Над прірвою спокуси і ризику

Що загубило
порто-франко

Передусім у музеї вам розкажуть про порто-франко — частину міської території, на якій офіційно у 1817 році, а фактично у 1819-у було за­проваджено безмитну торгівлю. Це зробило Одесу безальтернативним центром для ввезення і вивезення товарів. Не маючи суттєвого виробництва, наше місто всього за п’ять років стало третім за торговельним обігом, а згодом і другим в імперії, поступаючись лише Санкт-Петербургу.

Однак порто-франко загубила контрабанда, поширенню якої сприяло море і катакомби. Спокуса швидкого збагачення була такою великою, що майже вся торгівля пішла в обхід встановлених правил. Коли якось тут провели ревізію, то виявили, що за рік до Одеси надійшло товарів на 21,5 мільйона карбованців, а з міста їх вийшло лише на два мільйони, при цьому на складах нічого не залишилося.

Золоті прикраси, зброя, фарфор, духи, кава, спеції, шовк, мереживо дрібними партіями ночами вантажилися з пароплавів на човни контрабандистів, які доставляли їх до підземних ходів. Ними можна було вийти далеко за містом. Втім, люд так наловчився, що й через митні застави міг перевезти все, що завгодно.

У хроніках тих літ розповідається про епізод, як тодішній градоначальник Михайло Воронцов побився об заклад на 100 тисяч карбованців (три тисячі коштувала корова) зі своїм другом — купцем Прохоровим, що той аж ніяк не зможе вивезти через заставу контрабанду на 10 тисяч карбованців. Наступного ранку купець прибув на заставу. Митники дуже ретельно все перевірили — купця, коней, розібрали карету, та нічого забороненого до вивозу не знайшли. «Везеш?» — запитав князь. «Везу», — одказав той. «Ну, годі, показуй», — поступився Воронцов. І тоді Прохоров покликав до себе пуделя, який весь цей час крутився під ногами, і показав свою схованку. З’ясувалося, що він наголо постриг звичайну дворняжку, намотав на неї мереживо, між яким уклав діамантів на 10 тисяч карбованців, а зверху акуратно нашив на пса овечу шкуру — ось і вийшов пудель.

Певна річ, купець не взяв у князя 100 тисяч карбованців, а перевів усе, як і годиться справжньому одеситу, на жарт.

Так було чи інакше, але у 1859 році порто-франко ліквідували.

Джентльмени удачі
від політики

Контрабанда відіграла певну роль не лише у становленні Одеси, а й навіть деяких країн. Хрестоматійним є епізод під назвою «Бостонське чаювання». Суть його така. Щоб підірвати нелегальну торгівлю чаєм, там у 1773 році, ще до проголошення незалежності США, зробили спробу вільно продавати цей продукт вдвічі дешевше. Це викликало у всіх, хто був причетний до контрабанди, бурю спротиву. Невдоволених очолив Семюел Адамс, тоді — митний інспектор, заодно і контрабандист. І коли у Бостон доставили чай, який мав продаватися за новими умовами, протестувальники увірвалися на судна і викинули в море 45 тонн продукту. Вважається, що те масове заворушення стало одним із каталізаторів війни за незалежність США, які на той час існували як британські колонії. Через три роки Штати таки здобули самостійність, а пан Адамс став другим президентом США.

А в 1948 році, коли єврейські повстанці вели боротьбу за створення власної держави, Йосип Сталін дав вказівку чехословацьким товаришам контрабандно поставити їм зброю. Повстанцям відправили три пароплави з пістолетами, автоматами та трофейними винищувачами. Сталін мав на думці перетворити нову державу на свій форпост на Близькому Сході, але тим намірам не судилося збутися.

Не гребували контрабандою й інші по­літики. Зокрема, відомий дипломат Джозеф Патрік Кеннеді (1888—1969) у роки «сухого закону» в США займався нелегальною торгівлею спиртним у гігантських масштабах. Пляшка віскі, придбана за 15 доларів, давала навар до 80 доларів. Це стало основним джерелом неабиякої заможності родини Кеннеді, з якої, до речі, вийшов 35-й президент США Джон Кеннеді.

І як тут не згадати про Володимира Леніна, який у 1900—1902 роках організував нелегальне ввезення з-за кордону до Росії газети «Искра». Один із шляхів проходив через Одесу, до якої болгарський робітник Іван Загубанський перевіз із Варни 10 чемоданів із забороненою літературою, від чого більшовики мали великі політичні дивіденди.

Контрабандистів
страчують по п’ятницях

Звичайно, контрабанда — небезпечне заняття. Той же Загубанський був затриманий і кинутий до в’язниці, де провів два роки і за­хворів на туберкульоз. Коли повернувся до сонячної Болгарії, то через рік помер.

А ось деякі інші факти, що стосуються покарань. У Саудівській Аравії контрабандистам просто відрубують голови, і роблять це по п’ятницях.

У Радянському Союзі до 1941 року існувала негласна вказівка: будь-який човен, виявлений серед ночі в Одеській затоці, не затримувати і не оглядати, а без попередження розстрілювати. Це справило на нелегальних торговців неабиякий ефект. І саме тоді, у перші роки радянської влади, виник відомий вислів: «Всю контрабанду виготовляють в Одесі, на Малій Арнаутській». В умовах зменшення надходження нелегальних товарів з-за кордону мастаки взялися, і досить майстерно, підробляти продукцію відомих марок. Цей бізнес, до речі, процвітає і в наш час.

У період розвинутого соціалізму за контрабанду давали від 3 до 10 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна. Побачили б ви ту контрабанду! Вона теж ви­ставлена в експозиції музею: мохер, люрекс, косметичні набори, кольорові фломастери, складані парасольки… Сьогодні цього добра повнісінько на кожному розі й аж не віриться, що все це було великим дефіцитом.

Незважаючи на суворі покарання, контрабанда існувала і, судячи з усього, існуватиме. Принаймні, доти, доки існуватиме різниця у ціні на товари у країні-виробника і країні-споживача.

Смалець з марихуаною —
два наркотики в одному

Контрабандисти — люди вигадливі. Наприклад, в Україні у банку смальцю вмістили марихуану, а зверху присипали чорним і червоним перцем, щоб відбити характерний запах. Якщо сало, кажуть жартівники, саме по собі наркотик, то тут маємо одразу два наркотики в одному.

Ще далі пішли казахські умільці. Вони поставили вулики серед плантації конопель, тож бджоли носили до них і нектар, і пилок. Так було отримано конопляний мед — напрочуд сильний за своєю дією наркотик.

Однак і казахам далеко до китайців, які змішали желатин з героїном й отримали матеріал, схожий на пакувальну поліетиленову плівку. Вони ж навчилися поєднувати героїн з фаянсом і виготовляти такі-собі наркотичні тарілочки. Підвело їх лише те, що на митниці кілька цих предметів розбилося і собака розпізнав наркотик.

До речі, використання собак — один з найефективніших способів виявлення наркотиків. Четверолапі помічники здатні рознюхати навіть краплинку речовини у повній ванні води.

З ризиком для життя пакетики з наркотиками ковтають усередину організму, ховають їх у тропічних фруктах, дитячих іграшках, у тайниках, вирізаних у дошках палуби... Контейнерами для заборонених товарів можуть служити дверцята автомобілів, підбори жіночих туфель, чемодани з подвійним дном і навіть авторучки.

У період жорстокого ідеологічного протистояння Сходу і Заходу моряки намотували на котушки

з-під ниток плівки із зарубіжними фільмами, а зверху маскували їх пряжею.

У часи «сухого закону» в США контрабандисти прив’язували до плавучої тари зі спиртним мішки з сіллю. Наближаючись до берега, товар затоплювали, а через деякий час, коли вода розчиняла сіль і він спливав на поверхню, спокійнісінько забирали його…

Про всі ці та інші хитрощі митники знають, тому нікому не варто користуватися жодним із наведених способів, як і придумувати нові. У 1980 році директор московського комісійного антикварного магазину, виїжджаючи на постійне місце проживання до США, заховав у шийках пляшок з коньяком багато діамантів. Серед інших речей замаскував ще й діамантове кольє Катерини ІІ. Заборонені до вивезення товари виявили, а порушника покарали. Після тривалого ув’яз­нення він вийшов на волю і виїхав до Ізраїлю. А ось його напарнику пощастило менше. Оскільки всю провину на себе взяв директор, той спокійно доїхав до США, але на другий день був убитий. Контрабанда — справа жорстока.

А що сьогодні?

Сьогодні 70 відсотків світового обсягу контрабанди складає нелегальне переміщення зброї, золота і наркотиків. Зокрема, в Україні, за словами одного з високопосадовців митної служби, за три місяці цього року на митних постах було конфісковано 300 стволів вогнепальної зброї і шість тисяч набоїв. Існують розрахунки, що це може складати не більше трьох відсотків від реального обсягу. Така ж пропорція стосується контрабанди золота і наркотиків.

Наведені цифри, зазначалося під час екскурсії музеєм, у жодному разі не кидають тіні на митну службу, а ще раз засвідчують, що Україна є однією з головних європейських транзитних держав. Через її територію йде великий потік вантажів, у тому числі й нелегальних. У цих умовах ретельно доглянути кожен контейнер, по суті, нема змоги, бо можна паралізувати весь імпорт.

Почастішали також випадки перевезення значних сум валюти, творів мистецтва, престижних марок авто, комп’ютерної техніки, запчастин, дорогих напоїв і тютюнових виробів. При легальному ввезенні ці товари обкладаються немалим податком, от і виникає у декого спокуса обійти закон.

Всього в експозиції музею — близько півтори сотні предметів, кожен з яких має свою історію. Частина експонатів — справжні, решта підмінені ідентичними муляжами і копіями. Скажімо, тут не зберігаються речовини чи речі, заборонені у вільному обігу.

Музей створено на приватних засадах. Його організатором і власником є одеський підприємець Олександр Отдєльнов (на знімку), який закінчив Київський авіаційний університет за спеціальністю «Транспорт і транспортні технології», що, крім іншого, пов’язано і з митним обслуговуванням.

— Ми не даємо контрабанді, — каже Олександр Валентинович, — ніяких оцінок — ні моральних, ні економічних, ні, тим більше, по­літичних. Ми просто розповідаємо про це явище в історії і сучасності. Тому експозиція буде зростати й оновлюватися. А ще у найближчих наших планах — розмістити в музеї фігуру скромного службовця Семена Семеновича Горбункова (артист Юрій Нікулін) з фільму «Діамантова рука». Бо й справді контрабанда знає не лише драму, а й комедію.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.