Активний чи гіперактивний?

Але слід знати: активна дитина — здорова, а гіперактивна — ні. Неврологи називають гіперактивність патологією і прописують непосиді заспокійливі. Річ у тому, що є велика різниця між просто активністю й нав’язливою перезбудженістю.

Аби визначити стан вашого малюка, придивіться до нього та проведіть простий тест.

Отже, активна дитина:

— Більшу частину дня «не сидить на місці», надає перевагу рухливим іграм, але якщо її зацікавити — може і книжку з мамою почитати, і пазл зібрати.

— Швидко й багато говорить, задаючи нескінченну кількість запитань.

— Порушення сну й травлення (кишкові розлади) — швидше, виняток.

— Дитина активна не скрізь. Скажімо, неспокійна і непосидюча вдома, але спокійна — в садку, в гостях у малознайомих людей.

— Неагресивна. Тобто випадково або в запалі конфлікту за себе постоїть, але сама рідко провокує скандал.

Гіперактивна дитина:

— Перебуває в постійному русі і просто не може себе контролювати: навіть коли втомилася, продовжує рухатися, а вибившись із сил остаточно, плаче та впадає в істерику.

— Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, недослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

— Дитину неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. Спостерігаються часті кишкові розлади. Для гіперактивних діток і всілякі алергії не рідкість.

— Дитина — некерована, при цьому абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.

— Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію — б’ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: палки, каміння…

До групи ризику гіперактивних дітей лікарі зазвичай зачисляють тих, що народилися в результаті кесаревого розтину, важких патологічних пологів, малюки-штучники або недоношені. Однак не всі діти, які входять до групи ризику, обов’язково є гіперактивними!

Що потрібно зробити, аби малюк позбувся «надлишків» активності? Створити йому певні умови життя. Сюди входить спокійна психологічна обстановка в сім’ї, чіткий режим дня (з обов’язковими прогулянками на свіжому повітрі, де є можливість набігатися вдосталь). Доведеться й батькам потрудитися. Якщо ви — дуже емоційні й неврівноважені, постійно скрізь запізнюєтеся, квапитеся, то настав час працювати над собою. Складіть чіткий розпорядок дня і будьте більш організованими.

Зрозумійте, малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його лаяти, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лише одного — зниження його самооцінки, появу почуття провини тощо.

Навчити дитину керувати собою — ваше першочергове завдання. Контролювати свої емоції їй допоможуть «агресивні» ігри. Скажіть маляті: «Хочеш бити — бий, але не живих істот (людей, тварин, рослин)». Можна бити палицею по землі, кидатися камінням там, де нема людей, штовхати щось ногами.

У вихованні уникайте двох крайнощів — прояву надмірної м’якості і висунення підвищених вимог. Також пам’ятайте: рух — це життя, брак фізичної активності може стати причиною підвищеної збудженості.

Обдумуючи раціон дитини, віддавайте перевагу правильному харчуванню, в якому не буде нестачі вітамінів і мікроелементів. Але якщо дитина не хоче їсти — не змушуйте її!

Привчайте малюка до пасивних ігор, до читання, малювання, ліплення. Якщо дитині важко вси­діти на місці і вона часто відволікається, слідуйте за нею («Тобі цікаво це? Давай подивимося...»), але після задоволення інтересу постарайтеся повернутися з нею до попереднього заняття і довести його до кінця.

Гіперактивність — це не хвороба, а невелике відхилення від норми. Але махати на проблему рукою, мовляв, само пройде, не слід. Ліки — це вже крайність. Краще — за­ймайтеся вихованням дитини і часті­ше говоріть та показуйте їй, як сильно ви її любите.

Інна ЯКИМЕНКО.