Щастя — дорога без кінця...

Наступного року ця тема стала настільки популярною, що довелося розпочати лекційний курс позитивної психології, на який записалося 380 студентів. А ще через рік послухати курс виявили бажання 855 осіб. Адже, як стверджувала молодь, відвідання цих лекцій допомагало суттєво покращити якість життя. Таким чином курс став найпопулярнішим у Гарварді. На третьо­му році такої роботи в лекційному залі почали з’являтися не лише студенти, а і їхні батьки, бабусі та дідусі, а згодом і журналісти.

Успіх набув такого масштабу, що Тал Бен-Шахар вирішив поділитися ним на сторінках книги «Навчитися бути щасливим». У цій роботі він виклав власні роздуми щодо теми щастя в його житті.

Вперше доктор філософії замислився над нею в 16 років, коли виграв ізраїльський національний чемпіонат зі сквошу. «Я завжди був упевнений у тому, що як виграю чемпіонський титул, це зробить мене щасливим і заповнить порожнечу, яку я так часто відчував. Протягом усіх п’яти років, поки я готувався до цього турніру, відчував, що в моєму житті не вистачає чогось дуже важливого, — і скільки б кілометрів я не пробігав, яку б вагу не піднімав і які б запальні промови знову і знову не прокручував у себе в голові, — ніщо не могло мені цього за­мінити. Але я вважав, що це лише питання часу і раніше або пізніше «відсутнє щось» саме прокладе собі шлях до мого життя», — пише професор.

Святкування перемоги продовжувалося до ранку. Але вже за кілька годин, коли юнак залишився наодинці, відчуття задоволення і самого щастя стрімко його покидало. Натомість душу заповнювала порожнеча… «Якщо я не був щасливий тепер, коли здавалося, що мені вдалося досягти всього, чого бажала душа, чи міг я сподіватися на щастя, яке триватиме вічно?» — зі страхом міркував хлопець.

Відтоді й почав шукати відповідь, а заразом і щастя, яке не покине його впродовж усього життя. Для цього довелося переосмислити все: дії, цілі й досягнення і, взагалі, шукати зовсім інше трактування поняттю «щастя»…

Хлопець помітив: багато людей довкола виглядають похмурими, незважаючи на цілком нормальне життя. Водночас люди, які живуть у країнах, де триває війна, часто почуваються щасливими. То щастя — це емоція чи щось стале? В результаті такі роздуми-до­слідження привели до інших висновків: слід шукати не трактування поняття «щастя», а ставити перед собою питання «як я можу стати щасливішим?».

У своїй книзі Тал Бен-Шахар розмірковує над роботами стародавніх та сучасних філософів і психологів. На основі дослідженого, а також власного життєвого досвіду автор робить висновок: проблема щастя починається з дитинства. Адже зазвичай батьки, бабусі, навколишні від початку програмують, що треба гарно вчитися, отримувати нагороди, добре поводитися — і саме все це зробить майбутнє успішним. Проте ніхто не сказав дитині просто бути щасливою! Як і те, що навчання, насамперед, має бути цікавим і приносити задоволення.

Книга «Навчитися бути щасливим» змушує замислитися не лише про щастя, а й про цілі і мету життя, про почуття задоволення, перемоги, поразки… Про те, що найголовніше і що другорядне, про хибні акценти власного існування.

«Не треба впадати у відчай через те, що ми досі не досягли тієї точки, в якій щастя стає довершеним. Не варто даремно витрачати свої сили, намагаючись виміряти, наскільки ми щасливі, — пише автор. — Натомість, нам необхідно зрозуміти, що міра щастя ні в чому не обмежена, і подумати про те, як стати щасливішим. Адже щастя — це дорога без кінця...»

Інна ЯКИМЕНКО.

P.S. А як ви вважаєте, що таке щастя? Чи відчуваєте себе щасливим? Надсилайте власні роздуми на цю тему на редакційні адреси — поштову та електронну.