№ 54 (21422) четвер 11 липня 2013 року

Результати дослідження «Барометр світової корупції» (Global Corruption Barometer) від Transparency International та Gallup International Association свідчать про те, що кожен третій українець готовий вийти на вулицю для боротьби з корупцією.

За даними відомого всесвітнього дослідження, протестувати проти корупції сьогодні готові 68% українців, а вийти на вулицю для цього згодні 36%. Це обумовлено багатьма причинами: 43% опитаних вважають, що за останні два роки рівень корупції в Україні значно зріс, 74% — впевнені, що державний сектор корумпований, 80% — охарактеризували дії уряду у боротьбі з корупцією як нерезультативні. Лише 4% респондентів вважають, що державна антикорупційна боротьба має хоч якийсь результат. При цьому 83% відзначили, що під час вирішення питань у державному секторі важливо мати особистий контакт, а 84% — що урядом країни керують організації, які діють у власних інтересах.

Спільна заява Леоніда Кучми та Олександра Кваснєв­ського з приводу 70-ї річниці Волинської трагедії пе­ріоду Другої світової війни

Багатовікова історія українсько-польських відносин знає багато світлих сторінок і чимало трагічних подій. У пам’яті українців і поляків роз’ятреною раною залишається трагедія, яка сталася у 1943—1944 роках на Волині, Холмщині, Східній Галичині. Вона поглинула життя десятків тисяч людей, перетворила на попелища села і хутори, принесла багато страждань обом народам. Причини тієї трагедії мали як історичний, так і тогочасний політичний характер. Наші предки заплатили дорогу ціну за усвідомлення того, що український і польський народи мають жити в мирі і дружбі.

Падіння недемократичних систем в обох країнах створило добрі передумови для взаєморозуміння та примирення між нашими народами. Польща стала першою державою, яка визнала незалежність України у 1991 році. З того часу нашими народами зроблено багато важливих кроків назустріч один одному — в політичній, економічній і культурній сферах. Польща завжди підтримувала євроінтеграційні прагнення України, а Україна враховувала польський досвід ринкової економіки та євроінтеграції.

У другій половині 90-х років ХХ століття польський і український президенти взяли на себе місію патронату над процесом польсько-українського примирення. У травні 1997 року ми підписали спільну заяву «До порозуміння і єднання», а у липні 2003-го — спільну заяву «Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині». Ми підтримали піклування про місця поховання і пам’яті загиблих у Польщі та в Україні. Наші зусилля увінчалися відкриттям меморіалу на Личаків­ському цвинтарі у Львові. Тоді були закладені засади взаємного прощення і примирення.

Схиляючи голови перед жертвами злодіянь та всіх трагічних подій, що мали місце в нашій історії, ми знову і знову висловлюємо переконання, що взаємне прощення — це шлях до повного примирення сьогоднішніх і майбутніх поколінь українців і поляків. Конфлікти минулого не можуть перекреслити те, що протягом століть поєднує Україну і Польщу, і не можуть перекрити шлях до процвітання наших держав та добробуту наших народів.

Завтра в Одесі буде зоряно навіть вдень: по червоній доріжці, розстеленій від Дерібасівської до Оперного театру, на церемонію урочистого відкриття Одеського міжнародного кінофестивалю крокуватимуть зірки вітчизняного та зарубіжного кінематографу — Олександр Роднянський, Тимур Бекмамбетов, Гоша Куценко, Валерій Тодоровський, Роджер Корман, Іржі Менцель, Кіра Муратова, Франциска Петрі, Нана Джорджадзе, Йос Стеллінг…

На відкритих сеансах фільмів секції «Спеціальні покази», які пройдуть упродовж фестивалю на Ланжеронівському узвозі, також будуть присутні кінозірки та творчі кіногрупи. Так, живий класик чеського кіно Іржі Менцель представить свою оскароносну картину «Поїзди під пильним спостереженням», а «хрещений батько» незалежного кіно Роджер Корман — свій байопік від Алекс Степлтон «Світ Кормана: Подвиги голлівудського бунтаря». Про фільм і про великого Петра Тодоровського перед показом кінострічки в його пам’ять «Вірність» розповість син видатного режисера — Валерій Тодоровський. А на ювілейний показ знаменитої музичної комедії «Приморський бульвар» приїде ціла делегація: режисер Олександр Полинников і виконавці головних ролей — Ольга Кабо, Олександр Кузнецов і Ганна Назар’єва. Крім того, із завершальною частиною своєї скандальної «райської» кінотрилогії «Парадиз: надія» ОМКФ відвідає один з найактуальніших європейських режисерів, безкомпромісний Ульріх Зайдль.

Слідче управління МВС України в Одеській області розпочало досудове розслідування за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Одеської облдерж­адміністрації та Одеської міськради при закупівлі першочергових робіт з будівництва в Одесі системи відведення стічних вод від станції біологічної очистки «Північна», включаючи роботи на об’єкті «Глибоководний випуск». Приводом для розслідування став запит народного депутата-«свободівця» Павла Кириленка до Генерального прокурора України з вимогою притягнути до відповідальності винних у порушенні вимог бюджетного законодавства при будівництві об’єктів централізованого водовідведення в Одеській області.

За інформацією Державної фінансової інспекції України, сьогодні триває ревізія фінансово-господарської діяльності КП «Агентство програм розвитку Одеси». Цьому підприємству перераховано 45,6 млн доларів США за рахунок позики держави Україна у Міжнародного банку реконструкції та розвитку для будівництва магістральної системи водовідведення південного басейну каналізування Одеси.

У понеділок, 8 липня, відбулася церемонія підписання договору про стратегічне співробітництво між українською судноплавною компанією «Укрферрі» і данським поромним оператором «DFDS Seaways».

Згідно з досягнутою угодою, на регулярну поромну лінію Іллічівськ—Поті/Батумі, де десять років працював пором «Грейфсвальд», вийшло судно «Vilnius seaways», яке донедавна працювало на Балтиці.

Влітку або вже й весною наступного, 2014 року на території міста Теплодар розпочнеться будівництво фармацевтичного мегакомплексу, проектна презентація якого відбулася під час засідання регіонального комітету з економічних реформ.

Йдеться про створення за участю науковців-консультантів Одеського національного медичного університету технопарку з метою впровадження інноваційних технологій та поліпшення забезпечення населення лікарськими засобами вітчизняного виробництва.

В Одесі виступить автор першого в Україні технотрилера — Макс Кідрук, уже визнаний і популярний 29-річний письменник з Рівненщини.

Отримавши освіту інженера-енергетика, Макс, ніби герой доби Романтизму, гайнув у цікаві та екзотичні мандрівки світ за очі — у Мексику, Перу, Чилі, Анголу, Намібію, Нову Зеландію тощо... Цікаво: коли йому ще й стало часу написати та видати 11 книжок, з яких сім — художніх (з-поміж яких і перший український технотрилер «Бот»), та чотири — на технічну тематику?

Євгенія Антонівна Хамаза (чи наша Жанна, як називають її у колі рідних та близьких друзів) цими днями святкує поважний ювілей. Але, їй-Богу, коли дивишся у її жваві очі, бачиш азарт і спритність, з якими вона береться за ту чи іншу справу, не віриться, що за плечима вже стільки десятиліть, що прожито і пережито стільки всіляких перипетій!

Чого лиш варті часті переїзди-переселення з чоловіком — професійним військовим! Якийсь час жили і на Далекому Сході. Надто нелегким був період, коли у молодого подружжя одна за одною народилися дві донечки. Цим для Євгенії Антонівни та Георгія Івановича ознаменувалися п’ятдесяті роки попереднього століття. Нині вже за тридцять їхньому внукові.

Совєтські спецслужби в усіх їхніх реінкарнаціях від ВЧК до КҐБ обслуговували інтереси не лише тоталітарної держави, яка поборювала будь-яке інакомислення, а й інтереси держави імперіальної, яка мусила утримувати в покорі підлеглі народи і території, намагаючись за змогою гомогенізувати їх не лише політично, а й мовно-культурно. Нищення національної самосвідомості, самобутності та окремішності неросійських народів здійснювалося під гаслом боротьби з «буржуазним націоналізмом». Його офіційною альтернативою був «пролетарський інтернаціоналізм», котрий означав у совєтській практиці відмову колонізованих етносів від будь-якого національного партикуляризму та визнання беззастережної лояльності щодо колонізаторів — аж до ототожнення себе з ними та безоглядного прийняття їхнього зверхнього погляду на самих себе. Боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» була таким чином, фактично, боротьбою з українською нацією, причому не лише пропаґандистськими, а й поліційними методами, оскільки «буржуазний націоналізм» не просто вказував на серйозне ідеологічне збочення, а й не раз слугував важким кримінальним звинуваченням. По суті йшлося про офіційну державну українофобію та політику винародовлення, евфемістично приховану за формулою «боротьби з буржуазним націоналізмом»,— подібно як державний совєтський антисемітизм евфемістично ховався за боротьбою з «сіонізмом» та «космополітизмом».

Пропонована доповідь присвячена двом найцікавішим періодам роботи совєтських спецслужб в Україні: ранньому— коли ненависть і зневага «чекістів» до українців іще не ховалася за «антинаціоналістичними» евфемізмами (див., напр., справу Михайла Грушевського), та пізньому— коли місцевий КҐБ офіційно перетворився на СБУ (Службу безпеки України) і формально відмовився від «боротьби з україн­ським буржуазним націоналізмом», проте (як і в Росії та Білорусі) не зазнав істотних інституційних та кадрових змін, а відтак і не позбувся українофобських поглядів і практик, що обслуговують тепер уже потреби не московських, а місцевих російськомовних кримінально-олігархічних еліт.

Сільгоспвиробники активно виступають за припинення дії Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів». На їх переконання, він виявився неспроможним надійно захистити якість земель, які перебувають в обробітку. Водночас закон шкодить аграрному бізнесу.

Про особливості та вади згаданого закону говоримо з президентом Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Романом КОРІНЦЕМ.

Закінчення. Початок у номері за 6 липня.

Народження  спарапета

«Якщо ми втратимо Арцах, то перегорнемо останню сторінку вірменської історії», — перекладає мені Гешам Григорян крилатий вираз, написаний на бетонному фронтоні блоку. — Це сказав Аво. Знаєш, хто такий Аво?

Кожен, хто цікавиться Карабаською війною і пробув у Вірменії хоч би день, не може не знати Аво. Аво — спарапет. Немає точного перекладу на українську. Філологи мені тлумачили це поняття розлого — талановитий народний полководець, улюбленець мас, «як у вас генералісимус». У спарапета немає відзнак чи посвідчення. Це звання не присвоює влада чи опози­ційне рушення. Спарапет — спонтанне визнання, народна любов і шана. В нашій давній історії такою постаттю був Іван Сірко, у новій — холодноярський отаман Василь Чучупака. Із сучасників не доріс ніхто.

Новий виставковий проект — «Желая принести посильную помощь родному искусству», започаткований співробітниками Одеського художнього музею (ОХМ), покликаний повернути Одесі й Україні імена осіб, котрі не лише продемонстрували свої здібності як люди підприємливі й успішні, але й піклувалися про загальне благо.

Ця виставка — спроба реконструкції Картинної галереї О.П. Руссова на основі однієї музейної колекції. На ній представлено 119 творів: 64 — на виставці і 55 — у постійній експозиції музею. Останні позначені спеціальними ярликами. Виставка дає унікальну можливість побачити твори, що десятиліттями були приховані в музейних запасниках, дозволяє відчути дух часу, естетичні й соціальні пріоритети людей другої половини ХІХ — початку ХХ століть.

У відділ мистецтв нашої національної книгозбірні надійшла нова книга — «Від «макаронів» до графічного дизайну» — дарунок автора, одеського дизайнера й енциклопедиста Анатолія Пасічного. До написання цього підручника його спонукало не лише бажання осмислити свій досвід викладача-практика, а й та обставина, що, як сказано у передмові, за «двадцять з лишком років з дня відродження Незалежності України не вийшло жодної ґрунтовної праці з цієї галузі».

Перш ніж переконатися у справедливості сказаного, я проаналізував принаймні те, що видано і збе­рігається у фонді ОННБ ім. М. Горького. За останні два десятиліття з дизайну є близько десятка видань, але з графічного — лише одна праця авторства В.Я. Даниленка («Основи дизайну», К., 1996). За цей час якісно змінилася технологія, що застосовується у дизайні, та накопичений значний практичний досвід, у тому числі поза межами столиці. Йдеться саме про графічний дизайн, який вбирає в себе різновиди прикладної графіки. Як зазначає автор, терміну «прикладна графіка» ще до 1960 років передував інший — «промислова графіка». «Але… з активним розповсюдженням комп’ютерної техніки, яка сприяла поширенню видів та функціонування комерційної поліграфічної продукції, прийнято інше, узагальнююче визначення — «графічний дизайн». Сюди ми зараховуємо логотипи та товарні й фірмові знаки (марки), піктограми (знаки-символи), герби, емблеми, етикетки, грошові знаки, листівки, пакування, книги, журнали, газети, буклети, проспекти, різновиди плакатів та їх підвидів, які стрімко розвиваються та диференціюються.

Таким поглядом можна і вбити…
Діставай свою табельну зброю!
Ну не вмію, як люди, любити!
Та й навчуся, мабуть, не з тобою…

Із циклу «У криниці серця»

1
Всевишній вітру посила тобі
що не повалить з ніг
а саме до снаги
він напина вітрило
щоб ти міг
пручатися стосило
вертатись на своя круги
нічого не бува запізно
як і зарано теж

Хто може по-справжньому розвеселити дитину? Дивак у яскравому костюмі, величезних черевиках і, певна річ, з червоним носом! За багато років існування цього образу ми звикли вважати, що клоун повинен бути простакуватим, неспритним, розсіяним. Саме це і смішить нас та наших дітей. Та чи такий він, клоун, насправді?

Професія клоуна вважається однією з найскладніших у цирковому мистецтві. Він повинен бути і драматургом, і сам собі режисером, і візажистом, і кравцем, і зуміти вигадати таку репризу, яка здивує, розсмішить, змусить глядачів замислитися. Фантазія, спостережливість, оригінальність, вміння імпровізувати плюс знання психології людини — головне в цій роботі.

Погожого літнього надвечір’я селом покотилася чорна чутка: у вдови Катерини втопилася в лимані дочка Марійка. Село те — одну вулицю із сотнею дворів — чутка облетіла вмить. Коли люди збіглися до берега, на мокрому піску побачили беззахисну дівчину у білій сорочечці. Біля неї вклякла на колінах безмовна, враз почорніла мати. Лагідні хвильки тихо торкалися дівочого тіла з ледве округлим животиком та почали замулювати піском довгу білу косу.

Марічка була єдиною удовиною дитиною. У селі її любили за шовкове, ніби вибілене, волосся, волошкові, як зіроньки, очі й завжди лагідну посмішку. Коли усміхалася, зуби, мов два разки перлів, зблискували за трохи блідуватими вустами. Називали її ласкаво — Ромашкою. Ще змалечку босоноге дівча бігало серед інших післявоєн­них бідаків, довірливо усміхалося дорослим і дітям.

Улітку люди більше ходять, носять відкрите взуття, що підвищує ймовір­ність травм, ударів, подряпин та інших неприємностей. Стежити за станом шкіри на ногах повинні як жінки, так і чоловіки. Представники обох статей однаково часто страждають від врослого нігтя чи тріщин на п’ятах, попереджають фахівці клініки INTO-SANA.

Ноги, як і обличчя, потребують очищення, живлення, зволоження і тонізації. Мити їх слід щонайменше двічі на день — вранці і ввечері. Рекомендується також кілька разів обполіскувати прохолодною водою впродовж дня. Це добре тонізує шкіру, допомагає уникнути набряків. Перед сном бажано мити ноги спеціальною щіточкою з бактерицидним милом, двічі-тричі на тиждень користуватися скрабом. Після душу або ванни треба обов’язково використовувати зволожуючий крем.

Видання Reuters опублікувало ТОП-10 європейських міст, які варто побачити цього літа. Перш за все автори радять відвідати Львів, називаючи його сучасним бізнес-хабом.

«Найважливіші локації, які варто побачити у Львові, розташовані на компактній центральній площі, що робить місто ідеальним для прогулянок у вікенд», — пише Reuters, посилаючись на туристичний сайт Virtual Tourist.

Минулої неділі вболівальники київського «Динамо» отримали великий позитивний емоційний заряд від переможного виступу своєї улюбленої команди у Турнірі чотирьох — найсильніших українських і російських клубів, до яких, крім «Динамо», були зачислені донецький «Шахтар», московський «Спартак» і санкт-петербурзький «Зеніт».

Кияни обіграли двічі «Спартак» — у Москві (1:0) і вдома (2:1), а в матчах із «Зенітом» виграли в гостях (2:1) і зіграли внічию вдома (3:3). За умовами турніру українські клуби, як і російські, між собою не змагалися. У підсумку «динамівці» набрали 10 очок. Решта команд спромоглися здобути по чотири очки. Різниця забитих і пропущених м’ячів вивела на друге місце «Спартак» (3-3), на третє — «Зеніт» (5-6) і на четверте — «Шахтар» (1-3).