Переглядів: 903

Передпомаранчевий настрій

Соціологи констатують, що бунтівні настрої у країні перевищили рівень, зафіксований у 2004-у напередодні революції

Американська незалежна правозахисна організація «Дім Свободи» нещодавно оприлюднила у Лондоні звіт про демократичний прогрес держав Євразійського континенту за минулий рік. Рейтинг демократії визначали за семибальною шкалою, де одиничка є найкращим показником, а сімка, відповідно, — най­гіршим.

За даними 2012-го, Україна дещо погіршила свої показники порівняно з попередніми роками, дiставши 4,86 бала. При визначенні ступеня демократії до уваги брали такі показники, як виборчий процес, громадянське суспільство, незалежні медіа, корупція, урядування тощо.

Під час розмови про Україну констатовано, що нинішня влада просто підірвала систему судочинства в державі, а в усіх ділянках у державі й бізнесі набирають сили процеси президентського «осімейнення».

Загалом ситуація в Україні викликає сер­йозну стурбованість і навіть була названа «передпомаранчевою», повідомили західні журналісти у репортажах із Лондона.

Чи правда це? Наскільки Україна близька до входження у якусь нову версію «помаранчевих подій»? Ситуацію аналізуємо з головою фонду «Демократичні ініціативи» Іриною Бекешкіною та головою Центру дослідження суспільства Володимиром Іщенком.

Народ 
незадоволений

— Як оцінюють своє буття наші люди?

І. Бекешкіна: — Згідно з результатами травневого соцопитування, яке провели «Демократичні ініціативи» і Центр Разумкова, незадоволені нинішньою ситуацією в Україні 74% населення, притому 45% взагалі не задоволені і ще 29% в основному не задоволені. Тих, кого сучасна ситуація цілковито або переважно задовольняє, — лише 21,5%.

— 74% незадоволених — наскільки високий такий показник для України? І наскільки таке сприйняття близьке до того, що було 2004 року?

— Майже три чверті населення незадоволених — звісно, це надзвичайно високий показник для будь-якої країни!

У 2004-у ситуація була кращою. Тоді суспільство було на психоло­гічному піднесенні, економіка давала по 7—10% річного приросту й були великі сподівання, що після президентських виборів-2004 ситуація в країні глобально зміниться — настане справедливий розподіл виробленого доходу, рівність усіх перед законом, встановиться демократичний устрій держави за західними зразками. А тепер такого нема, нині суспільство, навпаки, переживає психологічний спад. У цьому принципова нинішня відмінність від передпомаранчевої ситуації 2004-го.

До речі, Центр Разумкова вже багато років ставить респондентам запитання: «Події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямку?». Так-от, у травні цього року відповідали «в неправильному напрямку» на 10% більше респондентів, ніж у «передпомаранчевому» квітні 2004-го (66% тепер супроти 56% тоді).

— Якщо порівнювати передпомаранчевий рівень недовіри народу до інститутів влади і нинішній, то як він змінився?

— Він не просто зріс, він злетів угору! Якщо у травні 2004 року рівень недовіри прокуратурі, міліції і судам балансував довкола 40%, то цьогоріч у травні прокуратурі не довіряло аж 64%, міліції — 70%, а судам — 72%!

До просто катастрофічного рівня зросла недовіра населення до трьох основних інститутів державної влади: Президентові не довіряє аж 69% населення, Верховній Раді (традиційний лідер недовіри) — 77%, а уряду — 71%.

Настрої — протестні,
протестів більшає

— Гаразд, то який рівень протестних настроїв засвідчують українці тепер? Наскільки він «передпомаранчевий»?

— Загалом 25,5% українців вважають, що найближчим часом у їхньому селі або місті можуть відбутися масові протестні виступи в разі погіршення життя або заради захисту своїх прав і свобод. Від минулорічної осені протестні настрої в українському суспільстві зросли. Тих, хто впевнений, що масові виступи відбудуться, або вважає їх дуже ймовірними, стало більше майже на 9%.

Так само чверть населення — 25% — засвідчила намір особисто брати участь у протестних акціях (9% — «обов’язково» і ще 18% — «найімовірніше»). Порівняно з торішнім жовтнем кількість людей, готових виходити на вулиці, зросла на 5%, і значно зменшилася кількість тих, хто точно не збирається протестувати, — з 51% до 36%.

— А скільки акцій протесту вже нині відбувається в Україні щомісяця?

В. Іщенко: — 2012-й став рекорд­ним за кількістю акцій з початку нашого дослідження. Ми зафіксували 3636 протестних подій за весь минулий рік. Однак, що цікаво, цьогоріч (наразі підвели підсумки за січень—травень) ми не бачимо серйозного зниження. За перші п’ять місяців уже зафіксували 1359 протестних подій.

— Проти чого люди найчастіше протестують?

— Вибори — виборами, мова — мовою, але навіть торік найбільше акцій протесту мали соціально-економічні причини. Таких акцій назбиралося 43%. А за перші п’ять місяців цього року частка соціально-економічних протестів зросла до 55%! Найбільше серед них є акцій, пов’язаних із незаконною забудовою та іншими питаннями розвитку території (10%), захистом довкілля (8%), комунальною інфраструктурою, зокрема підвищенням тарифів і поганим станом доріг (7%), затримкою зарплати (6%), питаннями охорони здоров’я (4%). Отак ви­глядає перша п’ятірка найактуальніших тем, через які реально вже виходять протестувати.

А вже після неї йдуть політичні питання (тобто безпосередньо пов’язані з політичною боротьбою) — 27%, та ідеологічні (як-от мовне) — 26%.

— Які нові причини можуть «вивести» на вулиці більше людей?

І. Бекешкіна: — Насамперед — погіршення їхнього особистого со­ціально-економічного становища. Це, зокрема, різке зниження рівня життя (34,5% населення), невиплата заробітної плати, пенсії, стипендії тощо (32%), ухвалення владою рішень, які погіршуватимуть становище соціальної групи, до якої належить громадянин (24%), різке підвищення цін (21%), зростання безробіття (19%).

До речі, лише для третини населення (34%) не існує ніяких факторів, які можуть спонукати до виходу на вулицю з протестом.

— А що ще викликає в людей бажання протестувати?

— Попри те, що частка соціально-економічних причин із жовтня минулого року продовжувала зростати й була «поза конкуренцією», цьогоріч у травні ми зафіксували й суттєве, у рази, зростання намірів людей протестувати з деяких політичних причин. Зросло значення таких неекономічних причин виходу на вулиці, як випадки утисків демократії (було 3,5% — стало 13%) та необхідність підтримки дострокової відставки Президента Віктора Януковича (було 4% — стало 9%).

А от зовнішньополітичними питаннями — приєднання до ЄС, НАТО чи Митного союзу — людей на акції протесту, як показує дослідження, і далі не підняти.

Радикалізм
зростає

— Опитування, яке Центр Разумкова проводив у березні, засвідчило появу доволі високої частки громадян, готових виходити на вулицю не лише мітингувати, а й для участі у значно радикальніших формах опору: 16,9% — виявили готовність брати участь у страйках, 16,7% — у несанкціонованих мітингах і демонстраціях, 13,4% — у бойкоті рішень органів влади, 9% — у блокуванні руху, 4,3% — у вуличних заворушеннях, а 4% — навіть у створенні незалежних від влади збройних формувань!..

І. Бекешкіна: — Узагалі така доволі висока частка громадян, готових до радикальних форм протесту, є очевидним свідченням рівня відчаю суспільства. Скажімо, на запитання про готовність брати участь у незалежних від влади збройних формуваннях зазвичай відповідають трохи більше ніж 1% громадян, а тут — аж 4%. Я прогнозую, найближчі опитування покажуть ще зростання частки таких людей.

— А якщо порівнювати нинішній рік із «невиборчим» 2011-м?

В. Іщенко: — Тоді насильницьких акцій відбулося 4%. Тобто порівняно з тим роком тепер маємо 3-відсоткове збільшення кількості таких акцій.

Щоправда, потрібне уточнення, наскільки характер українських насильницьких акцій відрізняється, скажімо, від єгипетських. У нас більшість протестного насильства (як-от побиття когось чи руйнування пам’ятника) заздалегідь спланована, а не є наслідком проведення мирних зібрань, які вийшли з-під контролю. Притім шкоди безпосередньо людям (а не лише майну) завдають меншість із зафіксованих нами насильницьких акцій.

Бунти
чи революція?

— У близькосхідних країнах інтернет став суттєвим фактором ката­лізації революційних подій. Чи впливає нинішній рівень розвитку інтернету на ймовірність «помаранчевого» розвитку подій у нас?

І. Бекешкіна: — Надзвичайно! По-перше, будь-яка інформація поширюється миттєво. Крім того, що є незліченна кількість інформаційних сайтів, які дізнаються інформацію самі та передруковують з інших сайтів, до багатьох людей новини «приходять» просто в їхній акаунт у «фейсбуці» через інформаційні стрічки, на які вони підписалися, та повідомлення, переадресовані іншими користувачами мережі. Чимало інформації зі соцмереж нині йде і в газети, і на телебачення, тобто вона впливає на весь інформаційний простір країни.

Інший аспект: соцмережі справді дають добрі можливості людям зібратися разом за інтересами (зокрема й політичними), самоорганізуватися на акції протесту. Наразі у нас така можливість людей швидко зібратися через мережу на якусь акцію ще не мала таких глобальних наслідків, як останніми роками в кількох арабських країнах, але принаймні потенційно це справді є новою дуже потужною можливістю, якої не було у 2004-у.

— Чому ж за таких настроїв і технологічних можливостей гуртуватися люди й досі не на тих вулицях і майданах, де творили Помаранчеву революцію?

— Основною причиною нереалізованості намірів участі у протестах є те, що люди не вірять, що мітинги та демонстрації щось змінять — так вважають 56% населення. Іншими причинами є страх репресій з боку влади (33%), недовіра до лідерів, які організовують мітинги (32%). 26,5% респондентів вважають, що люди не реалізовують висловлені протестні настрої, бо просто дуже ліниві й хочуть, аби за їхні інтереси боролися інші.

У 2004-у було дуже велике сподівання людей конкретно на Ющенка. І якщо ми подивимося на тодішні рейтинги довіри, то в час «передпомаранчевої ситуації» у Ющенка були досить високі показники. Нині ж в Україні взагалі немає жодного політика з позитивним балансом довіри-недовіри. Найкращі в цьому сенсі показники в Кличка, але й він, ще недавно маючи незначну перевагу відсотка довіри над недовірою, нині вже в невеликих «мінусах».

Помiркуйте самі: Юрієві Луценку, попри політв’язнівську «відсидку», зовсім і переважно не довіряє 61% опитаних, Юлії Тимошенко — 60%, лідерові «Свободи» Олегові Тягнибоку не довіряє 59,5%, новому голові політради «Батьківщини» Арсенієві Яценюку — 56%. Лідер «Удару» Віталій Кличко своєю відстороненістю від найгостріших політичних конфліктів зумів накопичити найменший відсоток недовіри — 45%, але якраз «із Кличком та за Кличка» виходити на вулиці людям малореально, бо сам він поки що виявляє якнайменше з усіх опозиційних лідерів бажання до проведення протестних акцій.

В. Іщенко: — Соціально-економічні проблеми загострюються i дедалi частіше виводять людей на протест. Але справді потужний масовий виступ, який можуть породити ці акції, може радше бути схожим на масові виступи в Румунії, Болгарії, Єгипті, Туреччині... Тобто це будуть виступи, які не є зоргані­зовані якоюсь опозиційною силою.

Андрій ГАНУС.
Джерело: http://expres.ua.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net