Переглядів: 1156

Євген Чикаленко: людяність у вимірі часу

Закінчення. Початок у номерах за 2, 16, 25 травня та 20 червня.

Певним імпульсом для подальшого осмислення постаті Євгена Чикаленка періоду вимушеної еміграції стала книга «Є. Чикаленко, В. Винниченко. Листування. 1902—1929 рр. / Упор. та вступ. ст. Н. Миронець — К.: Темпора. 2010 — 448 с.». Саме тут, «читаючи листи, — пише Н.І. Миронець, — мовби торкаєшся розпеченого металу...». Адже знову і знову викликає подив та захоплення, наскільки Євгену Харламповичу були властиві зваженість, розсудливість, мудрість, поміркованість. І через ці риси раптом виявляють себе надзвичайно пронизливі трагічно-чуттєві нотки ностальгії.

Певну уяву про них дає текст листа Є. Чикаленка до В. Винниченка від 17 січня 1924 року, в якому автор зазначає: «Поміщицьких смаків до власности я остаточно позбувся, аби було з чого жити! Про маєтки свої (щиро кажу) й забув; часом ваблять мене (смішно сказать!) коники-цвіркуни, які літом, ночами, задають свої розкішні концерти в селі на Херсонщині! Коли одного разу я почув їх у полі коло Рабенштейну (Нижня Австрія, місце тимчасового притулку Є.Чикаленка. — Прим. авт.), то мене обхопила така туга за нашим (не моїм!), а за нашим Херсонським степом, що я того вимовити Вам не можу. Я не знаю, чи траплялося Вам чути отих коників-цвіркунів, а я ліпшої музики на своїм віку не чув; тут вони співають якось грубо, наче цикади, а наші ніжно, ніжно... Ех, не чувати мені вже їх! От тільки за ними я сумую і більше ні за чим».

Перебуваючи за кордоном не з власної волі, в Є. Чикаленка було відчуття недаремно прожитого життя, моральної підтримки з боку перешорських селян, про яких він так раніше піклувався на хліборобській ниві. Прикладом може слугувати фрагмент листа Євгена Харламповича до В. Винниченка від 21 квітня 1921 року: «До Тарнова (місто в Польщі. — Прим. авт.) приїхав з Перешор син попа і оповідає, що у нас там все в цілості — і будівля, і коні, і корови; все сільський комітет взяв під охорону, а в домі — школа. На чолі комітету — мій колишній кучер, що в полоні (під час Першої світової війни. — Прим. авт.) став зовсім свідомим українцем. Большевики розстріляли скількох куркулів… Настрій антибольшевицький і кругом повстіння, в яких і наша молодь бере участь. Мені селяне (натурально куркулі!) посилають привіт і бажання бути здоровим, і я послухаюсь, і постараюсь видужати…».

Потрібно зазначити, що, будучи хворою людиною, з віком Є. Чикаленко мужньо долав випробування долі. Лише операцій на шлунку було зроблено 13(!). Ось витяг з його листа до В. Винниченка від 27 вересня 1928 року: «Вирізали шмат кишки з наривом. Ю(Юлія) М(Миколаївна) (дружина Є. Чикаленка. — Прим. авт.) безнадійно хвора на печінку. На життя заробляю досить, але морально бідую: Петруся заслано на Соловки, Івашко якось животіє, а ми хворіємо».

Прикметно, що Петра Чикаленка (сина Є. Чикаленка. — Прим. авт.) під час написання цієї листівки вже не було серед живих: він помер 9 липня1928 року у тюрмі в Курську під час етапу на Соловки. Близькі Є. Чикаленка приховували від нього цей факт.

Петро Чикаленко був заарештований у ніч на 6 березня 1928-го, як зазначається у звинувачувальному висновку, «під час масової операції по укр. к-р». Ніяких доказів про його контрреволюційну діяльність не було знайдено, і в постанові прокурора від 13 квітня вказується, що попереднім слідством «не зібрано достатніх даних для підтвердження пред’явленого гр. Чикаленкові Петру Євг. звинувачення, внаслідок чого немає підстав для віддання його до суду». Прокурор постановив: «Цю справу веденням припинити». І датований тим самим числом за тим самим підписом — інший документ, який далі наводиться повністю:

«Висновок 1928 р. квітня «13» дня. Прокурор, розглянувши клопотання Київ. Окр. Від. ДПУ УРСР, що його порушено перед Окремою Нарадою ДПУ УСРР, про визначення гр. Чикаленка П.Є. соціяльно шкідливим елементом та про вислання його по-за межі УСРР тер­міном на три роки та беручи до уваги, що гр. Чикаленко П. Євгенович є соціяльно шкідл. елементом

Вважав би:

Клопотання Київ. Окр. Від. ДПУ УСРР задовольнити.

Прокурор» (підпис нерозбірливий).

(ЦДАГО України — Ф. 263. — Оп. 1 — Спр. 46592. — Арк. 5, 19-21).

У розпорядженні дослідників немає документів про поведінку П. Чикаленка на цих допитах, але архівно-слідча справа останнього арешту може дати уявлення і про те, як він тримався на попередньому. Зокрема, на запитання про його ставлення до різних українських урядів відверто відповів, що найбільше симпатизував би уряду буржуазному, українському, незалежно від того, які форми правління були б: республіка на кшталт Франції або Америки, сучасної Німеччини чи Гетьманат або якась інша форма монархії. Висловив переконання, що держави безкласової не може бути, принаймні він не бачив такого прикладу. «А тому волів би, щоб диктатура належала класу буржуазному яко найкультурнішому з усіх інших класів». Про своє ставлення до радянської влади заявив, що спочатку воно було «пасивно-негативне», але з часом, коли радянський уряд змінив свою національну політику, йому як націоналісту легше було перейти до співпраці й лояльного ставлення до радянської влади. На запитання, в чому він вбачає хиби радянської влади, назвав дві основні: кволе проведення українізації і безневинні арешти. Щодо украї­нізації, то зазначив, що вона полягає в тому, що навчає української мови елемент чужий, інколи навіть ворожий Україні, «в той час, як є природні українці, цілком здібні до даної роботи, шо лишаються «не у дел». (ЦГАО України. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 46592).

Більш відверту уяву про справжні погляди П. Чикаленка дає лист останнього до В. Винниченка від 20 грудня 1922 року, де, доправляючи його через довіру до знайомого кур’єра, зазначає: «...бодай листа одвертого передати не ризикуючи попасти «бритися» в установу, іменуєму «Господи Пом’яни Усопших» (Г.П.У.)..., терпеливо витримав я «Советський етап» в ЧК, в Лук’янівці, другу партію в так званій матроській ЧК і все це у Києві протягом 8 місяців. Тут вийшов на волю по амністії, огледівся, що даремно сюди рвався, тут панує те ж саме стерво, лише під другою маркою. Дивуватися доводиться, при чім тут сердешний пролетаріат».

Для нас, жителів Одещини, цілком конкретний інтерес викликає лист П. Чикаленка від 10 липня 1924 року, направлений на адресу В. Винниченка безпосередньо з Одеси, де він згадує про свою роботу як уповноваженого Губсельбудинку видавництва «Вісті ВУЦК», що розміщувалося на вул. Троцького (теперішня вул. Преображенська. — Прим. авт.), буд. 40. На той час він опікувався передплатою на газети сільськогосподарського призначення, продавав по селах літературу, підручники, бюсти Т.Г. Шевченка. І далі: «займаюсь організацією «Село — Кіно», ця справа до себе вабить, бо вона цікава». Про подальшу долю П. Чикаленка ми вже знаємо...

Іван Чикаленко, наймолодший син Євгена Харламповича, жив у той час у Києві, працював у «Книгоспілці» продавцем. 25 травня 1929 року був заарештований, звинувачений у проведенні антирадянської агітації й участі в контрреволюційній організації, і хоч для передачі справи до суду не було зібрано доказів, його заслали в концтабір на п’ять років як «антирадянського і соціально шкідливого елемента». (ЦДАГЛ України. — Ф. 263. — Оп. 1 — Спр. 52275. — Арк. 1, 2, 14).

Напередодні цих трагічних подій Євген Харлампович у листі до В. Винниченка від 27 березня 1929 року на рівні інтуїтивного відчуття зізнається: «Несподівано Івашко написав, щоб я до нього не писав, бо й він мабуть виїде з Києва. Ця звістка мене просто приголомшила і я стараюся стороною довідатися, що вона визначає — чи він сам кудись має виїхати, чи його висилають... Він досі служив в «Книгоспілці», три роки видержував конкурсні іспити в політехнікум, але не прийняли через буржуазне походження, як не старалися мої приятелі-професори».

І все ж, незважаючи на такі трагічні обставини, далі він пише: «Я працюю при Академії (Є. Чикаленко, переїхавши до Чехословаччини, оселився в курортному містечку Подєбради, де працював в Українській господарській академії (УГА), очоливши термінологічну комісію зі складання спеціалізованих словників. — Прим. авт.) над термінологічними словниками: вже видрукували мій німецько-український лісовий словник; кінчаю с(ільсько)господарський, а тоді візьмуся додавати укр (аїнську) номенклатуру до технічного словника на 6-ти європейських мовах». Отже, попри надзвичайно складні обставини долі, ця Людина з великої літери продовжувала інтелектуально працювати на майбутнє для прийдешніх поколінь.

За таких умов зовсім по-іншому сприймаються слова Володимира Винниченка, висловлені на адресу Євгена Чикаленка в листі з Парижа від 21 березня 1929 року: «Дорогий-дорогий і любий Євгене Харламповичу, від усієї душі, з пекучим жалем і болем обнімаємо Вас, як батька. Яка страшна річ політика, що змушувала гальмувати ту велику ніжність до Вас, що завсігди була в мене, не зважаючи на всі розходження. А тепер Ваше горе відсуває геть усі ті розходження, і я чую Вас тільки як ту хорошу, дорогу мені людину, що була мені за батька. І як батькові мені всією душею хочеться чим-небудь помогти Вам, полекшити хоч трошки ту болючу вагу, що склало на Ваші плечі загадкове іноді в своїй жорстокості життя...».

Нагадаю, що з того часу доля відміряла Євгенові Чикаленку лише кілька місяців життя. Помер він 20 червня 1929 року в Празі, заповівши розвіяти його прах в Україні, в рідному селі Перешори, що залишилося не-виконаним і досі…

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net