Переглядів: 5580

Пустеля стукає у двері. Захист не квапиться...

Порівнявши температурні показники за всю історію метеоспостережень, які проводяться у Києві з 1881 року, вчені встановили, що найгарячішим в Україні було літо-2012. Ще спекотнішим прогнозують літо-2013. Не виключено, що й пізніше, у жовтні, температура повітря сягатиме 25 градусів тепла. І, взагалі, за передбаченням спеціалістів, у найближчі сто років жаркі періоди влітку будуть дедалі все тривалішими, а зими — теплішими. При цьому кількість й інтенсивність небезпечних гідрометеорологічних явищ неухильно збільшуватиметься. Деякі з них, як наприклад, торнадо, яке недавно завдало великої біди США, або смерчі, практично неможливо спрогнозувати. Фахівці спроможні передбачити лише умови, за яких вони можуть виникнути...

Виклики природи непокоять всю людську спільноту, в тому числі аграріїв, які з огляду на сферу діяльності чи не найпершими стикаються з реаліями і наслідками глобального потепління. Яка ситуація складається сьогодні на українських ланах? Чи існують шляхи протидії лиховісним кліматичним змінам? Що для цього потрібно? На ці та інші запитання ми попросили відповісти завідувача відділом селекції і насінництва пшениці Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, академіка НААНУ, доктора сільськогосподарських наук Миколу ЛИТВИНЕНКА.

— Причорноморський степ, — каже Микола Антонович, — здавна вважається зоною ризикованого землеробства, і тим, що тут рідко випадають дощі, нікого не здивуєш. Але те, що спостерігається останні 20 років, не йде в жодне порівняння з попереднім періодом. Посухи почастішали настільки, що ставлять хлібороба, по суті, у безвихідь. Так було, зокрема, й торік. Згадаймо, на переході від 2011-го до 2012-го ми мали дуже суху осінь, жорстку зиму, а потім абсолютно сухе літо, що призвело до надзвичайно низького врожаю. Посуха зашкодила посівам озимих і під цьогорічний врожай. Якщо пам’ятаєте, серпень—вересень були сухими, оптимальні строки сівби минали, а сіяти знову в сухий грунт ніхто не квапився.

Як, можливо, ніколи досі, господарник потребував компетентної поради. У нашому інституті через безгрошів’я групу фахівців, покликаних це робити, давно скоротили, але хіба міг я чи мої колеги стояти осторонь вкрай важливого процесу?! Регулярно брали участь у селекторних нарадах — і заспокоювали, і радили, і вислуховували. Можна було зрозуміти селян: кредити треба повертати, а з чого? Борги накопичуються. Пільг практично ніяких. Страхові компанії суттєво нічим допомогти не можуть... Але тоді матінка-природа змилостивилася: щойно відсіялися, як пішли дощі. Зернові зійшли, розкущилися, нормально пережили зиму. Але зараз знову непокоїть посушлива весна і, за прогнозом, таке ж бездощове літо. Зливи, які пройшли на початку червня, не змінюють загальної тенденції. Та й пройшли вони де густо, а де й пусто.

Звичайно, можна знову самотужки виходити із ситуації. Так і буде. Але враховуючи повторення грізних ситуацій, вже назрів час розробити загальну програму протидії кліматичним викликам на всеукраїнському рівні.

Слово «пустеля», винесене у заголовок, це не щось таке екзотичне для України. Мало хто знає, що у нас вже є найбільша пустеля в Європі — Олешківські піски, розташована за якихось 30 кілометрів на схід від Херсона. Щоправда, фахівці називають її напівпустелею, але це, по суті, нічого істотно не змінює. Влітку пісок нагрівається до 75 градусів, а гарячі потоки повітря розганяють хмари, через що дощі в Олешках стали дуже рідкісними.

Ті піски утворилися давно, але знову ж таки не без участі людини. У ХVІІІ і ХІХ століттях на луки у пониззі Дністра завезли багато овець. Один барон Фальц-Фейн, засновник заповідника «Асканія-Нова», володів отарою до мільйона голів. Вівці і знищили траву, яка втримувала грунт.

Так само діяльність людини сьогодні призвела до надмірного викидання парникових газів, через що планета перегрівається, а кліматичні процеси відбуваються швидше. Зокрема, в Україні спостерігається фактичне зміщення кордонів природно-кліматичних зон на 100—150 кілометрів на північ. До лісостепу зміщується зона північного степу, а в його південній частині вже реально виявляється опустелювання. Воно, на думку спеціалістів, загрожує втратою для хліборобів від 15 до 21 мільйона гектарів орних земель.

Ця біда стосується не лише Херсонщини, а й Миколаївської та Одеської областей. Ознаки пустельної зони помічено, зокрема, в Кілійському та Ізмаїльському районах.

А якщо почастішають такі урагани, який недавно вирував в Одесі, то й пилові бурі не забаряться — вітер здійме верхній шар ґрунту.

— І що, на вашу думку, може зарадити лиху?

— Передусім — зрошення. Свого часу на Одещині ним було охоплено 250 тисяч гектарів землі. Уявіть собі, це ж які кошти треба було витратити, аби це здійснити, але варварським способом все було зруйновано, розрито, а труби здано на металобрухт. Так і хочеться запитати: «А де ж була влада, куди вона дивилася, коли народне багатство безжалісно грабували?»

Я недавно побував на Херсонщині, де пройшла масштабна нарада, присвячена темі відновлення зрошувальних мереж. Місце для її проведення було обрано не випадково. У Херсонській області якимось чином вдалося зберегти практично всі основні системи і магістральні канали, що дозволило у 2012 році вийти на 220 тисяч гектарів зрошувальних земель. Тим часом на Одещині на поливі — лише 60—70 тисяч гектарів, і то тільки під овочі.

Другий шлях полягає в широкому застосуванні технології нульового обробітку ґрунту, або, як її сьогодні зазвичай називають, ноутіл (у перекладі з англійської — «не орати»).

Вперше цю систему застосували ще два століття тому сільгоспвиробники Японії та Китаю. А після спустошливих пилових буревіїв у 1930-х роках її почали активно впроваджувати в Канаді та США. Досвід у цій справі є також в Аргентині, Німеччині і навіть в Україні, у Дніпропетровській області, де колектив фірми «Агросоюз» впровадив таку технологію обробітку ґрунту на тисячах гектарів площі.

Існує багато аргументів на її користь. Та й самі подумайте: якщо температура на поверхні ґрунту сягає 60—70 градусів, а ми візьмемо і його перевернемо, то куди подінеться волога? Випарується. Багато серйозних фахівців також вважають, що перекидати землю — це безумство. До речі, так і називається відома книга американського фермера Едварда Фолкнера «Безумство орача», яка у свого часу здобула велику популярність в аграріїв.

У навколишньому середовищі, як відомо, існують саморегульовані процеси, кругообіг речовин, стебла опадають і рослинні рештки залишаються на поверхні ґрунту. Завдяки цьому мульчуючому шару у ґрунті краще зберігається волога, він надійніше захищається від водної та вітрової ерозії. Як показують дослідження, за таких умов у ґрунті різко активізуються мікробіологічні процеси, утворення гумусу з органічних частин рослин. Отож, якщо нашим територіям загрожує опустелювання, а грунти втрачають родючість, то, певно, людині варто наслідувати природу.

На практиці це виглядає так: насіння висівається прямо по стерні, спеціальна сівалка одночасно розрізає пожнивні рештки, проводить у ґрунті борозенки, викладає туди насіння і закриває його ложе. Ця технологія зазвичай поєднується із системою боротьби зі шкідниками рослин та їх хворобами шляхом внесення відповідних гербіцидів і пестицидів.

— Але чи не спресується без оранки ґрунт, чи не перетвориться він на кам’яну брилу?

— Не перетвориться. На глибину до двох метрів земля пронизана мільярдами капілярів, залишених після коренів рослин або утворених у результаті життєдіяльності черв’яків та інших організмів. У цих підземних ходах є волога, взимку у верхній частині вона замерзає і розриває канали, відтак відбувається щось подібне до саморозпушування.

Головна проблема тут в іншому — у психології людей. Не так просто відмовитися від глибокої оранки, яка практикується з давніх-давен. Був, скажімо, випадок, коли в Іпатівському районі Росії, де впроваджувався безвідвальний метод, трактористи кидали на стіл заяви про звільнення за власним бажанням. Чи то на знак протесту, чи то через втрату мотивації.

Втім, ноутіл не зводиться просто до відмови від оранки, а полягає у переході на сучасну складну систему землеробства і спочатку вимагає чималих витрат на нову техніку та обладнання. Але далі господарник зекономить на експлуатації і ремонті машин, купівлі пального тощо.

— І тут, певно, не обійтися без спеціальних сортів зернових...

— У зв’язку із змінами вимог виробництва до створюваних сортів озимої м’якої пшениці, змінами клімату та різних коливань метеорологічних факторів, а також входженням України в різні міжнародні організації, які регулюють ринок сортів і насіння, ми постійно вносимо у свою селекційну програму корективи. Ось і зараз започатковано дослідження зі створення зразків пшениці, адаптованих для вирощування з нульовою технологією обробітку ґрунту, а також зразків зі стійкістю до екстремальних умов вирощування. Визначено основні параметри морозо-зимостійкості, посухо-жаростійкості і генетичних систем, які впливають на ці властивості. Залучено нові генетичні джерела господарських і біологічно цінних ознак, зокрема створених на основі віддаленої гібридизації з дикими співродичами пшениці, та виконано низку інших робіт, спрямованих на добір потрібних матеріалів, прискорення селекційного процесу і підвищення його ефективності.

Водночас тут дуже важливим є фітосанітарний аспект. Незважаючи на те, що ноутіл-технологія тісно пов’язана із системою боротьби зі шкідниками і хворобами за рахунок внесення відповідних гербіцидів та пестицидів, необхідно, щоб і самі рослини мали певну стійкість у тому протистоянні. В умовах зміни клімату, а отже й фітосанітарного стану, відмови від оранки, яка все ж дещо гальмувала розвиток шкідників і хвороб, неправильного чергування сільгоспкультур, засилля соняшнику та ріпаку, які хоч економічно й вигідні, але виснажують землю і сприяють накопиченню збудників специфічних хвороб, здатність рослин витримувати зовнішній вплив набирає особливої ваги.

Працівники відділу спільно зі спеціалістами-фітопатологами, як то кажуть, ведуть незримий бій з цими агресорами. На сьогодні вже виведено сорти м’якої пшениці, стійкі до 7—8 хвороб, і створюються нові зразки з подібними ознаками.

— Недавно в Україні було прийнято програму вивчення районування сільськогосподарських культур з метою його змін, що зумовлено тим же потеплінням. Чи можна вже говорити про якісь конкретні результати?

— Вивчення цього питання доручено Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституту. І говорити на цю тему можна буде після обнародування висновків вчених.

А з власних спостережень можу сказати, що за посушливих умов доцільно збільшити посівні площі під озимими і зменшити під ярими, які можуть постраждати більше. Крім того, слід ретельніше ставитися до зміни попередників тих чи інших культур, не забувати про практику частих парів, переглянути систему заходів обробітку ґрунту, про що ми вже говорили.

— Інколи в пресі з’являються повідомлення про те, що, мовляв, глобальне потепління — явище циклічне і не сьогодні-завтра маятник природи хитнеться в другий бік і розпочнеться період похолодання. Чи можливо це?

— Є таке прислів’я: «Поки сонце встане, роса очі виїсть». Я не прибічник хитань ні в один, ні в другий бік. На мою думку, треба чітко розуміти ситуацію і стабільно вживати всіх заходів, аби пом’якшити наслідки потепління. Як би світова спільнота сьогодні не боролася з цим явищем, поки що нема підстав говорити, що ми скоро його подолаємо. Багато залежатиме від того, яким шляхом піде суспільство, зокрема країни третього світу, як розвиватимуться технології, передусім, енергозберігаючі, яких заходів вжитимуть для зменшення викидів парникових газів...

— За даними, наведеними в пресі, вже нині економічні збитки від стихійних лих у 8 разів більші, ніж у 1960-і роки. І вони зростатимуть. Згідно з недавнім дослідженням, проведеним на замовлення Єврокомісії, глобальне потепління, якщо не вжити заходів протидії, може коштувати Європі до 65 мільярдів євро щорічно. Ці кошти підуть на ліквідацію наслідків повеней і посух, буревіїв і граду... Звісно, що й Україні хочеш-не хочеш, а доведеться теж розкошелитися. То чи не краще заздалегідь розробити загальну програму протидії кліматичним викликам? Чи знову бракує коштів?

— У держави, може, й справді нема грошей. Хоч простим людям важко збагнути, як це у бідній країні більшає й більшає мільйонерів та мільярдерів. Але це окрема тема.

А для розробки програми протидії, як на мою думку, треба створити міжвідомчу раду чи й окремий інститут. Однак уже більше двох десятків років наука існує на «голодній пайці»: низьке бюджетне фінансування, яке використовується переважно на невелику заробітну плату працівників; майже повне зношення приладів, обладнання і спеціальної малогабаритної техніки; примарні перспективи молодих науковців у вирішенні соціальних і побутових умов. Це далеко не повний перелік проблем, які, на жаль, роками не вирішуються і навіть загострюються. Декілька етапів скорочення як у структурному, так і в кадровому сенсі, що відбулися за ці роки як «заходи оптимізації і покращення ситуації», як правило призводили до зворотного ефекту, адже із скороченням науки скоротилося і бюджетне фінансування.

Найбільш негативний наслідок цих процесів — збіднення кадрового складу наукових установ: старше покоління поступово відходить, а добір здібної молоді з вищеназваних причин та зниженням престижності наукової роботи — дуже обмежений. Значна частина молодих науковців, які навіть здобули ступінь кандидата наук, переходять в інші, прибутковіші сфери діяльності або виїжджають за кордон. На результатах селекції спостерігаються чіткі тенденції до зменшення кількості вітчизняних сортів і гібридів, які передаються на державне сортовипробування і заносяться до Реєстру сортів рослин України, погіршуються їх характеристики і, відповідно, конкурентоздатність із зарубіжними аналогами.

Із входженням України в СОТ (Міжнародна організація торгівлі) та інші європейські організації, які лібералізують діяльність у сфері селекції, сортовипробування і насінництва, сорти та гібриди сільськогосподарських культур закордонних фірм вільно і у великій кількості заходять на територію нашої країни. Їх реєстрації, завезенню насіння із-за кордону, далеко не завжди за необхідністю і перевагами сприяють чиновники відповідних державних структур.

Якщо враховувати незрівнянно більші, ніж в Україні, фінансові вкладення у розвиток зарубіжної сільськогосподарської науки, тамтешні досягнення з новітніх біотехнологічних і молекулярно-генетичних методів у селекції, високу забезпеченість досліджень сучасними засобами регульованого штучного клімату (оранжереї, камери), приладами та досконалою малогабаритною технікою, то стає абсолютно зрозумілим, що вітчизняна селекційна наука перебуває у нерівних умовах конкуренції, відстає від світової на десятки років. Ситуація наближається до критичної, і доводиться навіть дивуватись, як у таких злиденних умовах ще створюються конкурентоздатні сорти і гібриди. Це можна пояснити, з одного боку, накопиченим багатим генетичним матеріалом у минулі роки, відданістю справі і професіоналізмом селекціонерів старшого покоління, які ще працюють, а з іншого — впливом на результати селекції конкретних ґрунтово-кліматичних умов.

Спеціалісти зарубіжних фірм добре розуміють, що селекційна робота має екологічну специфіку (в різній мірі для різних культур), і практично неможливо, наприклад у Франції чи Англії, створити сорт озимої пшениці для умов України. Тому вони розгортають свою діяльність у напрямку організації широкого екологічного сортовипробування своїх сортів і гібридів на території України, виділяючи найбільш адаптовані для передачі на державне сортовипробування; співпраці з вітчизняними науковими установами з обміну генетичним матеріалом і створення спільних сортів і гібридів; організації власних селекційних станцій в Україні, як правило, із залученням вітчизняних фахівців з досвідом роботи. Кожна з цих активацій певною мірою знижує роль вітчизняної селекції і спрямована на витіснення з ринку насіння українських сортів і гібридів.

У цьому сенсі відомо, що країни, які не мають національної селекційної науки і своїх генетичних ресурсів, не є економічно і політично незалежними. Реформи, які відбуваються в Україні, на жаль, не торкнулися науки. Політика держави щодо науки загалом і до сільськогосподарської і селекційної зокрема, потребує докорінних змін. Необхідні термінові заходи з «реанімації» селекційних установ, які ще зберігають «життєздатність» і певні перспективи розвитку, та піднесення їх до рівня забезпечення провідних установ світу.

За перехреснозапильними культурами (соняшник, кукурудза) останніми роками спостерігається різке зниження питомої ваги гібридів і насіння вітчизняних виробників (до 22—40 відсотків) і розповсюдження цієї наукоємної продукції переважно зарубіжних фірм. Не витримує конкуренції українські селекція і насінництво овочевих культур, хоча вже з’явилися вітчизняні приватні селекційно-насінницькі фірми, наприклад, науково-дослідна селекційна фірма «Наско» (Каховський район), які досить впевнено заявляють про себе сучасними сортами і гібридами овочевих культур та їх насінням.

Але не подумайте, що загалом усе сільське господарство таке бідне і нещасне. Попри всі негаразди, воно сьогодні складає, можливо, єдиний сектор в Україні, який працює більш-менш ефективно. Незважаючи на погодні умови, прорахунки у господарюванні, недолугу політику щодо розвитку села, Україна щороку експортує 5—7 мільйонів тонн лише зерна. Це в середньому. А бувають роки, що й 10—12 мільйонів тонн. У результаті держава отримує величезні прибутки, і якби хоч невеликий відсоток відрахувань йшло на розвиток сільськогосподарської науки, ми не були б у такому жалюгідному стані. Але щодо цього як не було, так і нема жодного рішення — ні на рівні уряду, ні Верховної Ради.

Це прямо стосується й адекватного реагування на виклики природи. Пустеля, як бачимо, вже стукає у двері, а системна і всеосяжна протидія не квапиться. Що ж, нехитра філософія зразка «На мій вік вистачить, а після мене — хоч потоп» навдивовиж живуча. Як би нам за неї не довелося платити надто велику ціну.

Інтерв’ю вів
Валентин ЩЕГЛЕНКО.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net