Богдан Червак: «Зневірені люди ніколи не побудують своєї держави»

— У новітній українській історії був лише один приклад успішного об’єднання українців, а саме — створення ОУН на першому конгресі українських націоналістів у 1929 році. Проте пізніший розкол її на два крила — молодіжне, революційне бандерівське та мельниківське, основу якого становили ветерани визвольних змагань, — дуже зашкодив національно-визвольному рухові й на довгі десятиліття роз’єднав українських патріотів. Нарешті, у цьому глухому куті з’явилося бодай мале світло: можливість проведення другого конгресу з метою об’єднання націоналістичних орга­нізацій України. Якою вам бачиться така перспектива і наскільки вона є реальною?

— Справді, на ХІХ позачерговому великому зборі українських націоналістів наша організація проголосила ідею проведення другого конгресу ОУН. Про що йдеться? Йдеться про те, що у 1929 році відбувся перший конгрес, на якому була заснована ОУН. Ще не було незалежної України. Ми вважаємо, що тепер, у вже самостійній державі, треба провести другий конгрес українських націоналістів. І на цьому конгресі, на мою думку, ми мали б створити єдиний потужний націоналістичний рух. Тобто об’єднати і консолідувати українські націоналістичні організації, які діють у незалежній Україні. Мені здається, що ця ідея є перспективною, суспільство належно оцінить її. Бо кому, як не українським націоналістам, дати приклад консолідації та об’єднання у цей непростий для української державності час? Над цим завданням ми працюємо, і вже є низка громадських організацій, які готові до такого кроку. Крім того, я веду активні перемовини з другою гілкою ОУН — бандерівською, бо без об’єднання двох ОУН говорити про консолідацію решти націоналістичних сил буде важко. Можу тільки одне сказати, що усвідомлення і розуміння необхідності об’єднання є як у нашій організації, так і в бандерівській. Це важливо.

При цьому, говорячи про український націоналістичний рух, вибудовую конкретну його модель. І та модель повинна бути витворена з двох крил. Перше крило — це має бути українська націоналістична партія, бо без партії сьогодні важко організовувати свої ідеологічні засади відповідно до чинного законодавства. Партія — це засіб, з допомогою якого можна прийти до влади і, вже будучи при владі, реалізувати якісь концептуальні засади. І ми бачимо таку партію — це Всеукраїнське об’єднання «Свобода», яка є успішною націоналістичною партією, що має свою фракцію у Верховній Раді, зберігає тяглість історичної традиції, пов’язаної із ОУН, національно-визвольним рухом. Друге крило — це громадські організації, котрі повинні об’єднатися довкола єдиної ОУН як носія певних ідеологічних світо­глядних засад і власне репрезентанта ідей історичної тяглості національно-визвольного руху.

Над цим ми працюємо. На грудень запланований ХХ великий збір українських націоналістів, і, можливо, на цьому зборі ми проведемо так званий другий конгрес, який мусить об’єднати і консолідувати власне оцей громадський сектор — націоналістичні організації, які не є партіями. Побажання лише одне: настав час об’єд­натися.

— Очевидно, що масова робота, постійна та безперервна праця в середовищі звичайних людей — то є дуже важлива частина діяльності будь-якої громадської організації чи партії, тим більше, коли це політична організація. Як рівно ж і залучення молоді до активної участі. Як вирішуються ці питання?

— Дуже правильно поставлене запитання, бо без підтримки людей, без залучення молоді український націоналістичний рух не матиме успіху. Зовнішні і внутрішні виклики, які постали перед Україною, не залишають сумнівів у необхідності активізації ОУН, а тому ВЗУН рекомендував новообраному проводу докла­дати більших зусиль для розбудови структур в Україні, сприяти консолідації їх з іншими націоналістичними, патріотичними формаціями. Ми акцентуємо свою діяльність на творенні наших обласних і районних орга­нізацій. Хочемо дійти до села. Залучаємо молоде пагін­ня, передусім, прагнемо привернути, зацікавити інтелектуальну молодь. Тому, скажімо, колективним членом ОУН став Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова, довкола якого об’єднані молоді інтелектуали, як-от Петро Іванишин, Олег Баган та інші науковці, котрі допомагають розробляти засади українського націоналізму, адаптувати його до сучасних реалій. Ми розу­міємо необхідність розвитку двох цих складових, щоби знати, яким шляхом будемо йти.

— Які виклики стоять зараз перед ОУН і як ви їх долаєте?

— Два найважливіші виклики стоять перед ОУН, націоналістичним рухом, українською нацією. Перший виклик пов’язаний із збереженням державного суверенітету. Адже не секрет, що Україна опинилася під дуже сильним тиском, передусім північно-східної су­сідки, яка має чітку концепцію із втягування України у так званий Митний союз, що, фактично, повинен за­снувати відродження нової Російської імперії. Ще ніколи незалежна Україна не стояла перед такою реальною небезпекою втратити власний суверенітет.

І другий виклик, перед яким ми стоїмо: збереження національної ідентичності українців. У сьогоднішньому глобалізованому світі українська нація повинна зберегти свою культурну і національну самобутність. А це дуже важко здійснити під впливом чужих культур, під впливом могутніх транснаціональних корпорацій, які не визнають територіальних обмежень, які руйнують національні кордони, які накидають різноманітні космополітичні ідеї, що не є властивими духовності української нації.

Оце і є два виклики, що стоять перед нацією і державою, на які і ОУН, і український націоналістичний рух, і українська нація мають відповісти. Головна загроза, яка сьогодні існує у політичному і громадському житті, — це байдужість і зневіра. Цього дуже хочуть вороги, вони прагнуть внести сум’яття, розчарування. Ви подивіться, як дискредитується зараз «Свобода», навіть незважаючи на те, що вона є парламентською партією, що її депутати обрані народним волевиявленням…

Треба подолати зневіру й апатію — це найперше. Тим, котрі передали нам свої заповіти, було несказанно важче, вони у набагато складніших умовах боролися за Українську державу. І коли ми сьогодні говоримо про майбутнє України, то повинні, насамперед, набиратися оптимізму і зрозуміти, що зневірені люди ніколи не побудують своєї держави. І навпаки: люди, які навіть у цих умовах не втратили віру, матимуть цю державу. У наших лавах не може бути панічних настроїв.

Іван ПРУТ.