Переглядів: 1806

Подвиг Буші — в кожній душі

З незабутніми враженнями та бентежними почуттями повернувся з другого міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Русалка Дністрова», організованого Національною спілкою письменників України й профінансованого місцевими адміністраціями, що проходив на благодатній Вінниччині і в Придністров’ї.

У цьому яскравому святі були задіяні придністровські райони Вінницької області, а також Кам’янка та Рибниця ПМР. Загалом, цей фестиваль цілком вписується у єврорегіональну програму «Дністер», яка втягує у свою орбіту і шість районів Молдови. Всі ці регіони заявили про спільний намір розвивати свої території в європейському напрямку.

Уважність, гостинність, чуйність та тепло очі­кували на нас, учасників цьогорічного фестивалю, всюди, де б ми не побували: у Піщаній, у Чорномині, у Ямполі й деінде. А заключне дійство у Буші, несподівані музеї якої відкрилися нам останнього дня, без перебільшення, зворушили кожного до глибини душі: невипадково саме там, де збереглося скельне святилище Трипіль­ської доби, відбувся і найвищий прояв героїчного чину в боротьбі із запеклими окупантами.

До відкриття другого фестивалю дбайливі господарі доклали всіх зусиль, щоб майже через 175 років після виходу славнозвісної «Русалки Дністрової» (1837) видати естафетне продовження. Сучасний альманах має солідний ви­гляд: його обсяг понад 380 сторінок. Думаю, читачам сподобається і його зміст. Безперечно, мені особливо приємно, що у новому альманасі представлені й одесити: уривки з драматичної козацької думи «Судний день» Станіслава Стриженюка та вірші і матеріал про літературну студію «Веселка Дністрова» автора цих рядків.

Відкриває альманах «Русалка Дністровая» (Вінниця, 2013) широкоформатний історичний нарис «Наддністрянщина крізь призму тисячоліть» М. Бабілунги, професора Придністровського університету ім. Т. Г. Шевченка. Нарис містить розділи, назви яких уже самі по собі несуть певну інтригу, тому наведемо їх: «Чому … на Поділлі ми називаємо предків словом «руські»?», «Битва на Синіх Водах: передісторія та перші наслідки», «Придністров’я та його бродники: чи була це друга Тмутаракань?», «Коли і чому ми стали «Пониззям» та як перетворилися на «Поділля»?», «Правда про вигнання татаро-монголів з Придністров’я», «Коріатовичі», «Король Ягайло та його правиця Вітовт, а також інші». Загалом, історичний дискурс представлений досить широко. Це і публікації відомого археолога Є. Ярового «Повернення скіфського царя», О. Щербатюка «Так хто ж жив у Придністров’ї?» (обидва з Тирасполя), історика з Кишинева Н. Тельнова «Древні слов’яни в Придністров’ї». Варто згадати і нариси В. Парація «Бережани», О. Степового «Лядавська печерна церква», О. Рогового «Синоводська битва…»,

О. Струкевича «Батозька битва…». Ближча до нас історія представлена розвідкою Д. Кетроса «Ямпільська республіка (як творилося українське військо ХХ століття)».

Містить видання і низку матеріалів історико-літературного характеру:  це і «Подільська Шевченкіана: сторінки історії та постаті (до 200-річчя від дня народження поета)» А. Подолинного, і цікавий за своїми знахідками матеріал

С. Якимовича «Причинки до біографії Степана Руданського», віднайдений В. Горбатюком у газеті «Новий шлях» за 1920 рік. Не можна не згадати матеріал самого В. Горбатюка «Там, на рідній межі…», у якому йдеться про дитинство та отроцтво Володимира Свідзінського у Моломолинцях (нині Хмельницький район Хмельницької області). Автор завважує, що саме цей період є цікавим і важливим з точки зору формування майбутнього поета, його бачення світу, природи. «…Свідзінський — це найпрекрасніша з квіток, що їх українська людина зростила у своєму саду», — писав один з найперших дослідників творчості поета французький славіст Е. Рейс. «Вихований серед розкішної природи Поділля, в оточенні співучих, поетичних та дотепних людей, він уві­брав у себе яскраву живу українську мову, перлини фольклору і став одним із най­більших володарів цих багатств, неперевершеним знавцем народних скарбів», — такої думки про Свідзінського лінгвістка М. Жуйкова.

Окремі сторінки альманаху складають автобіографічна повість Г. Журби «Далекий світ», видана вперше на еміграції, та спогади відомого молдавського літератора та громадського діяча Б. Маріана «Подорож у мою київську юність».

Відомий письменник, етно­граф, професор Прикарпатського університету Степан Пушик подає в альманасі крає­знавчий матеріал «Скриня давніх скарбів» з передмовою М. Каменюка «Тотемні знаки Наддністрянщини». Саме за цю публікацію С. Пушик отримав у 2012 році першу премію фестивалю «Веселка Дністрова», який уже набуває статусу щорічного.

Окремо хочу зупинитись на публікації О. Горобця «Родинна колиска — Джурин», оскільки в ній йдеться, зокрема, і про Одесу та одеситів. Мою увагу привернув фрагмент, у якому згадується одеський художник Амвросій Ждаха та славетний Микола Лисенко. О. Горобець пише:

«В 1911 році київське видавництво «Час» започаткувало серію кольорових поштових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень одеського художника, етнографа Амвросія Ждахи. Натхненником і замовником цієї унікальної роботи був не хто інший, як сам відомий український композитор Микола Віталійович Лисенко. Протягом трьох років видано було 28 листівок, які виконані в техніці акварелі, з текстами й нотами популярних пісень.

Амвросій Андрійович Ждаха, нащадок запорозьких козаків, народився в Очакові, а жив і працював головним чином в Одесі. Він, відомий майстер книжкової графіки, оформлював одне з видань «Кобзаря» Тараса Шевченка. Особливо вдалими виявилися роботи Амвросія Ждахи до повісті польського історика і письменника Ра­віти Францішека (справжнє прізвище — Гавронський) «При битій дорозі».

Саме з цього циклу Лисенко, уродженець Вінниччини, надзвичайно закоханий у наш по­дільський край, відібрав для листівок картину, яка називається «Випадок між Джурином і Бо­рівкою». На полотні, схоже, щось стосується бойових дій, оскільки зображено кіннотника з шаблею, волову тачанку, яка летить з гори. З інших картин Амвросія Ждахи є «На ярмарку в Шаргороді», «У корчмі в Немирові» та ін., що говорить про перебування художника на Вінниччині і неодмінно в селі над Джуркою».

Уривок інформативно насичений і цікавий, але все-таки маємо зауважити, що Микола Віталійович Лисенко народився на Полтавщині, а бойова тачанка з’явилася у війську Нестора Махна після 1917 року.

Отож, думаю, навіть побіжний огляд змісту альманаху «Русалка Дністровая» виразно засвідчує неоціненність подарунка, що його отримав кожен учасник фестивалю у перший же день свого перебування на Вінниччині. Альманах став своєрідним камертоном свята, апогеєм якого виявився третій день, що відбувся у легендарному селі Буші. Саме там вручали премію Степанові Пушику, виступали автор проекту «Русалка Дністрова» і головний редактор сучасної «Русалки Дністрової», заступник голови НСПУ Михайло Каменюк, відповідальний секретар НСПУ Володимир Барна, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка В’ячеслав Медвідь. Серед промовців були також відомі літератори Ніна Гнатюк, Галина Тарасюк, Василь Довжик, письменник та голова райдержадміністрації Михайло Вдовцов, очільники вінницької та тернопільської письменницьких організацій Петро Гордійчук та Євген Безкоровайний, поет-пісняр зі Львова Олесь Дяк. Особливу ноту внесли виступи народних ансамблів Вінниччини та Молдови.

Учасники фестивалю мали можливість озна­йомитися з історією Буші. Хочу тут назвати ім’я краєзнавця С. Кокряцького, котрий не тільки зібрав легенди і перекази часів минулих, а й став ініціатором своєрідного фестивалю скульпторів, результатом 20-літньої історії якого є парк кам’яних скульптур, що зберігає понад 200 мистецьких робіт.

Археологічні розкопки в Буші і сьогодні відкривають унікальні знахідки, адже тут маємо сліди різних археологічних культур, починаючи з Трипіл­ля. У скелях можна побачити єдине у Європі скельне святилище дохристиянської доби з загадковими картинами і знаками. Є тут і древні цвинтарі з сотнями унікальних надмогильних хрестів. Могутній Гомулівський ліс — витвір природи неповторної краси — визначає північно-за­хідний краєвид села і Гайдамацький яр над Сухою Бушанкою — срібнодзвонною річечкою, яка протікає каньйоном між дивовижними скелями.

Та найкоштовнішою перлиною Буші є одна з найунікальніших пам’яток української історії — дохристиянська культова споруда, святилище між скелями, якому понад п’ять тисяч років, відкрите у 1814-у. Тут збереглися наскельні рельєфні зображення: безлисте дерево — як символ вічного життя; птах на дереві, під деревом жрець з чашею в руках, поруч олень, якого наші прапредки мали за істоту священну — кров і молоко його були жертовними підношеннями дереву життя, що мало розцвісти. Між гілками дерева й рогами оленя — образ вікна, графіка якого нагадує телевізор, як символ погляду в потойбіччя… І хтозна, які ще таємниці ховає святилище.

За стародавнім святилищем тягнеться порослий лісом Гайдамацький яр, де камені розташувалися у фантастичній композиції — змагання нашої уяви з цим витвором Природи, мабуть, даремні. Існує легенда, що тут перебував сам ватажок Коліївщини, про що свідчить Гонтів камінь, під яким закопані, буцімто, незліченні скарби.

Говорячи про Бушу, не можна не згадати відому драму Михайла Старицького, яка 2004 року була поставлена Вінницьким музично-драматичним театром в «Орлиному гнізді» — на місці реальних історичних подій ХVІІ століття. Про ці події ватро детальніше нагадати сучасному читачеві, тим більше з огляду на нинішню дискусію з приводу подій на Волині у 40-і роки віку ХХ.

Отже, після Переяславської ради Буша стала прикордонним містечком, у якому мешкало 16 тисяч населення, а війська — лише дві сотенні залоги: одна — полку подністровських левенців (опришків) під орудою полковника Петра Гречки і сотня Тараса Завісного з Брацлавського полку. В містечку на скелі височіла фортеця, увінчуючи Замкову гору та оточене захисним валом городище, яке звалося Пригородком. Це дратувало поляків, які вважали ці землі своїми, тому коронний гетьман Потоцький звертається до козаків і посполитих з універсалом, заявляючи, що прийшов волею короля карати «вогнем і мечем», щоб навернути непокірних знову у підданство Речі Посполитої. Буша виявилася для нього більмом в оці, мовляв, «зібралося там гультяйство до Гречки, опришка з Калюса».

До осені 1654 року польське військо тричі вчиняло напади на Бушу великими силами, але було відбите. Тоді поляки зробили каральний рейд на Немирів, Стіну, Кальник, Дашів, Городок і «де тільки траплялось поселення — вирубали хлопство, вогнем кінчали решту, добре вкрили трупами свій шлях».

Богдан Хмельницький звернувся по допомогу до царя Олексія, але московські війська не рушили з місця. Три польські гетьмани — Потоцький, Лянцкоронський і Чарнецький — кинули на Бушу сорокатисячне військо, підминаючи дорогою фортеці у Мурафі, Красному і Чернівцях, де залоги здалися без бою.

Буша перед Чарнецьким зачинила всі брами. Дві доби вдавалася шляхта до безперервних атак, штурмуючи фортецю. На третій день під стінами Буші зібралося військо всіх трьох гетьманів. Серед захисників уже залишилося мало живих і здатних тримати зброю. І тоді зброю взяли жінки. Коли озвірілим воякам Чарнецького вдалося вдертися на територію фортеці, там уже майже не зосталося козаків — одне жіноцтво, але і воно билося до останнього. Це була страшна кривава бійня. Озвірілий ворог, розлючений такою незламністю, різав, рубав, стріляв усіх: дітей, жінок, поранених… На місці Буші залишились руїна і пожарисько.

Навіть гонорові польські історики не хвалилися такою перемогою: «Ми не в змозі без сорому згадувати про те, що 16 тисяч людей, які залишалися в Буші ще живими, польське військо вирізало, нікого не милуючи. Велика то пляма на знамено польське». А через 17 років, побувавши тут, німецький мандрівник Ульріх фон Вердум застав тільки чотири хати, млин і напівзруйновану церкву.

Як сказала екскурсовод пані Людмила, є в Буші найсвятіша могила. Це могила Мар’яни Завісної, легендарної героїні облоги Буші, дружини сотника Тараса. Польський історик В. Кохановський залишив таке свідчення: «Замку не було кому боронити. Билися тільки жінки. Одна, захищаючи доньку, зарізала офіцера косою. Ніхто не хотів здаватися. Окремі стрибали у крижану воду (це ж 20 листопада) або кидались у вогонь палаючих будинків. Коли містечко вже захопили, то в останні хвилини дружина сотника, не бажаючи бути іграшкою в руках ворога, кинулася в підвал з порохом і підірвалася». Могила Мар’яни під мармуровим хрестом була облаштована на одній із садиб, а сьогодні її перенесено в центр Замкової гори, ближче до вежі, що єдина вціліла після тих подій.

Що крок — то й диво, пожива для душі й розуму. Буша — історична Мекка України, тому її місце на орбіті фестивалю «Русалка Дністрова» цілком закономірне. Самому ж фестивалю хочеться побажати розвою на багато літ.

Буша

Подвиг Буші — в кожній душі.
Народна приказка.
І вічно ми будемо з нею!
В. Сосюра.

Ой, як спокуша й вабить замок Буша,
Зруйнований знагла дощенту…
На річку Мурафу Буша припроша
Повідати грізну легенду.

Турецький паша чи татарський баша?
Чарнецький, сам гетьман коронний,
З мечем поспішає до тебе, Буша,
Зламати твій мур оборонний.

І зникла, мов Троя, незламна Буша,
У полум’ї спивши отрути.
Не тільки за себе Буша виріша,
За кожного — буть чи не бути?..

Епоха за обрій кудись поспіша,
Бушу норовить обігнати,
Але над епохи постала Буша,
Над всі перепони й загати.

Байдужим нікого Буша не лиша,
Тепер я запевнити мушу —
У серці й душі в тих нуртує Буша,
Хто має і серце і душу.

Звершатиме подвиг щомиті Буша
У кожній душі українця.
Із брудом цей подвиг і ніч не зміша,
Де мороку й муки по вінця.

По смерті небесною стала Буша,
Пізнавши загладу й розправу.
І подвиг Буші вже ніщо не зменша,
Ніщо не принижує славу.

Нас кличе крізь вічність скорботна Буша,
Яку б не здолали дорогу,
Щоразу на подвиги нас воскреша,
Запалює на перемогу.

Нас не заляка озвірілість тупа,
Ворожа, що повза змією.
Бушею святилися лави УПА —
«І вічно ми будемо з нею»!

Дмитро ШУПТА.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net