Переглядів: 1597

Володимир Рунчак: «Ми цікаві світу лише тим, чим ми не схожі на світ...»

У березні у Великій залі обласної філармонії відбувся концерт Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО, художній керівник і диригент Хобарт Ерл) під орудою гостя-диригента, відомого композитора Володимира Рунчака (Київ). Соло на бандурі Тетяни Гордійчук (Одеса).

«В. Рунчак розвіяв два міфи. Перший — що ніхто не хоче виконувати сучасну музику, другий — що ніхто не хоче її слухати».

«Українська газета».

«Хочеться терпких гармоній». Цей вислів відомої київської співачки Людмили Войнаровської, як велемовний жест на адресу композитора Володимира Рунчака (на знімку — у центрі за диригентським пультом),  згадався після ознайомлення з програмою чергового концерту маестро в Одесі. Щоправда, цього разу твори Рунчака-композитора відсутні, гість-диригент представив нам нетипову для НОФО програму у поєднанні кавер-версії класичної і сучасної музики — Фуга-ричерката (Й.-С. Бах — А. Веберн), Концерт № 2 «Романтичний» для бандури з оркестром (Ю. Олійник) та Симфонія № 5 (Г. Канчелі).

Володимир Рунчак добре знаний одеситам участю у міжнародному фестивалі сучасного мистецтва «2Д2Н», неодноразовими виступами з НОФО та Камерним оркестром Одеської обласної філармонії, в ОНМА ім. А. В. Нежданової (серія «Нова музика в Україні»).

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з відомим композитором і диригентом.

— Щодо репертуару. Мені здається, що Хобарт Ерл та адміністрація оркестру врахували ваші особисті творчі уподобання — прагнення утвердити нове мислення в музиці, включно з популяризацією національної. Звідси підвищений інтерес до атональної музики. Хоча деякі ваші колеги прагнуть протилежного, заявляючи, що авангардом вони вже ніби пересичені...

— Можливо, виходячи з індивідуального досвіду, хтось і пересичений, але наша країна пройшла надзвичайно складний шлях розвитку, коли фактично й розвитку не було. Упродовж сімдесяти років були перекриті канали доступу до інформації. І це стосується усіх сфер духовного та інтелектуального життя країни. Сьогодні нове для нас — це й початок авангарду, який зародився століття тому, той же Шенберг, Веберн і Берг. Не виключено, що хтось не розуміє цієї музики — це інше питання, але не може хороша музика набриднути. Її слід виконувати для слухача, включати у програму поряд з класикою, і виконувати так, щоб вона тому ж слухачеві не набридала… Авангардист Веберн звернувся до твору Баха і переробив його для симфонічного оркестру. В Одесі ця річ ще не виконувалася, а в Києві я її слухав нещодавно у виконанні диригента Романа Кофмана з Академічним симфонічним оркестром Національної філармонії України. До речі, до честі одеського колективу хочу сказати, що наприкінці травня в Києві відбудеться міжнародний фестиваль «Музичні прем’єри сезону», у заключному концерті якого братиме участь Національний одеський філармонійний оркестр під керівництвом Хобарта Ерла. Одесити виконуватимуть музику Євгена Станковича, Ігоря Стравінського та спеціально написані твори австрійськими композиторами.

— Чи змінюється при цьому структура оркестру?

— Ні, лише зменшений склад духових — по одному солісту від групи, включно із повною струнною. Веберн вніс в оркестр сольну роль музикантів, які, як правило, грають у групі. Це ж ми спостерігаємо і в Канчелі. У нього є багато фрагментів, чи й одна нота, які виконує музикант, що сидить за останнім пультом. Порушується баланс соліста — ним стає останній музикант, який ніколи не виконує соло, і навіть одна нота є для нього психологічно вагомою акцією. У класичних творах соло — це все ж компетенція концертмейстера групи. Це інтригуючий прийом «стишеного соло», коли звук доноситься десь із глибини сцени, чим досягається також акустичний просторовий ефект. Маємо нову філософію ставлення до «старого».

— Гія Канчелі нині мешкає у Бельгії. Наскільки він відомий західній публіці як композитор?

— Досить відомий!.. За Четверту симфонію пам’яті Мікеланджело він отримав тоді державну премію, а П’ята не була відзначена, але саме з цією симфонією він заявив про себе епохально. Можна навіть поділити радянську музику до і після П’ятої симфонії Канчелі, настільки сильно вона вплинула на думки сучасних композиторів, які працювали в напрямку пошуку, ускладнення структури твору, адже для цього важливі знахідки. Канчелі виробив спрощену концепцію, його музика тиха, повільна, але емоційна і діє надзвичайно енергетично.

— Ще два відкриття для одеської публіки — це Концерт № 2 для бандури з оркестром Юрія Олійника і його виконавиця, до речі, ваша землячка, родом із Волині, Тетяна Гордійчук, вихованка одеського професора Ніни Морозевич.

— Даний твір, як і кандидатура солістки запропоновані оркестром. Це їх прерогатива. Юрій Олійник — український композитор, який живе в США (і, за деякими даними, є закордонним членом Національної спілки композиторів України. — В.К.).  Хочу висловити вдячність і художньому керівництву оркестру, Хобарту Ерлу, і його директору Івану Косяченку, які розуміють, що на цій землі найкраще може виразити музикальність, поетичність душі українського народу саме його національний інструмент. Мій колега із Саратова з цього приводу заявив, що у них ніхто не дозволив би, щоб після Баха, скажімо, звучала балалайка.

— Здається, не зовсім вдале порівняння з огляду на виражальні можливості двох національних інструментів. Розкажіть, будь ласка, про ваш проект «Нова музика в Україні», як він сприймається загалом?

— Цей проект започаткований ще у 1988—1989 роках. Сезон на сезон не схожий. Раніше у нас було більше концертів з камерним ансамблем «Нова музика в Україні». Згодом стали запрошувати солістів, інші ансамблі. З часом з’явилося «дитинча» цього проекту — «Нова музика Z України», що має на меті виконання української музики за межами нашої держави. Були виступи містами Польщі, зокрема в Катовіце, а також у Лондоні, Празі. Вперше в історії наших культурних взаємин ми дали концерт в Ізраїлі — в Єрусалимі, в Залі радіооркестру. Програма включала твори української музики від Дмитра Бортнянського до Євгена Станковича та інших сучасних композиторів, у тому числі й мій твір. Місцева публіка сприйняла нас дуже добре. Зал був переповнений. Хоча на початку виникла проблема з організаторами, які не визнавали належності Бортнянського саме до української культури. Адже увесь світ знає цю класику як російську. Це твердять і більшість сайтів. Мені все ж вдалося переконати ізраїльтян, що цей геній належить нашій землі, бо тоді Українська державність була знівельована. Зрештою, для них ця проблема зрозуміла, адже євреї також були позбавлені державності й мусять оспорювати національно-культурну належність багатьох видатних співвітчизників.

— Кожна нація повинна відстоювати своє право на культурно-історичне надбання. Твір мистецтва є продуктом національним…

— Правильно. На відміну від нас, скажімо, єврейська нація робить це більш успішно. Дуже сумно, що ми роздаровуємо своїх геніїв, тим самим підживлюємо культури інших народів, і це не тільки в мистецтві. Коли здобутки національного виходять за свої межі, вони стають інтернаціональним. Ми прагнемо бути інтернаціональними, але маємо не забувати, що ми цікаві світу лише тим, що ми є не схожі на світ. На технічному рівні ми маємо бути подібні, бути не гірше, а на художньому — привнести нове.

— Наскільки інтенсивно ви працюєте як композитор? Які ваші найближчі творчі плани?

— Звичайно, пишу нові твори, можливо, не так багато, як раніше. Велика зайнятість концертна, організаційна, зрештою, як диригента, який не має стабільного колективу і більшість питань вирішує самотужки. Для струнного оркестру написав Четверту камерну симфонію, яка вже кількаразово виконувалася «Київською камератою» та «Віртуозами Львова». Восени у Швеції планується прем’єра твору «Ключ до скрипкового ключа» — невеличкий практичний досвід для скрипки та струнного оркестру — замовлення шведського скрипаля. Пишу окремі сольні твори, наприклад Homo ludens I для кларнета виконувався нещодавно як обов’язковий твір на Першому міжнародному конкурсі імені Володимира Антонова. Другий конкурс буде проходити в наступному році в номінаціях: гобой, фагот, саксофон. Організатори замовили мені написати три твори спеціально для нього.

Розмову вів
Володимир КУДЛАЧ.

 

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net