Переглядів: 1044

Що варто знати одеситам про Катерининську площу

Як би нинішня влада Одеси, відома своєю україноненависницькою політикою, не вихвалялася у фінансованих нею фільмах і друкованих виданнях про те, що пам’ятник на Катерининській площі постав «на радість усім одеситам», свідомо замовчуючи спричинений цим резонанс і спротив значної кількості містян, одеситам слід пам’ятати про кілька суттєвих речей.

Катерина ІІ уперше

Насамперед пропоную невеликий екскурс в історію. Вперше монумент російській імператриці Катерині ІІ на Катерининській площі (названій так тому, що тут свого часу була закладена, але ніколи остаточно недобудована військова церква на честь святої великомучениці Катерини Олександрійської), був відкритий на місці перенесеного до Міського саду фонтана 6 травня 1900 року. Ця подія була приурочена до століття від дня смерті національного героя Росії Олександра Суворова. Авторами споруди стали архітектор Юрій Дмитренко і скульптори Михайло Попов, Борис Едвардс та Л. Менціоне. Окрім статуї імператриці на постаменті, пам’ятник доповнили біля його підніжжя фігури Йосипа де Рибаса, Франца де Волана, Григорія Потьомкіна та Платона Зубова.

Слід визнати, що, маючи естетичну цінність, пам’ятник став окрасою площі. Інше питання, як він сприймався містянами з погляду особистого ставлення до увічненої постаті. В етнічному складі Одеси тоді найбільшу групу становили, за інформацією редагованої Кубійовичем «Енциклопедії українознавства», росіяни — близько 45%. Схоже, їхні національні почуття були на піднесенні, чого напевно не можна сказати про моральний бік справи — з огляду на всім відому вже тоді досить сумнівну поведінку цариці в царині особистого життя.

Подальші події в суспільному житті імперії змусили її населення переглянути свої погляди на те, що таке добре і що погане. Зрештою, в Лютневій революції 1917 року імперія впала, поховавши із собою, здавалося б назавжди, й своїх ідолів. Тим часом українці змужніли настільки, що на уламках імперії зажадали збудувати свою державу. Четвертим універсалом від 22 січня 1918 року Центральна рада УНР проголосила незалежність, Одеса опинилася у складі незалежної України, але доля розпорядилася інакше — уже у лютому 1920-го владу в місті захопили більшовики.

Увесь цей час фігура Катерини ІІ мовчазно, із сумом споглядала за цією метушнею. Вона розуміла: стояти їй доведеться недовго, бо вже в короткім часі по Лютневій революції її творці Юрій Дмитренко і Борис Едвардс, а також архітектор Яків Пономаренко відповідно до рішення міської думи та управи, як зазначає історик Олександр Музичко, позитивно вирішили питання щодо демонтажу цього пам’ятника як символу імперіалізму. «На хвилі зростання демократичних настроїв пам’ятник вкрився шаром дотепних, щоправда, іноді й нецензурних, висловлювань народного гласу, часто з натяком на велелюбність імператриці. Грошей, як завше, невистачало, влада часто змінювалась. Тому пам’ятник від гріха подалі задрапірували», — додає Музичко. Нова, вже радянська влада рішення демократів та українофілів, що збіглося з її власним бажанням, виконала 1 травня 1920 року: спижову Катерину було знято, аби встановити на її місці ідеал нової доби — Карла Маркса.

Катерина ІІ вдруге:
виправдання безглуздя

Згодом площа ще не раз змінювала своїх улюбленців, та яким же безглуздим виглядає рішення вже у відновленій Українській державі повернути монумент, що є ідолом і символом неіснуючих держави і суспільного ладу! 27 жовтня 2007 року рішенням Одеської міської ради, за ініціативи і на кошти Руслана Тарпана та Оксани Шишовської, над чорноморською столицею України знову здійнялася одіозна постать. Спробуємо розібратися в мотивації.

Насправді вісім відоме ставлення тих осіб, що ухвалювали рішення про відновлення пам’ятника або мали до цього якусь причетність, до незалежності України. Вони сприймають це як тимчасове явище і роблять все можливе, аби повернути історію назад. На повний голос, зрозуміла річ, вони про це не скажуть, позаяк ними одразу може зацікавитися СБУ, тому, маскуючи справжні цілі, пояснюють свої дії шаною до засновників такого любого для них міста над Чорним морем. Їхня офіційна назва пам’ятника — «Засновникам міста Одеси» — зазначена й на встановленому поблизу туристичному вказівникові, де чималою кількістю мов вводяться в оману вітчизняні та іноземні туристи.

Далебі вже чимало літератури написано про те, що поселення на місці нинішньої Одеси існувало задовго до приходу сюди запорізьких козаків з росіянами. Останні відомі нам найменування цього поселення — Коцюбіїв або Гаджибей. Відомо, що етнічний склад у ньому був великою мірою неслов’янський, а зовнішній вигляд мало чим нагадував бодай щось європейське. Однак в історії є чимало прикладів, коли місто, змінюючи кардинально свій національний склад, мову, віросповідання, культуру, традиції своїх мешканців, архітектуру своїх будівель і навіть свою назву, не відмовлялося при цьому від своєї попередньої історії і не вважало дату цих змін датою заснування нового міста. Приклади: Константинополь — Стамбул, Кьоніґсберґ — Калінінград, Мемель — Клайпеда, Акерман — Четатя-Албе — Білгород-Дністровський…

Найцікавіше те, що датою заснування нового поселення — Одеси — ці прибічники неоімперіалізму вважають 1794 рік. Хоча відомо, що Гаджибей був перейменований на Одесу роком пізніше. За кілька років до цього, 1789-го, під час російсько-турецької війни російське військо та запорізькі козаки під проводом Антона Головатого та Захарія Чепіги здобули ці терени з поселенням Гаджибей. За цей час Гаджибей було перебудовано під керівництвом фельдмаршала

О. Суворова. Тобто перебудовувалося селище, на місці якого засноване місто. Чи не нісенітниця? Авжеж, «заснування» притягнуто за вуха зі зрозумілих причин — утвердити росіян як правічних господарів цієї землі, забуваючи при цьому, що без допомоги козаків здобуття цих територій було б неможливим.

Чи варті батоги пряника?

То яка заслуга перед Одесою імператриці Катерини ІІ, яка незабаром, 1796 року, відійшла в інший світ? Їй місто завдячує новою назвою. Письмових доказів цьому не існує, але побутує така думка. На цьому можна поставити крапку. І додати, що уряд імперії за її правління на прохання князя Платона Зубова, якого зараховують до її фаворитів, виділив, за словами історика Патриції Герлігі, на п’ятирічний період будівництва

2 мільйони рублів, а 1796-го — ще 312135 рублів. Гіпотетично це могли бути кошти з праці закріпачених українських селян. Нога імператриці ніколи не ступала на цю землю, всю роботу з розбудови міста виконували зовсім інші люди. То чи варта така людина пам’ятника, коли навіть його творці відмовилися від нього?

Опріч того, не забуваймо про реалії сьогодення. За вікном — ХХІ сторіччя. На мапі — незалежна Україна, начебто демократична, начебто з європейськими прагненнями. Одеса — українське місто, в національному складі якого переважають українці — 61,6%. То що може бути спільного між імперською деспотією і демократією, між гнобителем і гнобленим?

Я недарма вжив тут слово гнобитель. Саме так можна охарактеризувати російських монархів загалом і Катерину ІІ зокрема стосовно їхньої політики щодо українців, яких, нагадаю, сьогодні в Одесі більшість. Панування Катерини ІІ позначене глибоко реакційною внутрішньою політикою, що виявилося в остаточному покріпаченні українських селян з одночасним розширенням прав і привілеїв російських дворян. Її політика в Україні у цей час робила наголос на централізацію влади у власних руках: було скасовано гетьманат — Кирила Розумовського змушено зректися гетьманства, ліквідовано державну автономію Гетьманщини, знищено Запорізьку Січ — останнього кошового отамана Петра Калнишевського підступно заслано на Соловки, скасовано слобідські полки, а з тим й адміністративні інституції. У царині культури тривало подальше зросійщення нашої країни, коли, з-поміж іншого, було позбавлено елементарних автономних прав й українську церкву, зокрема видавати твори не лише світського, а й релігійного змісту українським правописом. Монастирські друкарні, що наважилися порушити цю вимогу, бралися штурмом військом та руйнувалися. В освітніх закладах, у тому числі й у Києво-Могилянській академії, було запроваджено російську мову викладання. Наслідком ліквідації залишків української державності стало зменшення кількості шкіл, незнана доти безграмотність українців та занепад української культури. Ті часи залишили велику рану в свідомості українського народу, через що образ імператриці набув поширення в усній народній творчості:

Ой, царице Катерино!
Що ж ти наробила?
Степ широкий, край веселий
Та й занапастила!
Одесити, чи все гаразд з вами?

Павло ШУБАРТ,
публіцист,
дослідник української архітектури.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net