибокої, самобутньої художниці Лариси Дем’янишиної мене вразило (як тепер кажуть — «зачепило») її полотно під назвою «Чекання». Чорно-біле. Графіка. Небагатьма лініями зображена не дуже молода жінка. Прихилившись до вікна, вся вона в терплячому задумливому очікуванні когось їй близького. Видно, не вперше ось так, трохи печально, дивиться вона у шибку. Видно, ця поза з опущеними плечима, що виражають покору й терпіння, для неї звична. Відчувається: душа жінки коло вікна «глибока як криниця» (визначення не моє, «позичила» його у самої талановитої художниці). Так віддано можуть чекати тільки глибокі душі.

Цей образ перед моїми очима поставав не один раз. Хвилював, як хтось дуже близький. Викликав роздуми. Чому? Та тому, що стан чекання — це сутність жіночого єства. Часто від уміння чекати залежить сама доля.

73  дні  героїчної  оборони  Одеси

Як і колись під Одесою у сорок першому, сьогодні вони також ішли назустріч один одному. А коли зійшлися, то, подзенькуючи медалями, обхопили один одного руками і застигли в німому мовчанні. Ветерани війни з Румунії і група наших ветеранів. Довго мовчали. Мовчали й експонати меморіалу 411-ї батареї. Вони своє відговорили під час війни.

— Можливо, осколком снаряда, випущеного з цієї зброї, — каже Іон Сенжару з Констанци, — я був поранений під Біляївкою. Як же боляче було мені тоді! Будьте прокляті, війни, а найбільше ті, хто кидає людей у їх криваві жорна!

— Мене ніколи не полишає відчуття спраги, — розповідає вже наш ветеран П. С. Степченко. — Я кілька днів пролежав у кукурудзяному полі під пекучим сонцем. Досі пам’ятаю обличчя молодого румунського солдатика, який вистрілив у мене з-за стіжка соломи…

Після багаторічних спроб відстояти честь і гідність наших моряків, хворий і стомлений, повернувся на Батьківщину 64-літній капітан Сергій Масленников. У ніч з 6 на 7 серпня іспанського в’язня зустрічали рідні та друзі, яких він не бачив десятки років і які підтримували його весь цей час. Оскільки рейс затримався, відправлення в Дніпропетровськ, де Сергія з нетерпінням чекала дружина, довелося відкласти на ранок. Він відмовився від відпочинку в готелі і всю ніч, попри втому і проблеми зі здоро­в’ям, провів на вокзалі. Першим же ранковим потягом поїхав у Дніпропетровськ, де його зустрічала схвильована дружина Інна. Вона свого часу продала квартиру в центрі Одеси, щоб допомогти чоловікові у боротьбі, і переїхала в глухе село у Дніпропетровській області до своєї мами.

А почалося все в далекому 2003-у. Тоді Сергій Масленников працював на невеликому буксирі-рятівнику «Zudar Sexto». Шостого жовтня за розпорядженням місцевої влади океанський буксир «Zudar Sexto» під командуванням Масленникова вийшов на рятувальну операцію, а вже 25 жовтня екіпаж заарештували і помістили у в’язницю Праї, столиці Кабо-Верде. Морякам інкримінували нібито сприяння в транспортуванні наркотиків в особливо великих розмірах. Як потім з’ясувалося, судно, яке рятував буксир, перевозило не зовсім легальний вантаж — кокаїн. Більше того, і буксир, і судно належали одному судновласнику — громадянинові Росії. Цікаво, що на час виявлення нарковантажу Сергій Масленников уже не працював на згаданому буксирі — його з командою перевели на судно, яке перевозило метал.

Дуже хочу дізнатися, де могили моєї матері, дідуся і бабусі. Не можу ні від кого про це довідатися, бо в материному роду ніхто не доживав до старості, навіть до 55 років.

А що я знаю? Те, що батько народився в наших краях, а мати родом із Західної України. А де тепер колишня Люблінська губернія, Білгорайський повіт, Гірнопотоцька волость? Назви помінялися, як і кордони з сусідніми державами. Дуже прошу газету повідомити мені адреси Львівського та Херсонського обласних архівів. Сподіваюся на ваше розуміння важливості мого прохання.

Для щасливого і комфортного життя не потрібно всього аж так багато. Щоб бути одним з найпривабливіших для життя міст України, не обов’язково мати найвищі зарплати, багато населення і футбольний клуб у вищій лізі. Достатньо впорядкованої міської інфраструктури, можливості отримати освіту, належне медичне обслуговування (якщо таке доступне в Україні), доброго рівня екології та безпеки. Лижний курорт неподалік і кілька театрів — лише вітаються.

iPress.ua проаналізував кілька наймасштабніших рейтингів, які досліджували якість життя в українських містах. Як виявилося, Захід та Південь України традиційно тримають позиції лідерів у цих рейтингах. На їхньому боці — добра екологія, високий рівень безпеки та освіти, хороша медицина, розвинена культурна і туристична галузі. У містах Східної України традиційно вищі зарплати, а також високий відсоток загальної зайнятості, однак погана екологія, високий рівень злочинності та поширення важких хвороб. Попри високий рівень розвитку, ці міста поступаються менш розвиненим за якістю життя.

З початку 2013-го у населених пунктах Одещини виникло більше 1,5 тисячі пожеж, внаслідок яких загинуло 62 людини, у тому числі 2 дитини. Матеріальні втрати склали майже 139 мільйонів гривень. Третина всіх пожеж — у сільській місцевості.

Аналіз ситуації у сільській місцевості показав: таке складне становище склалося у зв’язку з тим, що у глибинці про заходи пожежної безпеки дбають, м’яко кажучи, не належним чином, а вчасне гасіння загорань значно ускладнюється через подолання пожежно-рятувальними підрозділами значних відстаней від районних центрів до місця біди.

Незабутні студентські роки на рідному філфаці Одеського державного (нині — національного) університету ім. І.І. Мечникова згадували його випускники 1963-го, зустрівшись через півстоліття.

Ініціаторами цієї хвилюючої зустрічі, за що їм велике «Спасибі!», виступили Олена Панченко, Ася Корніленко, Ніна Пашковська та Клава Платонова. У листі-зверненні до однокурсників, вони, зокрема, писали:

«Одеса... вона живе в нашій пам’яті світлим спогадом. І нехай плине час, але він не владний стерти з пам’яті щасливі дні студентства. Ці п’ять років не були для нас безхмарними, але вони назавжди увійшли в кожного з нас...

Минуло вже понад півторастоліття, як Тарас Шевченко заповів землякам своїм і «чужому научатись». Нарешті Кобзареве послання сягнуло сердець українців — дедалі більше людей прагнуть опанувати іноземну мову. Як це зробити і з якими проблемами мають справу майбутні поліглоти — спробуймо з’ясувати.

Мандри світом, робота за кордоном, опанування улюблених авторів в оригіналі і навіть розвиток пам’яті — «хто на що здатний», той такі цілі й ставить. До речі, мотивація — це проблема №1. Натхнення в мить спалахує й так само швидко гасне. Отож бажано мати якусь приземлену мрію. Тут, як кажуть, «Гугл на поміч». Інтернет кишить привабливими оголошеннями для знавців іноземних мов — від безкоштовної подорожі до престижної роботи в омріяній країні.

Чи є в Україні дитяча література?

У Книгарні-ка­в’ярні Українського клубу Одеси головний редактор «Видавництва Старого Лева», знана поетка зі Львова Мар’яна Савка вела діалог з одеським автором видавництва, Шевченківським лавреатом Володимиром Рутківським. Планувалася розмова навколо проблематики дитячої літератури. Разом з відомим автором об’ємної трилогії для юнацтва «Джури козака Швайки» письменників на зустрічі було шестеро, та ще приблизно стільки ж читачів. Та й зрозуміло: гаряче літо, час відпусток і дачного відпочинку, Одеса, яку наполегливо відлучають від українського слова, а противитись нема кому.

— Тож і дивує, — завважив Володимир Рутківський, — звідки беруться люди, котрі, як наче оті уявні Шевченкові стовпи, підтримують українське. Ось Мар’яна Савка, прекрасна поетеса, взялася за таку невдячну справу, як книгодрукування.

Улітку в Польщі традиційно проходять українські фестивалі — як на українських етнічних землях, так і в місцях проживання повоєнних виселенців. Два з них відбулися в липні.

На початку липня зібрав людей з усього світу черговий міжнародний фестиваль «Європейські зустрічі національних меншин «Під кичерою». Його ініціатор та організатор — найвідоміший поза межами України лемківський ансамбль пісні і танцю «Кичера» з Лігниці, що в Нижній Сілезії, де українці проживають на вигнанні в розпорошенні після сумнозвісної операції «Вісла» в 1947 році.

Софійська площа у Києві та Вічевий майдан у Жовкві, Центральна площа Чернівців і площа Ринок Львова… Перелік найгарніших майданів України буде неповним без площі, що стала окрасою Одеси, — Театральної. На цю площу прагне потрапити будь-який турист, бо, не відвідавши її, ризикує позбавити себе найпозитивніших вражень від чи не найголовніших атракцій-символів надчорноморської столиці України.

Театральна площа розташована в самому осерді історичного середмістя Одеси. Обмежена від півночі провулком Чайковського, од півдня — вулицею Ланжеронівською, від заходу — будівлею театру, а від сходу — будинком музею, вона репрезентує будівничі уподобання ХІХ сторіччя, створюючи ансамбль вишуканості та елегантності розміщених тут споруд. Якщо Грецька площа — це своєрідний храм крамарства, Думська — уособлення влади, Соборна — місце зустрічі зі Всевишнім, то Театральна площа є культурним серцем міста. Власне успіш­на комерція за сприяння Бога і влади й спричинила розвій культурного життя у славетному місті над Чорним морем, як про Одесу висловився не менш славетний письменник Томас Манн.

Подружжя Івана і Домініки Огієнків може бути прикладом того, як треба любити свою Україну, служити їй не принагідно, а цілеспрямовано й жертовно, як виховувати власних дітей.

Іван Іванович і Домініка Данилівна (дівоче прізвище Литвинчук) були однодумцями в головному — вони безмежно любили Україну і хотіли бачити її вільною самостійною державою. У передмові до першої частини історичної епопеї «Наш бій за державність», написаній у віршованій формі та виданій в 1966 році у Вінніпезі (Канада), Іван Огієнко так сформулював ідею, якій присвятив своє життя: «Найголовніша й найсвятіша ідея українського народу, від довгих років уна­слідувана, це — незалежна Українська Держава. Вона в нас була…, була довгі роки, але року 1240 татари окупували її на 122 роки — і спинили її. Спинили нашу Самостійну Державу, але не спинили нашої самостійницької ідеології. Вона горіла в свідомих українських душах пекучим і ясним полум’ям, і породила наш лицарський бій за Державність».

Азовське море — унікум планетарного масштабу: воно найменше, наймілководніше, найпрісноводніше, найпродуктивніше і найвіддаленіше від Світового океану!

Назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов’ (темно-синє море). У слов’ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов. На Русі море стало відомим у I ст. н. е., називали його Синім морем. Після утворення Тмутороканського князівства море стали іменувати Руським. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс тощо). На початку XIII ст. затверджується назва Саксинське море. Монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (лящеве море).

З Одещини відправлено чергову партію компоненту ракетного палива «меланж» загальною вагою близько 750 тонн. Цей захід реалізується в рамках спільного проекту Україна—ОБСЄ.

Як повідомив командир військової частини підполковник Олександр Ятлук, отруйну речовину в 15 спеціальних залізничних цистернах, призначених для перевезення хімічно агресивних рідин, відправили до Російської Федерації для наступної утилізації на одному з підприємств оборонно-промислового комплексу, що неподалік Нижнього Новгорода.

Ось і добігає літо до свого кінця. До порогу вже підходить осінь, а за нею… Не дарма ж народна приказка радить: «Прийшов Спас — бери рукавиці про запас». А й справді, вже наступного тижня святкуватимемо першого Медового Спаса (14 серпня).

За переказами, саме в цей день князь Володимир прийняв хрещення, тому у стародавньому Києві 14 серпня освячували воду в Дніпрі і називали «Спасом на воді».

Християнська церква 14 серпня вшановує сім святих мучеників — братів Маккавеїв (Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма й Маркелла), їхню матір Соломонію (чи Соломію) та їх учителя Єлеазара, які постраждали за відмову прийняти язичництво і прийняли мученицьку смерть. Саме тому свято дістало ще одну назву — Маковія. Народ каже: де капала їхня кров, сходила велика полум’яна квітка, що одразу зацвітала, то і був мак.

Протягом останніх десятиріч відбувалися процеси забруднення морського шельфу токсичними речовинами, втрати біологічного розмаїття рибних ресурсів, значні втрати рекреаційних ресурсів.

Перевищення обсягу забруднень над асиміляційною здатністю морських екосистем, надхо­дження у море чужорідних біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищують їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, транспортування і перевантаження морських вантажів тощо впродовж останніх 30 років обумовили значні зміни природного стану морського середовища.