Темна смуга в долі лісосмуг

Чи таке вже нерозривне це коло? Та ні. Навіть простий селянин знає вихід з подібної ситуації. Ось, наприклад, залишилася хата без господарів. Не мине й року — а хазяїн вже є! Це — виконавчий орган місцевої влади.Та ось стосовно лісосмуг держава сільрадам поки що такого права не дає. Сама теж нічого не робить. Чиновники заблукали між «трьох тополь», які самі собі й «посадили»: полезахисні  смуги за чинним статусом є лісовими насадженнями, але розташовані вони на... сільськогосподарських землях. Водночас, полезахисні смуги не віднесені за підкатегорією до сільськогосподарських угідь.  Словом, і сам дідько тут ногу зламає. Отже, кому  ліпше віддати лісосмуги (сільгоспвиробникам, лісівникам чи сільрадам), визначитися у нас, по суті, неможливо.

А тим часом бачимо, що робиться зі змінами клімату. Якщо не вберегти лісові насадження, то наші степи врожаю не дадуть. Для економіки аграрної країни — це стратегічне питання. У світі середній показник лісистості нині складає 31%, у Європі — 33%. У нас же — тільки 17%! На одного жителя Європи припадає 1,3 гектара лісу, на українця — 0,2. І все ж, при всіх негараздах, ми ще маємо в Україні під захистом лісосмуг майже 40% ріллі! Невже скарб, що лежить під ногами, нікому не потрібен?

Кілька років тому під егідою Мінприроди пройшла низка міжвідомчих нарад щодо лісосмуг та захисного лісорозведення. Було висловлено чимало важливих і розумних пропозицій, лунали навіть обіцянки почати щось робити. Але...

За нинішньої влади ця проблема теж порушується. Так, у Миколаївській області нещодавно відбулася нарада держслужбовців і лісівників. Відповідна робоча група відзначила, що на території Миколаївської області при розпаюванні земель без господаря опинилися 31 тисяча гектарів полезахисних лісосмуг та 27 тисяч гектарів інших лісових ґрунтозахисних насаджень. Як результат — прогресують масові пошкодження полезахисних насаджень, іде вирубування лісопосадок. З болем говорилося про те,  що лісівники просто не в змозі доглядати  за лісосмугами. Кошти з останньої державної програми їм виділяються суворо для висадки нових насаджень, врешті  — не на їхньому балансі зараз ті лісосмуги. Фермери теж особливо не просять  їх собі, бо держава, мовляв, не тільки не допоможе з доглядом, а ще й податком обкладе. До того ж не мають землероби ні освіти, ні технологічного досвіду, щоб належним чином доглядати ліс. А це вже ситуація не з «трьома тополями» — це суцільна темна смуга, вивести  з якої лісівників та аграріїв може лише висока державна воля. Тож, на жаль, крім посилення боротьби із незаконним вирубуванням насаджень, миколаївська обласна нарада вирішити більше нічого не змогла. Зв всього бажання.

Ні лісівники, ні аграрії, ні найдосвідченіші юристи нічого вдіяти не можуть. Темінь непроглядна. Аби хоч щось тут прояснити, загляньмо до Вікіпедії. Там зазначено, що «юридичний статус лісосмуг мало врегульований законодавством України, яким встановлено лише деякі умови стосовно обмеження рубок лісу». Лаконічно, прикро, але факт. Проблема давно тривожить суспільство. Про неї говорять на різних форумах, у тому числі в Інтернеті. Одні виступають за передачу лісосмуг аграріям, інші — лісівникам. Найгарячіші голови пропонують продати їх іноземцям, якщо ми вже десятками років нічого вирішити не можемо…

Однак, мабуть, усі погодяться з таким. Хтось у нашій країні таки мав би дати доручення юридичним, економічним та лісогосподарським науковим закладам, аби вони терміново розробили пріоритетний для держави статус лісосмуг. Ну а далі — справа за Верховною Радою та Кабміном, аби узаконити той статус таким чином, щоб і господарі лісосмуг знайшлися, і вся Україна від того тільки багатіла.

Олександр НЕБОГАТОВ.