Історик, просвітянин, геральдист
Рік тому в Одесі після важкої хвороби на 50-у році життя відійшов у засвіти український історик і громадський діяч Петро Вікторович Бондаренко.
Він народився в Одесі 1963-го в родині відомих українських діячів, був одеситом у сьомому коліні. Його прадід, Іван Бондаренко, був одним з найвизначніших діячів «Одеської Громади», творців просвітянського руху, котрі активно заперечували байку про заснування Одеси царицею Катериною. Будучи високоосвіченою людиною, І. Бондаренко друкував не лише історичні студії, які змушений був писати державною мовою імперії. Вже після першої російської революції 1905 року він видає популярні книжечки для народу українською мовою, активно співпрацює з «Новою Громадою», з всеукраїнською газетою «Рада». Про нього знають у Львові — в найголовнішому науковому виданні України «Записки Наукового Товариства ім. Т.Г. Шевченка».
Петро Бондаренко навчався в одеських школах № 21 на Молдаванці та № 3, яка сьогодні є Маріїнською гімназією. Закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту. Однак його любов’ю була все-таки рідна історія, що перейшла у спадок від прадіда Івана. Тому 1986 року вступає на історичний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, який у 1992-у заочно закінчує з відзнакою. А далі — наукова праця, яка вилилася в написання кандидатської дисертації на тему «Королівство Русі», так і не захищеної. Готуючи текст дисертації, П. Бондаренко друкує низку цікавих статей з української історії.
Чому талановитий науковець у незалежній Україні не зміг захистити дисертації? На це були різні причини. П. Бондаренко хотів, насамперед, бути революціонером в науці, але в Одесі здобув цим ярлик «українського націоналіста». Але чому не захистив дисертації у Львові, тим паче що до нього з повагою ставився видатний історик сучасної України, директор Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України і голова спеціалізованої вченої ради академік Ярослав Ісаєвич? Причину слід шукати хіба в особистій неорганізованості вченого. Він аж ніяк не хотів погодитися з резонним зауваженням професора Леонтія Войтовича: треба не розглядати, причому ще й акцентуючи на тому, проблеми національної ідентичності українців з позицій ХХ — ХХІ ст., а привести ці проблеми до понять середньовіччя. Був, справді, замилуваний на Захід, на Галичину, на Львів і Галич. Тому хай і невелика за обсягом стаття «Лев як український символ» в дусі його концептуальних дисертаційних ідей заслуговує на добру пам’ять нащадків.
З початком української Незалежності Петро Бондаренко — у вирі громадської роботи. Без нього в Одесі не відбувалося жодного українського заходу. Він — яскравий доказ глибокої українськості Одеси, тяглості князівських і козацьких традицій на цій землі, один з організаторів Одеської крайової організації Народного руху України, виразний діяч одеської «Просвіти», активно співпрацював з Українським геральдичним товариством у Львові та створив в Одесі його Південне відділення, який сам і очолював, активно розробляв місцеву геральдику. Він — автор і співавтор низки місцевих гербів. Найбільше зламаних списів було під час обговорення гербів Одеси та Одеської області. І головною фігурою, тим, хто ратував за правильність та історичну правду на цих гербах, був саме він. Брав участь П. Бондаренко й в ухваленні першого районного герба Одещини, який затвердила Кілійська районна рада 1998-го. Станом на 2010 рік з 26 районів свої герби ухвалили 17. Вписав себе в історію сучасної української геральдики як творець особистих гербів. Зокрема, на підставі відомого «Малороссийского гербовника» В. Лукомського та В. Модзалевського створив і зареєстрував за № 1 у реєстрі УГТ герб Богдана Якимовича (Львів), а далі — Володимира Івановича Мазуренка (Одеса,
№ 111), Федора Кириловича Дубового (с. Шевченкове, Кілійський район, № 213, 213а) тощо.
Петро Бондаренко був великим противником московського православ’я в Україні, бо надто добре знав «практику» московських попів, особливо на південному сході нашої держави.
Сподіваючись на позитив в українізації Одеси, у 1993 році почав працювати в Одеській обласній державній адміністрації, але після перемоги Л. Кучми на президентських виборах його звільнили. Опісля викладав історію в Одеській політехніці, був старшим викладачем Одеського медичного інституту, а в 2008-у став доцентом Одеського національного морського університету. Приблизно в цей час у нього почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Упокоївся в Одесі, у рідній оселі на Молдаванці у квітні 2012 року.
Богдан ЯКИМОВИЧ,
доктор історичних наук,
професор Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
