Переглядів: 904

Цукерки від Героя

Йшов далекий 1945 рік. Відгриміли останні бої. Переможці поверталися додому. Країна, не зволікаючи, почала відбудову. Роботи — небачений край, усе в суцільних руїнах. Більшість заводів вивезли на Урал і до Сибіру, а ті, що залишилися, — дощенту зруйнували фашисти.

То були важкі роки, але їх не зрівняти з війною. Люди розуміли, що все тепер у їхніх руках, що ніхто інший не відновить господарство, не збудує житло. Одні тішилися, що рідні повернулися з тієї триклятої війни живими, інші — остаточно переконалися, що майже немає надії на повернення своїх фронтовиків. І цей сум поселився майже в кожній родині.

Звісно, в ті роки наймасовішою і найпотрібнішою професією стала професія будівельника. Мільйони наших громадян вдень працювали, а увечері навчалися, бо потрібні були кадри. Скрізь кипіла робота. Ми, дітлахи, теж мали свої обов’язки: пасли гусей, качок, індиків, телят, корів, свиней, шарували городи, вирощували і доглядали шовкопрядів, бавили молодших братиків і сестричок. Ще й матерям допомагали на колгоспному полі рятувати рослини від бур’янів. Ледачі тоді не водилися. Не обходилися, звісно, ми і без дитячих ігор, змагань.

У школі я ходив в один клас із Марком Житомирським. У нього був молодший братик Михайлик, котрий у 1945-у тільки готувався до першого класу. Зростали вони напівсиротами. Їхній батько, Йосип Житомирський, загинув на початку війни. Жили хлопчики з матір’ю, яку звали в селі Аделею. Важко було одній виховувати двох синів, але діти виростали слухняними, працьовитими. Я з ними дружив.

Якось випала нагода більше погратися. Пам’ятаю, звернуло на другу половину дня. Ми так захопилися грою, що не помітили, як до нас підійшов військовий із Золотою Зіркою на грудях і багатьма орденами й медалями. Він посміхався ласкаво, сонячно, зупинився і запитав, чи не підкаже йому хтось із нас, де живуть Житомирські Йосип та Аделя. Марко і Михайлик повідомили йому сумну звістку, що Йосип — їхній батько — загинув на фронті в 1941-у, а мати працює у друкарні. Герой назвався: Юхим Матвійович Березовський, або просто дядя Фіма, можливо, родич. Він витяг зі своєї солдатської сумки пачку цукерок й оскільки нас було троє, дав кожному ще й по плитці солодощів. Пізніше довідалися, що пригостив нас цукерками-ірисками.

Уявити важко нашу несподівану радість — цукерки та ще й від Героя!

Юхим Матвійович Березовський — наш земляк. Цього року йому сповнилося б 100 років, але трохи не дожив до цього ювілею — помер у грудні 2011-го. Земля йому пухом і вічна наша пам’ять. Хочу трохи детальніше розповісти про цю славну людину.

Батько його був кушніром, вичиняв і видублював шкіри різних тварин. Мав фізичні вади. Сім’я жила бідно. Мати померла, коли Юхимові сповнилося п’ять років. А в шість, з 1918-го, залишився круглим сиротою. Пройшов через багато притулків, але ніде надовго не затримувався, постійно кудись мандрував, тож і до школи не ходив. Рятували малого допитливість, бажання все осягнути самотужки. Під час громадянської війни не раз потрапляв під канонаду боїв. Пристати до когось не міг через надто малий вік. Але хлопчина мав симпатії до окремих загонів. Тож і пробирався Фіма з одних баталій в інші. Та ніколи не забував, що у нього є рідна Саврань і що там живуть його земляки, й насамперед Йосип з Аделею, котрі його, як завжди, радо зустрінуть.

Юхима змалку любили в селі, бо хлопчина, не зважаючи на юний вік, завжди був кмітливим, веселим, винахідливим. Рятувала й допомагала добра пам’ять. Отак, мандруючи, дістався до Донбасу. В місті Костянтинівка влаштувався на роботу, вступив до ФЗУ — фабрично-заводського училища. По закінченні його працював на заводі шліфувальником. Потім строкова служба в армії там же, на Донбасі. Вдячним залишився армії, вона дала йому багато навичок, розкрила світ. Після демобілізації пішов на курси електромеханіків. А в серпні 1941 року подав заяву до райвійськ­комату і добровольцем пішов на фронт.

Воював наш земляк завзято. Одержав кілька поранень, зазнав серйозних контузій. За мужність і винахідливість удостоєний багатьох орденів і медалей. А в січні 1944 року йому було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу. Наш Юхим Матвійович був учасником Параду Перемоги.

Отакий наш земляк, справжній Герой. Його життя і подвиг для молоді — приклад самовідданості і патріотизму, чесності й порядності.

По війні до фронтових нагород додалися ордени й медалі за успіхи на трудовому фронті. Скрізь він був солдатом, який перемагає завжди...

Петро ЗБРОЖКО,
голова Савранської районної ради ветеранів війни і праці.

P.S. Давненько не писав до газети. Одержав травму ноги, ходжу нині з паличкою. Тепер почуваюся краще і частіше писатиму до «Чорноморки», бо вона не просто газета — це, якщо хочете, спосіб життя, і любов до неї дається її шанувальникам назавжди.

П. З.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua