Наш Юрій Липа
«Україна стане вільною не тоді, коли ми звільнимо Київ, а тоді, коли зруйнуємо Москву». Цими словами закінчив свою промову молодий хлопець років двадцяти. Замість аплодисментів майже заповнена зала встала, висловлюючи в такий спосіб своє найвище схвалення сказаному.
Це був літній сонячний день 1997 року в Одесі. В російському театрі зібрався Всесвітній з’їзд чеченської діаспори. Серед гостей з’їзду, в групі представників Народного руху України, був і я. Тільки що переможно для чеченців закінчилася перша російсько-чеченська війна. На хвилі національного піднесення на з’їзді зібралися як поважні і шановані чеченці з різних країн світу, так і багато з тих, у кого руки були обпалені порохом війни. Останніх легко було вирізнити з-поміж присутніх і за віком, і за статурою. Чеченці ще не знали, що найскладніше випробування їхньої національної долі попереду — це випробування владою. Випробування неминуче для будь-якої революції. Ті люди, що перемагають у революційній боротьбі, не завжди є ідеальним матеріалом для створення політичного проводу народу. Часто ускладнює ситуацію і те, що найавторитетніші з них гинуть саме на етапі збройної боротьби. Для політичної консолідації потрібен певний час. Чеченцям Москва того часу не дала. Друга російсько-чеченська війна, яку Росія незабаром розпочала, для Ічкерії закінчилася трагічно. Змінилася влада в Чечні, змінилося і її ставлення до України. Ще вісім років я не втрачав надію. Нарешті зняв із стіни свого кабінету до кращих часів портрет першого президента Ічкерії Джохара Дудаєва, подарований мені чеченцями Одеси. За подібним сценарієм дещо пізніше відбувалися події і в Україні. Тільки національна революція, прорахована мінімум на два кроки вперед, має шанси на успіх. Але того літнього сонячного дня настрій у всіх був піднесеним. Майбутнє і для Ічкерії, і для України здавалося безхмарним. Молодий хлопець, промова якого справила на мене таке велике враження, був українцем — учасником збройної боротьби за незалежність Чечні.
Що ж це за письменник, слова якого через десятки років після його трагічної загибелі надихали молодих українських хлопців, ризикуючи своїм життям, воювати за свободу іншого народу так, ніби це був їх власний народ? Цим письменником був наш знаменитий земляк Юрій Липа.
Часто відвідуючи Львів у кінці вісімдесятих — на початку дев’яностих років, я вже мав деякі твори Юрія Липи. Уважно перечитавши їх, я не знайшов слів, які так вразили мене на з’їзді. Це був певний виклик. Двадцятилітній хлопець знав письменника Юрія Липу краще, ніж сорокавосьмирічний професор. А може, ці слова не належали Юрієві Липі? За любов до України у далекі сорокові давали 10 років. За допомогу повстанцям — 15. За приналежність до повстанців — 20. А, власне, за що був по-звірячому закатований НКВС у 1944 році Юрій Липа, навіть не доправлений до в’язниці? Зброї до рук він не брав, хоча як лікар за фахом допомагав повстанцям. За покликанням він був письменником і публіцистом, причому дуже талановитим. Але найбільшою мірою його творчий дар розкрився як дар геополітика.
У першій половині двадцятого сторіччя поряд з ним просто немає рівноцінної фігури серед національно свідомих українців. Його концептуальний геополітичний твір-трилогія «Призначення України», «Чорноморська доктрина» і «Розподіл Росії» багато десятиліть був центральним для розуміння і минулого України, і її майбутніх устремлінь. Таким він залишається і тепер. Деякі його засади дістали подальший розвиток на сучасній науковій основі, наприклад, про трипільське та арійське походження сучасних українців. Деякі засади реалізовані як сучасні геостратегічні проекти, наприклад, перша в Україні автомобільна дорога європейського рівня Одеса—Київ. Деякі засади взяли на озброєння російські геополітики. Насамперед я маю на увазі ідею Юрія Липи про життєво важливе для Української держави її опертя на чорноморське узбережжя. Зараз значною мірою для України воно заблоковане через величезну активність антиукраїнських сил у найважливіших точках чорноморського узбережжя нашої держави — Одесі і Севастополі.
Не менш унікальною є і проза Юрія Липи, зокрема його оповідання. Це талановиті світлини у прозі української національної революції. У роки Другої світової війни найвище керівництво воюючих держав — Німеччини і Радянського Союзу — добре знало Юрія Липу. Німці — як кращого українського геополітика, росіяни — як заклятого ворога радянської імперії. У 1943 році німці навіть запропонували Юрієві Липі очолити український уряд. Саме в такий спосіб вони робити запізнілі спроби привернути до себе симпатії українців. Юрій Липа відмовився.
Я став приділяти Юрію Липі ще більше уваги і збирати просто все, написане його рукою. Дякуючи зусиллям щирих українських патріотів, це стало можливим навіть в Одесі. Нарешті, аж у 2009-у, в першому томі «Антології українського націоналізму» я знайшов те, що шукав багато років. Ось ці слова: «Не може бути й мови про компроміси щодо сучасної ро-
сійської державності. Єдиним рятунком для існування української державності є цілковите знищення російської великодержавності. Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви як столиці російської наддержави». Найгірша форма Російської імперії під назвою Радянський Союз такі речі не могла вибачити і саме це коштувало Юрію Липі, на мою думку, життя.
Втім, життя представників еліти будь-якого народу, до якого дотягувалися руки Москви, було загроженим. За словами відомого російського дисидента Володимира Буковського, приходячи на нові землі, радянська імперія завжди знищувала приблизно 10% населення, якщо народ не можна було цілком виселити з його землі. При цілковитому виселенні з різних причин гинуло більше. Цілком зрозуміло, що в ці 10%, у першу чергу, входила економічна, політична й інтелектуальна еліта. З решти вже можна було ліпити потрібне. Так було зі Східною Україною у 1917 — 1922 роках. Ще краще це вийшло зі Східною Україною у 1931 — 1933 роках, коли, крім еліти, була зроблена спроба знищити коріння українського дерева — її селян. Із Західною Україною так вчинили у 1939 — 1955 роках (150000 вбитих і 500000 виселених галичан).
Юрій Липа був одним з найвизначніших представників української національної інтелектуальної еліти. Саме тому він загинув. Але його твори повертаються до українців через десятки років після смерті. До тих, передусім, українців, які народилися вже у незалежній державі. Повертаються тому, що вони написані талановитим письменником, а їх політичні аспекти не втратили актуальності і в сучасній Україні. Синдром приниженої нації для українців не тільки не послаблюється з роками незалежності, а, на жаль, посилюється.
5 травня — день народження Юрія Липи — гарний привід ще раз згадати про великого сина українського народу і нашого земляка, на мою думку, першого серед видатних одеситів. Я вірю, що вулиця Юрія Липи знову буде на мапі Одеси, як вона була і перед тим. А на будинку Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (Новоросійського університету), в якому колись навчався Юрій Липа, нарешті з’явиться меморіальна дошка з його іменем.
Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.
м. Одеса.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206