Ми і наша мова
Не історичне полотно українського письменника (а люди сьогодні спрагло читають такі книжки), не пригодницький роман і не захоплюючий детектив, а науково-популярне видання стало в Україні справжнім бестселером, хоч і не відзначене тими, хто відслідковує ці питання. Але погодьтеся: якщо книжка витримує шість видань поспіль, а люди все питають, де її можна знайти, то це про щось таки говорить. Книжка називається дуже просто і вельми глибинно: «Мова і нація. Тези про роль мови в національному відродженні України».
Отой плюгавий та недолугий (не кажучи вже про його нелегітимність та виразно антиукраїнську сутність) закон про засади державної мовної політики в Україні, народом прозваний як закон «КаКа», одразу ж викликав хвилю протестів. Та, на жаль, протестувати потрібно не лише проти дій знахабнілих українофобів, а й проти бездіяльності та інертності багатьох розчарованих українців, заклопотаних здебільшого особистими проблемами та збайдужілих до найголовнішої у житті кожного проблеми: якою буде наша Українська держава і чи буде вона взагалі.
Одним з напрямків роботи, спрямованої на утвердження української мови як єдиної державної, стала акція «Нас єднає мова — єдина державна мова», започаткована у Львові одразу ж після першого читання проекту цього закону у ВР. Ви можете перепитати: як, у Львові, де українській мові ніщо, здається, не загрожує? У тім-то й річ, що це лише так здається. За потурання тамтешніх лібералів ситуація докорінно міняється. Сьогодні навіть у Львові на порядку денному стоїть питання захисту української мови. Про це розповів депутат Львівської облради Іван Котиловський в Одесі, відкриваючи зустріч одного з авторів книжки «Мова і нація» Ярослава Радевича-Винницького (його співавтор Василь Іванишин, на жаль, уже відійшов у вічність) з представниками української громадськості, яка тут становить більшість, але чомусь перебуває на становищі нацменшини. (Принагідно варт зауважити, що не слід почуватися такими вже упослідженими та пробуджуватися од летаргії).
Перед тим Ярослав Радевич-Винницький, який, працюючи у Дрогобицькому педуніверситеті, добре знає студентське середовище, був гостем студентів-філологів Національного університету ім. І. І. Мечникова — на зустріч прийшли понад 100 майбутніх педагогів-україністів. Цим було спростовано безглуздий міф про те, що в Одесі ніхто не цікавиться українською мовою та українською літературою. Студенти подивували гостя своєю активністю і засипали його цікавими та несподіваними запитаннями. Опісля не втримався від похвали, відзначивши, що одеські філологи нічим не відрізняються від дрогобицьких, а це вже не абищо.
— Зі Львова ми поширювали акцію на всю країну, задекларувавши її як Всеукраїнську, — провадив далі Іван Котиловський. — Ми возили людей на протести до Києва під час другого читання, розпочали серію акцій просвітницького характеру, і ця частина закінчилась перевиданням книжки «Мова і нація». В рамках акції — і сприяння та підтримка престижного Всеукраїнського конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Також започаткували премію Ірини Калинець, відомого правозахисника та письменниці. Закликаю вас всіх приєднатися різними можливими методами до поширення цієї акції, до пропагування української мови. Піднімайте її престиж, переконуйте інших, що все ж таки ми, в Україні живучи, повинні мати єдину державну мову, яка б об’єднала схід і захід, створила єдиний народ, створила єдину державу. Наша акція триватиме доти, поки не буде скасовано цей ганебний закон.
А тепер слово — Ярославу Радевичу-Винницькому.
Як народжувалася книга
— В часах «перебудови» я працював деканом філологічного факультету Дрогобицького тоді ще педінституту. Мій колега і колишній студент, викладач Василь Іванишин, разом з Петром Бобиком, таким самим українським патріотом, саме створювали видавництво «Відродження», і прийшли до мене з пропозицією написати книжку про мову. Простеньку, стислу, для людей без спеціальної освіти. Що таке мова, яку роль вона відіграє в суспільстві, як ведеться боротьба проти нашої мови і т. д. Я тоді мав велику проблему з очима, тож надиктовував йому текст на друкарську машинку. Приблизно за місяць часу з’явилася книжечка «Мова і нація», з коротких абзаців, які розкривали певні мовні питання. Вийшло 15 тисяч примірників. Ми чекали резонансу, але не настільки бурхливого. У Києві на Хрещатику, у підземних переходах, на майдані виникали стихійні обговорення, навіть сварки. В короткім часі книжка розійшлася. До мене у Дрогобич приїздили з недалекого Трускавця відпочивальники, щоби з’ясувати певні питання з автором.
Через рік ми зробили друге, вже доповнене та розширене видання, уявіть собі — за один день до ГКЧП. Ніхто не знав, що робити. Директор друкарні сказав: забирайте свої книжки надруковані, я не хочу гнити в тюрмі за вашу «Мову і націю». Було саме Спаса. Я вийшов на вулицю, знайшов знайомого водія, і ми розвезли всі 10 тисяч примірників по дачах, підвалах та горищах… Дякувати Богові, путч пропав, і мені наша фірма «Відродження» пропонує зробити ще одне видання, велике. І ви повірите: сталося диво — моє здоров’я значно поліпшилося. Так з’явилося третє видання, знову доповнене. У радіопередачі «Слово про слово» щонеділі — наче Євангеліє — стали зачитувати уривки. Потім було четверте, 30 тисяч, яке, знову ж таки, розійшлося по всій Україні. А далі п’яте, вже комерційне, у Кам’янці-Подільському. Тепер маємо вже шосте.
Про що ця книжка?
— Я написав дуже просто, але не спримітивізовано, щоби кожна людина, яка цікавиться цими проблемами, могла все для себе з’ясувати. Що таке мова і що таке рідна мова, що таке престиж мови, що таке перспектива розвитку мови, а також: мова та ідеологія, мова і політика, мова і держава, мова й історія, походження нашої мови і т. д. Отаких десятки питань тут розглянуто. Дуже просто, переконливо і на сучасному рівні світової науки. Чому світової?
У своєму житті я багато вчився, серйозно працював, бував за кордоном як викладач — в Угорщині, Польщі, Німеччині. Мене завжди вражало: чому це, приміром, в Угорщині іноземні студенти навчаються угорською мовою, а в Україні — в УРСР тоді — в угорських, польських, румунських школах українська мова не вивчається? Як таке може бути? Угорців — 8 мільйонів, етнічних українців — 50. Чому ж наша мова так ігнорується?
Далі. Я як викладач загального мовознавства, який про різні мови знає багато, завжди дивувався з такого питання. Ісландія має 317 тисяч населення, це Дрогобицька область разом з Бориславом. Чи хтось колись сказав, що ісландська мова — це зіпсована норвезька? Чи чули ви, що їхня мова — курдупельна, теляча, собача? Що вона вмирає? Питається: чому ж таке щодня чуємо про українську мову? Я запитував одного дуже відомого українського футбольного тренера, чому він не говорить українською мовою. А він мені: «Я не могу о футболе говорить на курдупельном язике». Я розумію, що та людина, як футболіст, думала ногами. Але ж так говорять і наші політики. Пам’ятаєте, як такий собі Левченко, мер одного з донецьких міст, зневажливо сказав про українську мову, що вона придатна лише для фольклору?..
Коли Павло Халепський після 1654 року їхав з території нинішнього Придністров’я через Україну до Москви разом з антіохійським патріархом, то був вельми подивований тим, що в Україні навіть жінки і діти вміють читати — він бачив, як вони йдуть до церкви з молитвениками. Це було дивом для араба — що жінки вміли читати. Що старости сіл казали, аби сироти не ходили без навчання, щоби мали хліб потім, були при ділі. Це середина ХVІI століття. Через пару сот років перепис населення в Російській імперії показав лише
16-відсоткову грамотність українців. Тобто, минуло небагато часу після Переяславської ради, і замість прогресу в Україні настав регрес...
Святий обов’язок — відродження мови
— Далі мовознавець навів кілька фактів, як інші народи, будучи майже цілковито асимільованими, зуміли відродити свої мови. Передусім, Чехія, котра була настільки онімеченою, що по-чеськи розмовляли десь там далеко в горах, на хуторах. Але з’явилися будителі, котрі почали відроджувати чеську мову. На це пішло 100 років. Є також досвід Польщі, яка також була багато років під Росією. В Україні в часах української революції 1917—1921 років було створено Інститут української наукової мови, який мав розробити всю українську наукову термінологію: фізику, хімію, математику і т. д. Керував ним не українець, а напівтатарин і напівполяк Агатангел Кримський, поліглот, котрий знав 68 мов. За 10 років Інститут створив 86 словників. Як укладалися ці словники? Науковці спочатку брали російське джерело і запитували в різних місцевостях України: як у вас це називається? Скажімо, на Слобожанщині, в Галичині, Полтавщині, Поліссі тощо. Тоді з цього вибирали найкраще і пропонували термін. Але усі словники були пущені під ніж. Чому? Совєтська влада наказала: нє смєть! Взяти, наприклад, слово «маятник». Українською це — «хитник». Або ж «паралельно». По-українськи: «рівнобіжно». Так викинуто було понад 6000 питомо українських термінів. Щоби наша мова не була нашою, щоби вона була копією російської. Знищили й Агатангела Кримського.
Хоч і не були українцями
— Зараз я працюю над книжкою — її замовило одне видавництво — про тих неукраїнців, які зробили внесок в українську справу. Мусимо їм віддати шану, тим шляхетним людям. Наприклад, Наталена Королева. Це була іспанка королівського роду, з V століття родовід. Письменниця, писала українською мовою… Жаботинський, великий одесит, сіоніст… Я не знаю, чи багато було таких симпатиків української справи. Писав про українську мову, про Шевченка. Про нього казали: ця людина примирила євреїв з українцями. Він казав так: не хваліться, що маєте прекрасну мову, бо під кутою закаблукою можна втоптати навіть прекрасну квітку у землю… Або, скажімо, ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург, наслідник престолу. Ніхто не знає, де його могила, загинув у Лук’янівці, замордований за те, що обстоював українську свободу… Коли говориш про мову, то так чи інак виходиш на проблему націоналізму. Степан Бандера, наш великий Провідник, писав так щодо проблем міжетнічних: «Ми сприймаємо як рідних братів тих неукраїнців, які борються за нашу справу».
Я вже назбирав дуже багато матеріалу для цієї книжки. Там є чехи, поляки, євреї, особливо німці, французи, англійці, американці тощо, які боролися за нашу справу, й навіть полягли за неї, лежать у нашій землі.
Отже, я до чого веду? Шануймо кожного, хто бодай щось робить для нас з вами. Століття бездержавності притупили, придушили нас, ми втратили силу волі, ми стали боягузами, стали навіть ледачими великою мірою, стали й підляками — вибачте. Рабство родить раба, підлого і лукавого. Раб не хоче свободи, він хоче довшого ланцюга і глибшої миски. Так-от, я своїми книжками хотів би, як казав Чехов (до слова, мав українське коріння), з душі того раба по краплині оте рабство видушувати. Я українець, це моя земля, вона краща в світі, я повинен бути гідним цієї землі.
Чому така боротьба
йде за мову?
— Мовою опікуються навіть найбільш благополучні країни. Рідна мова поза конкуренцією, як рідна мама. Можна міняти кохану, але не маму. Так само з мовою. Кілька років тому в Англії була велика нарада мовознавців, політиків, соціологів. Обговорювали проблему розширення вивчення іноземних мов, бо однієї англійської навіть англійцям вже замало. Не можна тільки однією мовою вести спілкування. Отже, йдемо на ринок мов і дивимось. Ось англійська, іспанська, французька, арабська і т. д. Деякі мови нібито красивіші, деякі — гірші. Це все лірика. Цінність мови є одна-єдина: це кількість інформації, яку можна отримати цією мовою. От ми купили собі англійську. Чому саме її? Бо із 1000 книжок наукових і журналів 760 друкуються англійською мовою. Тож на ринку мов вибираємо ту, яка нам найбільш підходить, щоби не запрограмувати собі відставання…
Зберегти мову — зберегти себе
— Мова є те річище, яким пливе ріка народу у майбутнє. Якщо річище це зруйнувати, то вона розпливеться і піде по калабанях. Можна відродитися з втратою навіть держави, з втратою території, з втратою економіки, і є цьому приклади. А якщо втратити мову — не буде відродження ніколи. Лідер української православної церкви київської традиції святійший Філарет сказав так: мова і віра, віра і мова — це те, що збереже нас, українців, як християн.
Із запитань до Ярослава Радевича-Винницького.
— Двомовність: що це таке, чим загрожує, чи можна з нею погодитись?
— Двомовність — це таке явище, коли певний народ вимушений, підкреслюю: вимушений — вживати дві мови: рідну і якусь чужу. Наприклад, караїми мусять вживати ще якусь іншу мову, щоби виходити у світ. Така двомовність є вимушеною і неуникненною. Або в сім’ї, коли різнонаціональне подружжя. Там двомовність природна. А є двомовність насильницька, як-от в Україні. Нормальні суспільства свої мовні права захищають. Візьмімо поляків. Вони позбулися російської, тепер очищають свою мову від англійської. Вони у перший рік після впровадження закону про мови поміняли 1,5 мільйона вивісок. Все має бути по-польськи. Вони розуміють, що без польської мови нема Польщі, нема поляків. І не буде ніколи.
— Російськомовний націоналіст: що це?
— Якщо це проект ФСБ — то це паскудство. Якщо ні — то нехай буде це їх першим кроком до української справи. Тому що дуже багато людей, які не володіли нашою мовою, воювали за Україну. Я часто буваю у Трускавці, і в розмові з людиною, якщо не розмовляє зі мною українською, питаю, звідкіля вона приїхала. Якщо не з України, то переходжу на російську, бо це мій обов’язок культурної людини. Коли ж людина з України, а говорить до мене по-російськи, то кажу: пробачте, ви ж вивчали у школі, держава десять років витрачала гроші на це.
Шосте видання книжки «Мова і нація» вийшло накладом 1000 примірників. До Одеси автор привіз 100 і просто дарував, усім бажаючим надписував автографи. І на філфаці, і під час зустрічі з українською громадськістю книжка розлетілася в лічені хвилини...
Записав
Роман КРАКАЛІЯ.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206