Знехтувана благодійність

Бібліотекарі, начувані про цю акцію, телефонують, домовляються, яким чином можна отримати книжки, приїздять за ними. А найчастіше активісти УКО, а це переважно жінки, вантажать в автівку коробки з книжками та самі вирушають у дорогу. Часом у досить неблизьку, розбитими, звісно ж, автошляхами... Всі ці незручності винагороджуються радістю на обличчях бібліотекарів, коли приймають щедрі дарунки. Використовується будь-яка можливість для того, щоби донести інформацію до працівників бібліотек...

Та, як мовиться, в житті не без прикрощів. Було це недавно. Дізнавшись про засідання Руху, де будуть представники з районів області, президент Українського клубу Одеси Наталя Чайчук спеціально прийшла туди та попросила їх поінформувати бібліотеки у своїх районах про те, що можна трохи поповнити свої фонди, отримати кілька сотень книг. Книжки ті хоч і попередніх років видання, але цілком пристойного вигляду і змісту. Залишила контакні телефони.

Було це в суботу. А в понеділок відгукнулася бібліотека з Березівського району.

Розповідає Наталя Олександрівна:

— Зателефонувала бібліотекарка із села Виноградного і сказала, що була б узяла книжки, але сильно боїться, бо їх, мовляв, запропонував «рухівець». Я їй пояснюю, що до Руху це не має ніякого відношення і що я лише використала зібрання людей, котрі приїхали з різних районів, та запропонувала їм бути комунікаторами. Пояснила, що Український клуб Одеси — це об’єднання інтелігенції, що ми там не ділимося за партійною приналежністю, а займаємося питаннями культури. Що є така акція, яка спрямована на те, аби книжки, які накопичуються в людей чи стали зайвими у помешканні, продовжували й надалі виконувати свою місію — тобто отримали друге життя.

Того дня з Виноградного телефонували багато разів. Шановна пані бібліотекарка то щиро дивувалася, бо такого, мовляв, ніколи на її пам’яті не було, то вбачала у всьому цьому якусь каверзу чи навіть пастку. Нарешті, милостиво погодилася: так тому й бути, візьме вона ті книжки, але пересортує їх та вибере лише ті, що видані після 2000 року.

Їй пояснили, що ніхто не буде гнати машину за 100 кілометрів по вбитих дорогах задля кількох десятків книжок. Чи не краще в такому разі приїхати до Одеси й тут, на місці, відібрати собі те, що сподобається?

Наприкінці того самого дня знову зателефонували з Виноградного й сказали, що візьмуть усе.

— Ми відібрали 500 книжок, з них близько сотні — виданих після 2000 року, запакували в коробки. Мали виїхати наступного дня о 10-й ранку. А за годину до цього — дзвінок: вибачайте, все відміняється, книжки від вас я не братиму...

Отакої!..

— Невеселі роздуми викликав у мене цей випадок, — каже пані Наталя Чайчук. — Людина, яка за своїм статусом мала б належати до сільської інтелігенції, повинна бути керманичем духовним. До неї йдуть люди, школярі, вони прагнуть розібратися у чомусь, хочуть читати, а книжки там читані-перечитані... Людина боїться партій, не може зрозуміти, у якому світі живе і що в світі існують такі речі, як доброчинність, меценатство, що хтось цілковито безкоштовно, від щирого серця, може віддати вже прочитані книжки, щоби й інші читали... Може, у тій бібліотеці розкішний фонд? Та ні, лишень 17 тисяч книжок, і всі — старі. Бібліотекарка вже й не пам’ятає, за її ж словами, коли востаннє поповнювався фонд. Але ж ні: сидітиме в бібліотеці, до якої люди нині не ходять, бо все вони там уже перечитали. За таких обставин потрібен новий погляд на ситуацію, нові підходи. Можна, зрештою, поставити на вулиці стіл з книжками, як ми це робимо, люди звернуть свою увагу на бібліотеку, і книжки не будуть викинуті.

Певна річ, знехтувані у Виноградному книжки все ж потрапили до тих, кому вони таки потрібні. Зателефонувала бібліотекарка з Теплодара і сказала, що почула про таку акцію й хотіла б отримати трохи літератури, якщо це можливо, для книгозбірні училища. Тож поїхали ті 500 книжок у Теплодар. Представників УКО там радо зустріли, ще й запевнили, що поділяться з міською бібліотекою.

Акція «100 книжок для сільської бібліотеки» триває. Приносьте до Українського клубу Одеси (вул. Катерининська, 77) давно прочитані чи вже не потрібні вам вдома книжки — сільські бібліотеки та їхні читачі щиро дякуватимуть.

Роман КРАКАЛІЯ.