№ 30 (21398) четвер 11 квітня 2013 року

Як відомо, у неділю, на Благовіщення, президент України підписав указ про помилування, в тому числі екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та екс-міністра охорони навколишнього природного середовища Георгія Філіпчука. Але якщо останній писав прохання про помилування особисто, як того вимагає законодавство, то ні Юрій Луценко, ні його рідні з таким проханням до Віктора Януковича не зверталися. Натомість таке прохання подала уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська. Про це стало відомо у п’ятницю ввечері, а в суботу, попри вихідний, комісія при президентові з питань помилування запропонувала главі держави задовольнити це клопотання, а вже на ранок неділі відповідний указ було оприлюднено.

Європа привітала такий крок української влади, але... «Рішення Віктора Януковича про помилування Юрія Луценка є позитивним, однак недостатнім для виконання критеріїв Європейського Союзу кроком, аби говорити про підписання Угоди про асоціацію з Україною у листопаді цього року. Про це протягом останніх днів заявили низка європейських політиків. Вони кажуть, що очікують від України подальших дій у напрямку ліквідації вибіркового правосуддя та реалізації реформ», — зауважує Бі-Бі-Сі.

Минулої суботи відбулися традиційний, уже сороковий, піший перехід «100 кілометрів за 24 години Поясом слави», а також 31-е велоралі «100 кілометрів за 10 годин» на призи газети «Вечерняя Одесса». Цьогорічний захід здивував масштабністю: на старт вийшло понад дві тисячі осіб, тоді як торік було 1380. А ще приємно здивувала погода, адже суботній день, коли відбувалася «сотка», на фоні холодної і похмурої нинішньої весни видався по-справжньо­му теплим і святково сонячним.

Щороку, починаючи з 1974-го, у переддень 10 квітня — дня звільнення міста-героя — від Алеї Слави стартують пішоходи, бігуни та велосипедисти. Таким чином сучасники вшановують пам’ять полеглих захисників і визволителів міста.

Весна приходить на Одещину з початком квітня — разом з днем народження Степана Олійника, видатного українського поета-гумориста ХХ століття. Цей день громадськість Балтського району, де народився Степан Іванович, та Миколаївського, де він зростав, а також українські майстри образного слова, а передовсім — одеські письменники, відзначають як своє невід’ємне вже рівно тридцять років свято. Від тих найперших Олійниківських читань, трансформованих згодом у літературно-мистецьке свято «Степанова весна». Свято не лише регіональне, а й за участю гостей зі столиці та інших міст країни — всеукраїнське, а нині вже й міжнародне.

Сьогодні нам нав’язують щось таке позанаціональне та невиразне, чужі, не властиві нам культурні та моральні цінності, намагаються прищепити тотальну байдужість до всього українського. Тож, вшановуючи пам’ять свого земляка — видатну постать української культури, миколаївці показують не лише приклад збереження національної па­м’яті, що дуже важливо саме сьогодні, а й приклад патріотичного виховання молоді, виховання любові до свого краю, до своєї, як мовиться, маленької батьківщини. Дуже гарно про це написав земляк і навіть далекий родич Степана Олій­ника, головний художник Одеського Молодіжного театру, заслужений художник України Микола Вилкун у своєму вірші «Левадівцям». Його він зачитав на великому літературно-мистецькому вечорі у будинку культури Миколаївки.

В Одесі розпочався цикл просвітницьких заходів «Правда історії»

У середу в прес-центрі «Паритет» в Одесі відбувся «круглий стіл» «Невідомі сторінки Другої світової війни» в рамках проекту «Українська трибуна». Він став початком циклу просвітницьких заходів «Правда історії», у програмі якого — висвітлення та суспільне обговорення маловідомих та дискусійних історичних фактів, пов’язаних з Одесою та Україною загалом, зокрема діяльність підпілля Організації українських націоналістів в Одесі у 1942—1948 роках, Волинська трагедія 1943-го, злочини Червоної армії на окупованих територіях, Варшавське повстання 1944-го тощо.

Предметом обговорення першого «круглого столу» стала книга німкені Габрієли Кьопп «Навіщо я народилася дівчинкою?». «Сьогодні, коли світ засудив не тільки Гітлера, але й Сталіна, коли ми знаємо, хто насправді розв’язав ту війну і якою ціною далася перемога у ній, настав час для об’єктивного розслідування. Перед нами — спогади німкені, яка у 15-річному віці стала жертвою сексуального насильства совєцьких солдат. Проблема сексуального насильства у війнах не нова — жінки завжди були одним з улюблених трофеїв переможців. Не стала винятком й окупація Німеччини совєцькою армією. За висновками дослідників, близько двох мільйонів німкень різного віку було зґвалтовано «визволителями», більшість із них піддавалися насильству неодноразово», — зазначив організатор заходу, координатор проекту «Українська трибуна» Олександр Степанченко.

У суботу, 13 квітня, в Одесі відбудеться концерт-прем’єра, присвячений 100-літтю ОНМА ім. А. В. Нежданової та 50-літтю Заслуженої хорової капели України Палацу культури ім. Лесі Українки. Вперше в Одесі пролунає «Меса G-dur» Франца Шуберта у виконанні хору «Chorus Fest».

Шанувальників високого мистецтва 13 квітня у символічний час — о 13.00 — очікує камерний виступ об’єднаного хору під склепіннями римсько-католицького костелу, що на Катерининській, 33. Вхід вільний.

У неділю, 14 квітня, в Українському домі (вул. Катерининська, 77) відбудеться майстер-клас з розпису писанок.

Навчитися чарівному українському ремеслу запрошують як дорослих, так і діток. Майстер-клас проводитиме Ольга Макух, фотограф, художник з багаторічним досвідом розпису традиційних великодніх яєць.

Закінчення. Початок у номерах за 28 лютого та 21 березня.

1996

24 червня президентові України вручено два мільйони підписів, зібраних Народним рухом на підтримку нової Конституції України.

28 червня ухвалено нову Конституцію України. Завдяки зусиллям рухівців та депутатам з інших національно-демократичних фракцій вдалося конституційно затвердити державний статус української мови, національну символіку, приватну власність, проти чого виступали комуністи і соціалісти.

1 грудня. Звернення голови Народного руху України В’ячеслава Чорновола, голови Конгресу української інтелігенції Івана Драча, голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павла Мовчана, голови Всеукраїнського об’єд­нання ветеранів Ігоря Юхновського до усіх патріотичних та реформаторських сил в Україні з пропозицією про створення виборчого об’єднання, яке керуватиметься у своїй діяльності принципами державності, демократії та реформ і сформує в майбутньому парламенті єдину фракцію, що може привести до утворення єдиної політичної організації національно-демократичного спрямування.

Почався рух за самоорганізацію територіальних громад

Суспільство стомилося. Стомилося від політичних чвар, протистоянь, невиправданих сподівань. Кому вірити, на кого покладатися? Щоразу шовком стеляться перед нами, навперейми атакують дрібними подачками охочі дорватися до влади. Та потраплять завдяки нашій бездумній згоді в керівне крісло чи до депутатської касти — і відступіться, не до вас. Вирішують власні чи корпоративні проблеми, гамують власні ж інтереси. До того ж прагнуть, щоб якнайшвидше, якнайкраще і в повному обсязі.

Тож чи не набридло, шановні громадяни, залишатися й надалі довірливою, слухняною, даруйте, біомасою, підніжкою для владних вершників? Зітрімо врешті-решт пилюку з конституційного постулату, під якою, тою пилюкою, чорним по білому записано: найголовніша влада — народ, себто ми з вами. То допоки її віддаватимемо тим, хто нею безсоромно користується? Допоки покладатимемося на чужий, підсунутий нам вибір?

Вчимося принципам та умовам функціонування європейських інституцій влади

«Майстерня європейської політики» — це проект, започаткований Інститутом політичної освіти (Київ) у 2012 році за підтримки міжнародних фондів «Відродження», Едуардо Фрея, Конрада Аденауера, Роберта Шумана, Наумана, Словацької асоціації зовнішньої політики (SFPA), Више­градського фонду і за сприяння партнерів проекту — посольств Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Словаччини, Угорщини, Швеції та інших країн.

Метою проекту є створення проєвропейської мережі із числа нової хвилі перспективних полі­тичних діячів та активістів, яка впливатиме на місцеву, регіональну і державну політику через сприяння європейській інтеграції та генерування синергії зусиль українських учасників та європейської спільноти.

Уже за місяць-півтора в Одесі має запрацювати «Союз придністровців України». З ініціативою його створення свого часу виступив голова комісії із зовнішньої політики і міжнародних зв’язків Верховної Ради Придністровської Молдавської республіки Дмитро Соін.

Політик переконаний, що історично Україна і Придністров’я — близькі. «В Тирасполі є вулиця Одеська, а в Одесі — Тираспольська», — підкреслив він. На території Придністров’я живуть понад сто тисяч громадян України, а третина населення — етнічні українці. Водночас в Україні проживають тисячі придністровців і ще тисячі приїздять сюди на навчання, в пошуках роботи тощо.

Яким насправді є життя? І чи можна його побачити у повній гамі відтінків? Саме на ці питання знаходиш відповідь, коли занурюєшся у творчість Ростислава Палецького, бо він не просто митець і художник, він — творець! Його роботи — це поєднання природного й образного, динаміки і кольору. Це своєрідний літопис життя.

З ранніх літ проявився талант Ростислава до живопису, а натхненням слугували краєвиди рідної Коханівки. Струмки й озерця, квіти і дерева, ліси й поля — ось коріння його таланту. Він був майстром народної творчості і її мову знав досконало. Народне мистецтво, сповнене мудрості і глибини, захопило митця. «Створення композиції декоративного розпису, який могли б прочитати люди, вимагає від майстра великої фантазії, вміння будувати орнамент внутрішнім зором, глибоко знати кольори, адже тільки поставою ліній і кольором композиція розповідає про задумане: радість, горе, добробут, врожай, перемогу…» — так розмірковував Ростислав Палецький. Він був основоположником південного стилю українського декоративно-ужиткового розпису, творцем нового напрямку національного живопису — троїцької станкової графіки.

Кілька років тому випадково забрів до однієї з галерей образотворчого мистецтва — ім’я на афіші біля входу нічого тоді не сказало, зате покликало кольорове зображення на ній. Попри неякісне освітлення й тісняву розсувних перегородок, куди чиясь нефаховість впакувала полотна, виглядали вони досить зухвало, виказуючи неординарність творчої натури, прагнення подивувати світ — не так, можливо, своїм поглядом на нього, як поставленою метою: щоби й інші побачили його очима художника. Зухвалість митця завжди приваблює. Коли ж з’ясувалося, що художників двійко та що обоє — ще досить-таки молоде подружжя (хоча вік у мистецтві не є визначальним), експозиція отримала ще більшу привабливість.

Запам’яталися кілька робіт, передусім, авторства Яни Барабаш, як-от «Забутий двір», «Корови йдуть», «Руда» — велика портретна робота. У них — настрій, думка, глибокий підтекст. Одразу впадало в око: художниця добре володіє кольором, відчуває перспективу. Як той психолог, уміє розкрити характер людини й навіть зазирнути у майбутнє портретованої.

(До 150-річчя від дня народження першого президента УАН В. І. Вернадського)

Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі. Його батько, Іван Васильович, економіст і статистик, професор Головного педагогічного інституту та Олександрівського ліцею у Санкт-Петербурзі, був знайомий з Т. Г. Шевченком, дружив з М. О. Максимовичем, Х. Д. Алчевською. Кожне літо сім’я Вернадських проводила в маєтку Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. В. І. Вернадський був троюрідним братом В. Г. Короленка. Мати Володимира, Ганна Петрівна Константинович, — племінниця М. І. Гулака, одного із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Тому своїм співвітчизником Вернадського вважають і росіяни, й українці.

Дитячі роки (1868—1875) Володимир провів в Україні — у Полтаві та Харкові. Ще хлопчиною бував у Києві, жив у будинку на Липках, де мешкала його бабуся Віра Константинович. У 1873-у вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки. Після повернення в Росію навчався в Першій Санкт-Петербурзькій гімназії — закладі, відомому, зокрема, чудовим викладанням філософії, історії, іноземних мов.

Життя українця могло б тривати майже 100 років, якби понад 750 тисяч життів у рік не забирали передчасні смерті від різних хвороб, зокрема близько півмільйона — серця та судин, 89 тисяч — онкологічні, 35 тисяч — органів травлення, 23 тисячі — органів дихання, 33 тисячі — інфекційні та паразитарні хвороби, туберкульоз і СНІД.

Як зробити так, щоб ставлення до здоров’я у кожного з нас було відповідальним?

Якщо порівняти наше життя з бігом на довгу дистанцію, багато сходять з неї молодими та працездатними і лише небагатьом щастить її здолати до глибокої старості. Можливо, хтось скаже, що з такими рівнем життя, медициною та екологією, як в Україні, на більше сподіватися не випадає. Однак ці фактори впливають на наше здоров’я лише на 50%, інші ж 50% — у наших руках.

До кожної значної події, до кожного свята людина в той чи інший спосіб готується: прибирає, миє, чистить помешкання, оновлює інтер’єр…

Якщо усвідомити, що тіло людини — це також помешкання, в якому живе душа, то піст можна назвати періодом генерального прибирання цього помешкання перед святом. Адже вживання протягом 40 днів лише рослинної їжі — це для здорового організму неабияке розвантаження, очищення від різноманітних шлаків, поповнення організму вітамінами. З іншого боку — це й загартування волі, виховання в собі надзвичайно важливого уміння не йти на поводу у своїх бажань і пристрастей, а підкорятися слову «треба». Адже кожен із нас бачить на безлічі прикладів, куди іноді заводить людське «хочу», не регульоване словами «треба» і «мушу».