Українські миротворці у Лівані

Нагадаємо, з липня 2000-го по серпень 2006-го 3-й український окремий інженерний батальйон виконував миротворчу місію у складі Тимчасових сил ООН у Лівані (ТСООНЛ — UNIFIL), які були створені Радою Безпеки ООН у березні 1978 року з метою контролю за виведенням ізраїльських збройних сил з Півдня Лівану і надання допомоги ліванському уряду у відновленні його контролю над цим районом. Участь українських миротворців у Місії ООН в Лівані була першою на Близькому Сході.

У 2000 — 2003 роках посольство України у Лівані, в якому я працював на посаді першого секретаря з політичних питань, надавало всебічне дипломатичне та інформа­ційне сприяння діяльності укрінжбату. Українська дипмісія у Бейруті під керівництвом тимчасового повіреного Сергія Камишева (згодом — посол України у Китаї, 2004-й—2009-й, нині — заступник керівника секретаріату Кабінету Міністрів України) провела велику роботу з метою залучення українського 3-го окремого інженерного батальйону до участі в миротворчій діяльності у складі ТСООНЛ.

Після від’їзду С. Камишева в Україну цю роботу у 2001—2005 роках продовжив посол Валерій Рилач (з 2007-го і досі — посол України в Тунісі).

На Півдні Лівану за 22 роки ізраїльсько-ліванської збройної конфронтації, у так званій буферній зоні, було встановлено сотні тисяч мін. Після виведення ізраїльських військ у травні 2000-го лише впродовж 2001 року, підірвавшись на мінах, загинули 90 й отримали поранення 135 місцевих жителів. Шукати і зне­шкоджувати міни та боєприпаси випало українським саперам. Серед них було чимало досвідчених спе­ціалістів, які знешкоджували вибухонебезпечні предмети (ВНП) ще в Анголі, Афганістані і на Балканах.

Записи із щоденника:

25.04.2000 р. Сьогодні із С. Камишевим зустрілися із спікером ліванського парламенту Набігом Беррі і поінформували його про те, що Україна має намір взяти участь у миротворчих операціях у складі UNIFIL, зокрема у розмінуванні буферної зони.

Н. Беррі за­значив, що це велика гуманітарна місія, завдяки якій населення Півдня Лівану зможе повернутися до нормального життя.

25.05.2000 р. Основна подія минулих днів — несподівано швидка евакуація ізраїльських військ із Півдня Лівану після 22 років окупації. У Лівані панує тріумф і ейфорія. Місцеві мешканці повертаються до своїх домівок. «Хизболлах» виступає в ролі основного «героя-визволителя» Півдня Лівану. 25 травня оголошено національним святом «опору і визволення».

6.06.2000 р. Сьогодні стало відомо, що у липні до Лівану прибуде 650 українських миротворців. 10 червня до Бейрута прибуває заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант Петро Процик і, напевно, майбутній командир українського миротворчого контингенту на Півдні Лівану полковник Олег Хавронюк.

9.07.2000 р. 27 червня в аеропорту Бейрута з С. Камишевим зустрічали перший загін українських миротворців. 6 липня прибули ще 3 літаки «Іл-76». 21—22 липня має прибути морем і повітрям решта особового складу укрінжбату. Взагалі, це прорив України на Близькому Сході. 30 червня їздив з В. Па­ламарчуком (офіцер безпеки посольства) до наших миротворців і провели у них цілий день. Шукали придатну місцевість для дислокації батальйо­ну. Поки що наші миро­творці розмістилися в одному таборі з фіджійським контингентом.

26.07.2000 р. 19 і 20 липня трьома літаками і поромом «Герої Шипки» до Лівану прибула основна частина особового складу укрінжбату — близько сотні військовослужбовців і 220 одиниць військової техніки, а також декілька сотень тонн вантажів для укрінжбату. Ка­пітан порому, одесит, почастував нас смачним борщем.

Основне завдання укрінжбату полягало в проведенні інженерної розвідки місцевості на наявність вибухонебезпечних предметів, оперативному розмінуванні і знищенні виявлених ВНП та боєприпасів, прокладанні проходів у мінних полях, маркуванні шляхів патрулювання та облаштуванні позицій підрозділів ТСООНЛ, а також наданні гуманітарної допомоги місцевому ліванському населенню.

Запис із щоденника:

7.12.2000 р. 6 грудня, в День Збройних сил України, в розташуванні укрінжбату поблизу селища Кани на Півдні Лівану відбулася урочиста церемонія нагородження всього особового складу батальйо­ну медалями ООН — «медал-перейд». Серед запрошених на свято були командири національних контингентів 9 країн, дипломати і співробітники посольства України у Лівані, представники місцевих органів ліванської влади і ліванських збройних сил, української діаспори та ЗМІ.

Командувач місії генерал К. Обенг (Гана) поздоровив українських миротворців, зазначивши, що «присутність українського контингенту є запорукою продовження перебування міжнародних миро­творчих сил на Півдні Лівану, оскі­льки робота укрінжбату полегшує діяльність інших національних контингентів».

Пізніше цього дня генерал К. Обенг сказав мені: «Свого часу я просив керівництво Департаменту ООН з підтримки миру направити до Лівану саме український інженерний батальйон, оскільки вже був свідком відмінної роботи ваших саперів в Анголі. Сьогодні у Лівані українські сапери роблять те, що краще за них мало хто може зробити. Ваш полковник Хавронюк — вище всяких похвал: професіонал найвищого ґатунку, дбайливий командир, патріот, невтомний у роботі, ініціативний. З такими офіцерами ваша армія може бути кращою у світі». Я був зворушений цими словами до глибини душі і гордість переповнювала мене.

До свого першого свята українські сапери прийшли з вагомими здобутками. Ось дані із розповсюдженого прес-центром бата­ль­йо­­ну прес-релізу: «З початку діяльності батальйону в липні ц.р. знешко­джено 1031 вибухонебезпечний предмет, з них 920 протипіхотних мін, на наявність ВНП перевірено площу 330000 кв. м, виконано роботи з демонтажу 18 позицій, підготовлено близько 9 км під’їзних шляхів на діючі позиції, прокладено 2017 м електромереж, встановлено огорожі довжиною близько 5 км, переміщено 644 контейнерів та залізобетонних елементів, надано безкоштовну медичну допомогу 550 особам із місцевого ліванського населення». І все це лише за перші шість місяців діяльності укрінжбату, коли одночасно доводилося облаштовувати і власні позиції батальйону. При цьому слід зазначити, що за 22 роки перебування на Півдні Лівану сапери ТСООНЛ зне­шкодили лише 56 вибухонебезпечних предметів.

Станом на березень 2003 року українськими саперами було зроблено 11 проходів у мінних полях, знешкоджено майже 3100 ВНП, зокрема 1380 протипіхотних мін. Обладнано 29 нових, дообладнано 38 існуючих і ліквідовано 45 старих позицій. Укрінжбатом зібрано 46 будинків, обладнано 11 вертолітних майданчиків та 33 сховища. Понад 5 тисяч місцевих жителів отримали гуманітарну допомогу від лікарів українського медичного пункту.

За п’ять з половиною років, станом на грудень 2005-го, українськими саперами було перевірено майже 550 тис. кв. м місцевості, виявлено і знешкоджено 6341 міну та боєприпасів. Медики укрінжбату надали допомогу понад 10 тисячам місцевих мешканців. Крім того, використовуючи спеціальну техніку батальйону, українські військовослужбовці побудували у ліванських селищах низку об’єктів со­ціальної інфраструктури.

Запис із щоденника:

12.04.2003 р. Валерій Олександрович (Рилач) надіслав листа начальнику Генштабу України В. Шкідченку, в якому висловив подяку полковникам О. Хавронюку і В. Поліщуку (заступнику командувача ТСООНЛ з серпня 2001-го до лютого 2003 року) за сумлінне виконання ними службових обов’язків на керівних посадах у ТСООНЛ. У листі зазначається, що протягом першого року перебування українських миротворців на Півдні Лівану у важких кліматичних умовах в укрінжбаті було створено необхідну матеріально-технічну базу для повноцін­ної роботи, набуто першого цінного досвіду розмінування у складних місцевих умовах. У листі також наголошується, що діяльність полковників О. Хавронюка і В. Полі­щука неодноразово високо оцінювалася командуванням ТСООНЛ, спеціальним представником Генсека ООН у Лівані Стефаном де Містурою, представниками урядових і політичних кіл Лівану.

Упродовж трьох років мені доводилося бувати в укрінжбаті багато разів, і найбільше мене вражало те, що наші солдати й офіцери зуміли створити український острівець у Лівані. У розташуванні укрінж­бату звучала українська мова і часто, ближче до вечора, можна було почути й українську пісню. Скрізь росли соняшники і чорно­бривці, на стінах фанерних будиночків можна було побачити не лише державну символіку, а й багато художніх розписів з історії України.

Відвідуючи украінжбат я зустрічав там наших одеситів, зокрема полковника Івана Чорненького, підполковника Миколу Орочка, полковника Юрія Швейка, підполковника Сергія Архіпова, майора В’ячеслава Слюсара, майора Сергія Янюка та інших. Особливою популярністю в укрінжбаті і серед інших національних контингентів ТСООНЛ користувався прапорщик Юрій Женков, який випікав дуже смачний хліб.

На завершення хотів би окремо розповісти про першого командира укрінжбату, мого друга полковника Олега Володимировича Хавронюка. У 1982-у він закінчив Кам’я­нець-Подільське вище військово-інженерне командне училище, у 1992-у — Військово-інженерну академію у Москві, у 2010-у — Національну академію державного управ­ління при Президентові України. До Лівану О. Хавронюк прибув з посади першого заступника начальника Військово-інженерного інституту в Кам’янці-Подільському. На той час на його особистому рахунку було 4500 ліквідованих вибухонебезпечних предметів.

Бути першим завжди важче. На долю полковника О. Хавронюка випало багато такого, чого вже не довелося робити його наступникам — полковникам Андрію Знаку і Володимиру Спільнику, з якими я теж неодноразово зустрічався у Лівані. Це й облаштування позицій баталь­йону буквально на голому місці в 50-градусну пекельну спеку, й адаптація до незвичних умов служби, і вивчення мінних полів, і налаго­дження відносин з командуванням ТСООНЛ та іншими національними контингентами, і встановлення контактів та взаємодія з місцевими органами влади й населенням.

З липня 2000-го по серпень 2001-го О. Хавронюк командував українським миротворчим контингентом у складі ТСООНЛ, а з серпня 2001-го по травень 2004-го був заступником командувача ТСООНЛ — начальником центру координації розмінування (ЦКР) на території Лівану. До 2000 року вважалося, що на Півдні Лівану було близько 200 мінних полів із загальною кількістю 76,5 тис. мін. Але під керівництвом полковника О. Хавронюка офіцерам ЦКР вдалося зібрати повну інформацію щодо мінної ситуації. Зокрема, було документально підтверджено наявність понад 1000 мінних полів, у яких закладено майже 500000 вибухонебезпечних предметів. Працюючи на посаді начальника ЦКР, полковник О. Хавронюк розробив методику гуманітарного розмінування, яка сьогодні прийнята за основу Женевським інститутом гуманітарного розмінування. Але найбільшим своїм досягненням він вважає те, що всі українські миротворці повернулися на Батьківщину живими.

Після повернення в Україну у 2004 — 2006 роках Олег Володимирович продовжив службу першим заступником і згодом начальником Військово-інженерного інституту. Після звільнення з військової служби у 2006 році і до 2010-го обіймав посаду заступника голови Хмельницької обласної ради, депутатом якої є і зараз у складі фракції БЮТ. Нині О. Хавронюк — заступник голови Всеукраїнської спеціальної колегії з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Учасник бойових дій, нагороджений орденами і медалями України, Лівану, Білорусі, Росії, Ізраїлю та ООН.

7 грудня 2000 року полковник Хавронюк дав інтерв’ю телеканалу УТН-1, в якому відповів на низку запитань, серед яких було і таке: «Як на чужині вами сприймається Україна?» У своєму щоденнику я записав відповідь О. Хавронюка на це запитання: «Волею долі ми опинилися серед представників десятків інших народів, і ми постійно відчуваємо на собі їх прискіпливий погляд-запитання: хто ж ви такі, українці? звідки ви взялися? що ви можете і на що здатні? Тому, виконуючи свій військовий обов’язок, ніхто з нас — від солдата до полковника — не забуває, що ми є дітьми України, що нам випала велика честь представляти її у складі міжнародних миротворців. Тому кожен із нас намагається робити свою справу так, щоб нашій неньці-Україні не було соромно за нас і щоб вона могла пишатися нами. Лише тут, далеко від Батьківщини, особливо ясно розумієш, що наша Україна — найкраща земля на світі, найбільший наш скарб і Божий дар, який усі ми маємо оберігати і плекати».

Пригадую як у рамках офіційного візиту до Лівану 22—23 квітня 2003 року президент України Леонід Кучма відвідав розташування укрінжбату, де виступив перед українськими миротворцями і висловив їм глибоку подяку, наголосивши, що участь нашого інженерного батальйону у складі міжнародних миротворчих сил ООН на Півдні Лівану є практичним внеском України в близькосхідне мирне врегулювання.

Під час свого офіційного візиту до України 8—9 липня 2003 року президент Ліванської Республіки Еміль Лахуд висловив вдячність нашій державі за діяльність українських миротворців, особливо за їхню гуманітарну допомогу місцевому ліванському населенню, підкресливши, що це сприяло подальшому поглибленню дружніх відносин між народами двох країн.

Олексій ВОЛОВИЧ.

НА ЗНІМКУ: Олексій Волович та Олег Хавронюк (у центрі) серед українських миротворців. Ліван, 2003 рік.

Фото з архіву автора.