Алекс ГУТМАХЕР: ...Одеса ще теж познайомиться з Кейсі
Те, що «колишніх одеситів» не буває, дуже добре розумів Михайло Світлиця — виходець з Одеси, талановитий есеїст, який ще в далекі 1970-ті емігрував до Торонто. У своїй збірці «Одеські есе» він так і писав: «Куди б не закинула доля одеситів, у них назавжди залишається одеська душа і серце. В кожного десь глибоко всередині зберігається своя Одеса, своє місто сонця біля моря». Михайло Світлиця навіть пропонував вивести новий тип людини «з національністю одесит».
І тепер щоразу, знайомлячись з одеськими емігрантами, пригадую оці «світлопророцтва» — наші назавжди залишатимуться невід’ємними від Одеси-мами, повертатимуться до неї, окидатимуть оком руїно-звалища, фіксуватимуть «зміни не на краще» й… повертатимуться в далекі штати…
З Алексом Гутмахером — одеським емігрантом, музикантом із США — звела навіть не доля, а випадок: напередодні товариш з Одеської кіностудії вручив запрошення на допрем’єрний показ документального фільму про Квітку Цісик — «Квітка. Голос в єдиному екземплярі». Його показували в семи містах України — Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Луганську, Тернополі і Чернівцях. Більшість «допрем’єрок» назбирували повні зали, об’єднавши людей декількох поколінь і різних професій: переглянути стрічку приходили сім’ями, компаніями, групами, колективами. Наприклад, у Чернівцях кількість бажаючих була настільки великою, що організаторам навіть довелося провести додатковий другий сеанс. Київський — у Будинку кіно — зібрав більше 600 осіб.
Одеса ж, як завжди, відзначилася. У глядацькому залі кіностудії сиділо не більше 50—60 «квіткоманів» (при тому, що у залі 321 місце). Представники влади міста і області не з’явилися взагалі. Такий хід подій розчарував організаторів заходу — «інтерівську» команду та Алекса Гутмахера, який відвідав Одесу в рамках свого благодійного турне «Незабутня Квітка».
Алекс лікувався від саркоми (ракова пухлина) в одній клініці з Квіткою Цісик в один і той же час (1997—1998 роки), переміг хворобу (переніс 11 операцій) і тепер справою всього свого життя, своєю місією вважає популяризування імені улюбленої співачки в улюбленому місті й у всьому світі. Він каже «вона померла, а я вижив», ніби відчуваючи за те провину…
На превеликий жаль, рідне місто, в особі чиновників, місію одесита не підтримало. «Я хотів зробити «імпрезу» в Одесі — виставку, присвячену Квітці Цісик, провести фестиваль її пам’яті, різні музичні конкурси й багато чого іншого. Але, бачите, сьогодні навіть не було представників обласної і міської рад. Якби у них з’явилося хоча б бажання разом щось робити... А то лише «дайте нам», «допоможіть нам», «проспонсуйте нас»... Та все-таки я сподіваюся, що в Одесі теж познайомляться з Кейсі (так Квітку ласкаво називають в Америці)», — розповів Алекс Гутмахер після показу фільму.
Може й справді, порожні місця кінозалу були через «небажання чиновників» та «синю провладну чуму». Проте! Що завадило звичайним одеситам переглянути стрічку? Невже їх усіх банально позачиняли в домівках служаки високопосадовців? На це питання кілька років тому Михайло Світлиця вже відповів: «в Одесі перевелися інтелектуали». Гарненьке таке пояснення, до якого й не причепишся. Але то було тоді, за часів останнього приїзду есеїста на батьківщину (наприкінці 1990-х), а сьогодні не варто відкидати молодь, яка ще втре носа усім скептикам і прославить рідне місто. До речі, саме на молодь покладає надію в здійсненні своєї мрії Алекс Гутмахер. «Молодь зовсім інша — цікава. Вони читають, весь час щось вивчають, думають про те, що потрібно працювати десь, заробляти на життя. Мені подобається Одеса — вона інакша, ніж була в мій час, але все одно дуже мені подобається. Я професійний музикант, працюю в консерваторії. Радити щось чиновникам мені дуже складно. Думаю, для того, щоб щось робити, потрібно просто любити Одесу», — відповів Алекс на питання, чи можна хоч якось переломити байдужість чиновників до занепаду рідного міста.
Алекс Гутмахер добре володіє українською. Вважає, що це не дивина. Адже бабуся розмовляла українською і єврейською (ідиш). Він емігрував до США ще в 1997-у, проте й досі не набув акценту. «Для мене українська — мова батьківщини», — каже він при кожній нагоді. Зараз Алекс, за його словами, «живе на дві-три країни», але в Одесі буває часто й усі зміни помічає одразу. «Раніше я жив на вулиці Рози Люксембург, 29, — тепер вона називається Буніна. Тут і народився. З кожним приїздом бачу все нові зміни — інші люди, інші будинки. Дуже багато змін в архітектурі. В Аркадії бачив нові будівлі, правда, не знаю, чи в них хтось живе — аж занадто розкішні. Мені дуже подобаються вулиці Гоголя і Дерібасівська. Але старі будинки на них, архітектура, що є пам’ятниками, вже давно вимагають реставрації», — зауважив Алекс Гутмахер. Одесит (бо назвати Алекса «колишнім одеситом» язик не повертається) вірить, що за небажанням чиновників реставрувати будівлі криється банальна причина — недостатнє фінансування, а не їхня байдужість до «міста сонця біля моря». «Я впевнений, що і обласна рада, і міська рада хочуть щось зробити. Але недостатнє фінансування і відсутність меценатів стають всьому перешкодою. Ось якби знайшлися такі меценати, які весь час брали б на себе по окремому будинку. Ось усі об’єдналися і привели один будинок у порядок. Закінчили з ним — усі сили спрямували на наступний. Й отак, по черзі, доки всю Одесу не реставрують», — запропонував він.
Під кожним словом Алекса Гутмахера можна підписатися. Єдине лиш додам: сподіватися на чиновників і меценатів одеситам має бути соромно. Поки ми самі не почнемо рятувати своє місто від занепаду — толку не буде. А ще якихось пару десятків років — і шукати винних не доведеться: будинки зруйнуються, а молодь, яку так гнітять і душать, просто виїде за кордон. Аби потім приїжджати, окидати оком руїно-звалища, фіксувати «зміни не на краще» й… повертатися в далекі штати…
Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
