Сівозміни: коли закон неможливо виконати...

— 1 серпня 2009 року, — почав розмову Роман Корінець, — набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів». Цим законом були внесені корективи до Земельного кодексу України. Вони встановили, що земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, використовуються відповідно до розроблених та затверджених у встановленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають здійснення заходів із охорони земель.

А ще, відповідно до цього закону, з 1 січня 2013 року набула чинності нова редакція статті 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона встановила відповідальність за відхилення від затверджених у визначеному порядку проектів землеустрою, а також використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, обумовлених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

— Чому виробники сільськогосподарської продукції так активно виступають проти еколого-економічного обґрунтування сівозмін? Невже вони не хочуть дбати про землю?

— Аграрії — нормальні люди. Вони живуть на своїй землі і збираються передати її у спадок своїм дітям. Тому зацікавлені у збереженні родючості ґрунтів.

Сільгоспвиробники налаштовані критично, бо зміни до законодавства у нинішньому вигляді не тільки не сприяють захисту землі, вони створюють нічим не обґрунтовані труднощі для бізнесу. І тому запитують: кому такі зміни потрібні?

Всім відомо, що для отримання більш високих врожаїв необхідно дотримуватися сівозміни, тобто чергування сільськогосподарських культур і парів. Бо якщо сіяти одні й ті самі культури на одному й тому ж полі, виснажується ґрунт, зростає кількість хвороб і шкідників.  Марячи про надприбутки, деякі з сільгосппідприємств активно вирощують соняшник та ріпак, не дбаючи про збереження та відновлення ґрунтів. Законодавець захотів уберегти землю від таких горе-хазяїв. І це можна тільки вітати. Але з іншого боку, законодавець запропонував такі механізми та способи реалізації цього закону, що вони змушують сільгоспвиробників просто відмовлятися від праці на землі.

— Чому сільгоспвиробники про своє несприйняття закону заговорили лише зараз?

— Як не прикро це визнавати, але ми маємо надто слабкі організації, які об’єднують сільгоспвиробників. Спротив невиправданим правовим змінам мав би розпочатися ще на стадії розробки законопроекту, його розгляду у Верховній Раді. Але вийшло, як вийшло: аграрії почали хреститися лише після того, як вдарив грім.

— Що є найбільшою складністю у запровадженні цих правових змін?

— Наприкінці минулого року був ухвалений закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт». Він скасував вимоги щодо ліцензування землевпорядної діяльності, але зобов’язав усіх інженерів-землевпорядників пройти відповідні іспити й отримати ква­ліфікаційні сертифікати, без чого займатись професійною діяльністю у сфері землеустрою заборонено.

Видача таких сертифікатів йде дуже повільно. Досі їх видано лише біля 200, тоді як в Україні ліцензії мали понад 3000 організацій. Наслідком цього стало те, що на сьогодні вони розроблені лише для 2% землекористувачів.

— Які ще претензії на адресу новел про сівозміни найчастіше висловлюють аграрії?

— Перша з претензій — проекти сівозмін переважно готують не фахівці. Тому вони не спроможні впоратися з повним обсягом роботи. Відтак проблеми у питаннях сівозмін лише накопичуються.

Друга претензія пов’язана зі складною процедурою підготовки проектів сівозмін. А третя — сіво­зміна у тому сенсі, як ми її розуміли ще 20—30 років тому, втратила своє значення. Сучасні технології дозволяють застосовувати зовсім інші підходи до сівозмін. Тому треба зважати на це. А законодавство нехтує такими важливими речами.

— Деякі сільгоспвиробники стверджують, що законодавчі нововведення нічого не дають, хіба що викачують додаткові кошти...

— Це справді так. Якщо проект землеустрою підготовлений не фахівцем, його неможливо використовувати. Якщо проект землеустрою підготовлений без врахування сучасних змін у технологіях, вимог ринку, то його також неможливо використовувати. А відхилення від проекту землеустрою є приводом для штрафів. Тоді навіщо фермеру такий проект?

Ще одна проблема — рейдерство. Якщо закон не виконується, то завжди можна визнати договір оренди недійсним. Можна наполягати на розірванні такого договору, на різних штрафних санкціях. Тобто неугодну фірму можна загнати в глухий кут і, як наслідок, передати землі іншій фірмі, але вже угодній.

— Наскільки великі ці штрафні санкції?

— За відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою штраф, який накладається на громадян, може коливатися від 85 до 340 гривень, а штраф, який накладається на посадових осіб, — від 255 до 510 гривень.

За використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільгоспвиробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, громадян можуть штрафувати на 850—1700 гривень, а посадових осіб — на 5100—8500 гривень.

У законодавстві не сказано, як часто такі штрафи можуть накладатися. За одне порушення може бути одна штрафна санкція, за друге — інша. І так — до нескінченності. І саме це може стати найбільшою загрозою для сільгоспвиробників.

— Сьогодні в Україні близько 7 мільйонів власників земельних паїв. За даними останніх дослі­джень проекту USAID «АгроІнвест», лише 12% пайовиків мають вищу освіту і далеко не кожен з них має агрономічну підготовку. А серед керівників сільськогосподарських підприємств і фермерів вищу освіту в галузі сільського господарства має лише кожен третій. Тож наскільки реально за таких обставин зберегти родючість наших чорноземів?

— Справді, є проблема. Якщо велика компанія має свої агрономічні, землевпорядні служби, то малим і навіть середнім сільгоспвиробникам дуже складно це робити.

В Європі і в світі знайшли вихід з такої ситуації. Це — сільськогосподарські дорадчі служби. Є регламент Ради ЄС, який зобов’язує кожну країну Євросоюзу мати систему консультування фермерів, у тому числі щодо збереження ґрунтів, охорони довкілля тощо. На жаль, в Україні становлення цієї служби надто затяглося. Переважно це спричинено низьким рівнем державної підтримки.

Якщо ми обрали європейський вектор інтеграції, то мусимо говорити про діяльність дорадчих служб, всіляко фінансово сприяти тому, аби вони консультували аграріїв з різних питань, у тому числі з питань збереження родючості ґрунтів.

— Земельні відносини, які склалися в Україні, базуються переважно на оренді земель. Хто у даному разі відповідає за збереження родючості землі — її власник чи орендар?

— Звичайно, власник земельної ділянки зацікавлений у тому, щоб властивості його землі зберігалися якнайкраще. Такий пункт збереження ґрунтів має бути предметом договору про оренду. Та, на жаль, він не завжди до нього вписується. За даними згаданого вами дослідження проекту «АгроІнвест», лише у 20% договорів оренди зазначаються обмеження щодо способів вирощування або найменування культур, які орендар може вирощувати. Й одне із завдань дорадчих служб — допомогти орендодавцям виправити таку помилку, захистити свої земельні інтереси повною мірою.

Зрозуміло, що під час виробничої діяльності за родючість земель відповідає той, хто цю виробничу діяльність на ній здійснює. Відтак відповідальність у даному разі покладається на орендарів.

Але повторю: понад усе про якість землі мають дбати її власники, бо вона годує їх усе життя, а орендарів лише протягом терміну оренди. І в цьому полягає принципова відмінність між їхніми інтересами.

— То що ж робити із запропонованими змінами щодо проектів землеустрою, сівозмін?

— Якщо закон неможливо виконати, то треба зупинити його дію. Необхідно проаналізувати реалії, запропонувати новий механізм захисту ґрунтів. Такий, щоб і землю зберігав, і бізнес не губив. Сьогодні у Верховній Раді вже зареєстрована правова ініціатива щодо зупинення дії цього закону.

Михайло ВЕРНИГОРА.
Національний прес-клуб
з аграрних та земельних питань.