Друга незгасний слід
Давно хотів розповісти про свого друга. Я часто згадую про нього, бо то справді була унікальна людина, працьовита, високоосвічена, чесна, порядна. Мій друг — капітан першого рангу Борис Ілліч Чауш. Його вже нема, але живуть його діти, внуки. Я залишився другом цієї славної родини.
Завжди дивувався його таланту батьківського виховання. Виростив Борис Ілліч двох чудових доньок, всебічно розвинених, ерудованих, кожна володіє кількома мовами. Дівчатам було з кого брати приклад: батько для них — незаперечний авторитет, найближчий порадник.
Життя мого друга було цікавим, насиченим. Під час війни 1941—1945 років він з першого до останнього дня керував мінометною обслугою. Був двічі поранений у боях. В одному з них, чи не найжорстокішому, під Сталінградом, одержав поранення від прямого попадання німецького снаряда в його мінометну установку. В глибокому снігу тоді відкопав його собака-санітар. Допоміг вибратися на санки і попрямував до польового шпиталю. Газета «Красная звезда» описала цей випадок на Сталінградському фронті. Розповідаючи нам про ту історію, Борис Ілліч казав, що найбільше боявся, аби собака не повіз його до німців.
Невідомо скільки він пролежав тоді в снігу при 20-градусному морозі. До ран додалися ще й відморожені ноги. У польовому шпиталі постало питання про їх ампутацію. Але жінка-хірург, майор медичної служби, пожаліла молодого бійця і на свій страх та ризик почала лікувати його за своєю методою. Коли загроза гангрени відступила, відправили до тилового шпиталю доліковуватися. Не раз вдячним словом згадував свою рятівницю, наділену материнською добротою.
Заліковуючи рани, він щоразу ніби бачив перед собою свою бабусю. Сім’я збиралася проводжати його до військкомату, на призовний пункт. Борис допомагав накривати стіл, ніс у мисці вареники з вишнями, та спіткнувся і висипав їх на білу скатертину. Всі зойкнули. Від вишень та скатертина стала біло-червоною. Лиха прикмета? Та бабця впевнено сказала: Борис на війні не загине, але проллє кров від ворожої кулі.
Професію військового мій друг омріяв змолоду. Золотий медаліст вступив до Ленінградського вищого військово-морського училища, по закінченні якого отримав призначення на Далекий Схід. Дослужився до звання капітана першого рангу й посади начальника будівництва та зв’язку Тихоокеанського флоту.
Борис Ілліч вважав себе щасливою людиною не тільки тому, що вижив у війні, обрав улюблену професію, а й завдяки вірній дружині, красуні Ользі Семенівні. То була любов з першого погляду і тривала вона цілих 53 роки.
У колі друзів подружжя часто згадувало, як майже по-фронтовому вони поєднали свої долі. Зустрічалися молоді недовго, і наречений рішуче вирішив діяти швидко, не відкладаючи справу. Під час одного з побачень він звернувся до старшого патруля, який щойно з’явився на зміну, і випадкової перехожої, котра навіть по-російськи не говорила, бути свідками у ЗАГСі. І шлюб той виявився довговічним, щасливим.
На жаль, Ольга Семенівна пішла із життя на шість років раніше від чоловіка. Підірвав серце нещасний випадок, що трапився з молодшою донькою Ганнусею. Дванадцятилітню дівчинку на вулиці Владивостока збила машина. Її у стані клінічної смерті привезли до лікарні, одразу поклали до реанімаційного відділення. Поки медики готували її до операції, старший реаніматолог нарахувала безліч тяжких переломів. Дівчинка втратила багато крові. Після тривожної ночі Борис Ілліч прийшов на роботу зі своєю бідою. І тоді товариші по службі, десятки молодих воїнів рушили до лікарні, запропонували свою кров. Лише на сьому добу Ганнуся вийшла з коми. Та через день — нова біда. У донечки виявили загальне зараження крові. І все почалося спочатку. Жодні антибіотики, які були в місті, не допомагали. Дістали аж у Москві найновіші препарати. Командир літака, одержавши пакет для Чаушів, змінив звичний маршрут, аби швидше доставити ліки. І вони допомогли.
Ганнуся була дуже талановитою дитиною. Водночас займалася вокалом і балетом, навчалася у фізико-математичному класі і досить професіонально грала на кількох музичних інструментах. Коли ж постало питання, якому з Богом даних талантів віддати перевагу при виборі професії, дівчина несподівано обрала медицину. Хоча чому несподівано? Глибоко запав у серце той подвиг медиків, які зробили неймовірне, аби врятувати їй життя. Поповнити їх лави — вважала для себе честю.
Коли важко захворіла мати, Ганнуся не відходила від неї, лікувала. Але підступна хвороба забрала неньку. І невдовзі — чергова біда: Борис Ілліч зламав шийку стегна. Травматологи зробили все, що могли. Та не вберігся від чергової травми. Шість років був майже нерухомим. Ганнуся з усіх сил старалася його виходити. Це титанічні зусилля, оцінити які може лише той, кому випало подібне пережити. Таке фізичне й психологічне навантаження не кожен атлет зі сталевими біцепсами зміг би витримати. А тут — жіночка, з тендітними музичними пальчиками. Вона ж не втрачала надії на одужання батька. Кілька разів потягом возила його з Одеси до Москви на побачення з рідними, друзями, а пароплавом — до Ялти на курорт. Ця молода, вродлива, елегантно вбрана жіночка в черевичках на високих підборах не один раз возила батька в школи на зустрічі ветеранів війни з молоддю. На тих зустрічах під акомпанемент батькової гри на мандоліні виконувала фронтові та інші пісні. Жодна урочистість, присвячена Перемозі, Дню захисника Вітчизни, не обходилася без сім’ї Чаушів.
Нам, друзям, Борис Ілліч запам’ятався струнким, веселим, легким на підйом, незважаючи на роки й недуги. Я завжди дивувався його працьовитості, не пригаслому через поважний вік інтелекту, пам’яті. Він до останнього дуже любив життя і прагнув, аби було воно насиченим, повноцінним. І тут йому допомагали діти. Хіба ж не подивуєшся, як він змушував працювати свій мозок, як його тренував: добував квадратні корені, розв’язував рівняння і в думці множив тризначні числа на тризначні. Інші олівцем на папері не впораються, а він у 87 років робив це усно, без помилок.
...Ідуть від нас друзі-фронтовики, наставники, фактично відходить ціле покоління, яке служило нам своєрідним захисним бар’єром від брехні, непорядності, пихатої байдужості, збочених цінностей. Піде останній. З ким залишимося?..
Сергій РЕЗІНЕЦЬ.
м. Одеса.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206