№ 44 (21412) субота 1 червня 2013 року

Свідомо не хотіла публічно реагувати на події 18 травня день у день, бо все, що відбулося під час цього «святкування», не є випадковим непривабливим епізодом, який вичерпав себе разом із завершенням цього свята. Виглядає так, що цей день став знаковим зрізом живих тканин нашої української реальності. Зрізом, який роблять, щоб детально, під мікроскопом, побачити цей взірець, ідентифікувати всі притаманні йому властивості та патології.

В безсмертній праці Бертрана Рассела «Історія західної філософії» він писав, що коли зникають моральні обмеження, виникає тимчасова ейфорія звільнення від пут, яка призводить до збудження енергії, але анархія та зрада, які невідворотно слідують за падінням моралі, знесилюють націю, і вона потрапляє під панування інших, можливо менш цивілізованих націй, ніж вона сама, але не в такій трагічній формі позбавлених моралі. Мені здається, що за останні три роки ми стрімко ввійшли саме в таку якість історичного буття. Ми і є, на жаль, його творцями.

26 травня сповнилося 22 роки з дня відновлення незалежності Грузії. Цій події був присвячений урочистий прийом, організований генеральним консульством Республіки Грузія в Одесі.

Вітаючи гостей, генконсул Республіки Грузія в нашому місті Теймураз Нішніанідзе підкреслив особливий характер дружніх відносин, які пов’язують Україну та його країну. У 1918 році, коли Грузія здобула незалежність, саме Одеса стала першим містом, у якому молода держава відкрила своє дипломатичне представництво. І саме завдяки грузинському консульству багато одеситів змогли тоді ви­рва­тися з охопленої жорстокою громадянською війною країни і врятуватися від червоного та білого терору. Нинішні відносини наших держав мають винятково позитивний, дружній характер і далі зміцнюються та поглиблюються.

Дати відповідь на питання «Як врятувати Куяльник?» вирішили з допомогою журналістів. 28 травня представників мас-медіа запросили в прес-тур на лиман. Ініціаторами поїздки виступила громадська ініціатива «SOS: Куяльник!». Її учасники — п’ять одеських організацій: «Чорноморське гайдамацьке з’єднання», яке вже багато років виступає на захист водойми, «Агрікола», «Громада Фонтанки», «Тельмира» та громадська рада при обласному державному управлінні охорони природи.

Перенесення багатогодинних нарад навколо куяльницької проблеми із задушливих приміщень обласної ради та аудиторій екологічного університету на свіже повітря себе виправдало: понад два­дцять медійників висловили бажання «рятувати» лиман. Мета поїздки, за словами організаторів, проста: показати журналістам реальну картину життя Куяльника, познайомити з його історією, щирими і відкритими місцевими мешканцями і «шкідниками» — «нахалкар’єрниками» та відпочивальниками, що люблять смітити. Надмета — переконати медійників, а заодно й суспільство, що єдина реальна можливість врятувати лиман від пересихання — наповнити його морською водою з допомогою вже існуючої, проте до кінця не закінченої труби (її ще називають «каналізація Зуєва»).

У 2002 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 29 травня Міжнародним днем миро­творців. Саме цього дня у 1948-у Радою Безпеки ООН була заснована перша миротворча місія. Сьогодні в 18 операціях, керованих Департаментом ООН з підтримки миру, служать понад 72000 військовослужбовців і 15000 цивільних осіб.

Миротворча діяльність України почалася у 1992-у. І сьогодні Україна є однією з найактивніших держав, що долучаються до миротворчих місій ООН. За даними Міноборони України, за 20 років миротворчої діяльності близько 37 тисяч українських військовослужбовців брали участь у міжнародних миротворчих операціях на території Афганістану, Анголи, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Конго, Кот-д’Івуара, Лівану, Іраку, Судану, Грузії і колишньої Югославії. 50 з них загинули, сотні були поранені.

Своєю самовідданою службою українські миротворці сприяють зміцненню позитивного іміджу і міжнародного авторитету України. Завдяки їх участі у миротворчих операціях створюються сприятливі політичні умови для економічного співробітництва України з тими державами, на території яких діють наші миротворчі контингенти. Крім цього, миротворчі операції — це і можливість на практиці пройти військову підготовку, зміцнювати військово-політичну співпрацю з провідними країнами світу.

Ми попросили нашого постійного автора пана Олексія ВОЛОВИЧА поділитися своїми спогадами про початок діяльності українського миротворчого контингенту у Лівані в 2000 році.

Було це десь у середині 1960-х. Повернувся я до Новоро­сійська з відпустки. Оскільки ж танкер «Кременчук», на якому працював два роки, був на Кубі, направили мене старшим поваром на танкер «Московський фестиваль».

У порту Туапсе ми прийняли на борт два види пального (дизелька і бензин) і взяли курс на індійський порт Мадрас. Усі відстані між різними пунктами ми, моряки, приблизно знаємо напам’ять. Від Туапсе до Босфору — до 30 годин, від Стамбула до Порт-Саїда — десь три-чотири доби. Потім Суецьким каналом (зі стоянками) — доба. Із Суецу до Аденської протоки — чотири доби. Потім Індійським океаном — з десять діб, і судно вже підходить до Мадраса. Розвантаження відбувається десь дві-три доби, і танкер знову бере курс на Чорне море.

Як і напередодні створення ОУН, розпорошеність, роз’єднаність громадських організацій націоналістичного штибу душе шкодить українській справі. Рівно рік тому, у травні 2012-го, відбувся ХІХ великий збір українських націоналістів. У зв’язку з кончиною голови ОУН Миколи Плав’юка на цей відпо­відальний пост був обраний Богдан Червак. Уперше за багато років Організація українських націоналістів отримала керівника не з-поміж українців діаспори, а з материзни.

Під час недавніх відвідин Одеси у зв’язку з відзначенням 100-річчя Миколи Міхновського голова проводу ОУН Богдан Червак відповів на запитання «Чорноморських новин». Запитань було три.

Колись давно, ще 1878 року, Іван Баштовий — знаний класик української літератури Іван Нечуй-Левицький, почав друкувати свою статтю «Непотрібність великоруської літератури для України і слов’янщини», назву якої редактори переінакшили.

Брошура під авторською назвою згодом поширювалася підпільно, а з окупацією країни більшовицькою ордою була ув’язнена. Уперше перевидана — після тривалих пошуків — 1997 року. Упереджуючи можливі звинувачення в «русофобії», варто зазначити: йшлося про те, що книжки російською мовою були знаряддям русифікації, асиміляції українців. Автор не виступав проти російської літератури взагалі — як явища культури.

Я одеський єврей у п’ятому поколінні — отже, можна сказати, людина аполітична.

Та однак гнітять душу два питання.

Перше. Невтямки мені, хоч не раз прагнув з’ясувати, але марно: чому не мала частина єврейства, живучи в Україні, серед цього розтерзаного і приниженого народу, називають його в місцевій пресі і на телебаченні то хохлопітеками, то бандерівцями, то навіть фашистами? Плазують перед Росією? Даремно сподіваються, що Путін візьме їх під свій захист. Та він уже переводить стрілки на євреїв — Ходорковський, Березовський, Абрамович... Як мовиться, буде ще й не те. Тому я закликаю: євреї, будьте патріотами України, адже саме тут живете. Тут ваші близькі, навчаються ваші діти. Маємо Єврейський центр — на цілий квартал! Сходіть в Український центр на четвертому поверсі по вулиці Польській... Одразу згадується ро­сійське прислів’я: не плюй в криницю, з якої доведеться попити водиці.

Життя склалося так, що я, родом з мальовничої Савранщини, вже понад десятиліття живу в молодому містечку Южному.

Місто невелике (31 тисяча населення), зате має великі перспективи. Бо розвивається завдяки двом державним підприємствам — морському торговельному порту та припортовому заводу. Є ще декілька підприємств. Працюють успішно, відтак постій­но поповнюється місцевий бю­джет. Це дає змогу вкладати значні кошти у соціально-економічний розвиток. Варто сказати, що саме в Южному у працівників найвища зарплата. А ще місто постійно допомагає ветеранам війни.

21 травня cповнилося б 80 років видатному одеському вченому, досліднику історії козацтва на півдні України Анатолієві Бачинському (1933 — 1995)

Закінчення. Початок у номері за 30 травня.

Великою заслугою Анатолія Бачинського перед українським козакознавством стало введення до наукового обігу біографій невідомих та маловідомих осіб козацької історії, а також доповнення новими даними з архівосховищ життєписів більш відомих діячів. У 1969-у в статті «Біографічні матеріали — джерело для вивчення історії народної колонізації Придунайських степів у 18 — на початку 19 ст.» вчений писав про велике значення для відтворення історичного процесу біографій окремих його діячів... «Вивчення біографічних джерел дає змогу твердити, перш за все про їхній масовий характер, оскільки їхнє виникнення пов’язане з пересуванням сотень людей. З часом вони охоплюють весь період існування Задунайської Січі і навіть виходять за межі 1828 року… Інформація, зосереджена в розповідях козаків, різноманітна, нерідко деталізована, пов’язана з загальнополітичними подіями в регіоні, тобто з усім, що несе в собі людське життя», — відзначав вчений.

Анатолієм Бачинським було вперше введено у науковий обіг багато оригінальних і не знаних доти архівних документів і матеріалів з історії козацтва на Півдні України. Серед них такі важливі, знакові документи, як «Справа про наміри турецьких запорожців, 1804 р.», «Оповіді задунайських запорожців в одеській міській поліції про життя в Задунайській Січі 1824 р., 29 травня» та «Список учиненной в Коше Усть-Дунайского буджацкого войска состоящих в оном на службе казаках, августа 1807 г». Зокрема, «Список…» дав змогу визначити кількісний склад Усть-Дунайського козацького війська, темпи його формування, структурний поділ, соціальний склад козаків, їх належність до тієї чи іншої офіційної категорії населення, етнічний склад, місця перебування козаків до вступу у військо, час поселення в Придунайських степах. «Список…» важливий ще тим, що окремих архівних фондів Задунайської Січі та Усть-Дунайського Буджацького козацького війська не збереглося.

До 245-річчя початку повстання гайдамаків і назустріч 200-річчю Т. Г. Шевченка в ОННБ ім. М. Горького експонується книжкова виставка «Гайдамаки: історія і твір Т. Г. Шевченка». Знаковим є те, що виставку відкрито 22 травня. Це, певною мірою, — данина пам’яті Т. Г. Шевченка, адже 22 травня — день перепоховання славетного Українця.

Виставка містить чотири розділи. Так, у розділі «Гайдамацьке повстання 1768 року в історії вітчизняного державотворення» представлені рідкісні видання ХІХ ст. з історії повстання: низка публікацій з журналу «Киевская старина», дослідження відомого одеського краєзнавця А. Скальковського, а також сучасне дослідження «Гайдамацький рух в Україні в XVIII ст.», видане «Науковою думкою». Унікальним у цьому розділі є один з перших примірників книжки Д. Мордовцева «Гайдамачина. Историческая монография» — СПб., 1884. Ця праця перевидана 2004 року, що свідчить про велику її популярність серед дослідників і широкого загалу.

Калорія, або, точніше, кілокалорія, — це не харчова речовина, це те, що міститься у харчових речовинах. Науковою мовою калорія — це кількість енергії, необхідна для нагрівання одного грама води на один градус за шкалою Цельсія. Якщо ви просто сидите, то за одну хвилину ви витрачаєте одну калорію.

Усі компоненти їжі — білки, жири, вуглеводи — містять калорії. Навіть алкоголь. В одному грамі білка — 4 калорії, вуглеводів — 4 калорії, жиру — 9 калорій, алкоголю — 7 калорій. Звичайна їжа, страви містять комбінацію білків, жирів та вуглеводів, тому враховують суму калорій.

Життя сучасної людини впродовж дня наповнене низкою негативних ситуацій, конфліктами, розчаруваннями, невдачами. Для більшості стрес став уже невід’ємною складовою буття. Чим загрожує такий стан і як з ним боротися? Можливо, відповідь на це запитання ви знайдете, ознайомившись із 10 дивовижними фактами про стрес.

1. Друге ім’я стресу — «тихий вбивця» — через те, що він найчастіше призводить до захворювань серця, больових синдромів у грудях, збою ритму серця і підвищення артеріального тиску.

Минулої суботи власники садово-городніх ділянок на Хаджибейському лимані мали змогу спостерігати в небі незвичну картину. Над водо­ймою кружляла зграя пеліканів, яких тут раніше стільки бачити не доводилося. Птахи вдивлялися в плесо і береги лиману, неначе оцінюючи, чи варто тут отаборитися.

Досі цих пернатих доводилося бачити, в основному, у пониззях річок Дністер та Дунай.