Чотири дні міжсезоння

У колекціях Нікітського ботанічного саду на площі 1100 гектарів — понад 50 тисяч видів, сортів і гібридів рослин. Щороку його відвідує більш як 700 тисяч туристів з усього світу. Ми — одні з них.

Потрапивши до ботанічного саду, починаєш розуміти, чому бізнесмени витрачають шалені гроші, аби бодай на день побувати дикуном серед лісу десь на безлюдних островах… Кількасотлітні дерева й чагарники ізолюють своїх гостей від усього світу, змушують забути про ділові зустрічі, аврали на роботі та хатні клопоти й просто жити, мов у казковому сні чи фантазії. Природа й краєвиди тут надзвичайні!

Чого лиш варта прогулянка бамбуковими гаями, де кожна стеблина десь уп’ятеро вища від людини. Проходити повз них трохи моторошно — складно навіть пояснити чому. Хоча, скоріш за все, винні у цьому старі легенди, які розповіла про бамбук наш екскурсовод. Виявляється, в Китаї, помітивши надзвичайну властивість цієї «трави» швидко рости (стебла бамбуку за місяць виростають до 6 метрів, на 20 сантиметрів — за добу), для непокірних вигадали особливий вид страти: людину лежачи прив’язували до чотирьох кілків на землі, під нею сіяли бамбук, і невдовзі гостра рослина проколювала її тіло.

Важко передати й відчуття від шелесту пальмових листків над головою. Його можна порівняти хіба що з тим, яке було після прочитання книги Берроуза «Тарзан» — з почуттям дитячої свободи. Яка, щоправда, не була б такою, якби відвідини саду нам влаштували персональні, а не з метою знайомства в рамках прес-туру. Індивідуальна екскурсія до ботанічного саду коштує 500 гривень. Влаштовують їх не часто, та все ж одиночні тури серед приїжджих користуються попитом.

Композиції саду гарно продумані: скульптурку хлопчика, який витягує з ноги колючку, обсаджено юками. «Листки юки гострі на кінчиках. Вони ніби і є ота колючка в нозі хлопчика. Не думайте, що юка тільки шкодити вміє. Це дуже корисна рослина, адже з її волокон роблять справжні джинси. Сьогодні джинси з юки за свою міцність дуже цінуються на світовому ринку. Вони такі цупкі, що можуть у спадок від батька до сина переходити», — зауважує наш екскурсовод. Втім, задоволення носити «юкові джинси» не з дешевих: пара таких штанців перевалить за тисячу доларів.

Цікаво, чим Нікітський відрізняється від нашого, Одеського  ботанічного саду? Звісна річ, порівнювати рослини й дерева, а також місцевість і площу не станемо. Більше цікавить сама внутрішня організація цих величезних природних машин. Як на мене, секрет ялтинського саду — у вмінні правильно використовувати дари природи. Наприклад, на його землі — безліч магазинчиків, де кожен, хто побажає, може спробувати різноманітні вироби із субтропічних плодів, придбати кримський мед з полину та різноманітні фруктові солодощі, схожі на рахат-лукум, або ж просто перекусити чимось смачненьким. «Завдяки наявності магазинчиків та кафетеріїв з розважальними майданчиками до нас приїздять цілими сім’ями й перебувають на території саду з ранку й до пізнього вечора. Матусі не турбуються, чим би нагодувати й зайняти дітей. Незважаючи на вік, кожен знаходить тут щось до душі», — зазначила екскурсовод. Сувенірні лавки торгують виробами із шишок кедра, сосни та канадської ялини. Є тут і заклади з дегустацією вина та коньяків торгової марки «Нікітський сад», аромадегустацією ефірних олій… Не кажучи вже про екскурсійні програми. До уваги туристів розваги на будь-який смак. Саме в такому підході — універсальність цього ботанічного саду: є в ньому кактусова оранжерея, виставки тюльпанів, ірисів, троянд, хризантем і навіть виставка «Дивовижний світ комах».

Віднедавна новою розвагою для туристів став «Зелений лабіринт»: такий-собі атракціон із зеленого лавра благородного. Створювати його взялися ще у лютому 2007 року. Лабіринт, що не має аналогів в СНД, розташований на площі близько 20 соток, довжина доріжок — близько 1,1 кілометра. На території зеленого лабіринту є басейни з ліліями й рибами, фонтани. Рослини ще не встигли достатньо підрости, але вже сьогодні лабіринт користується серед туристів попитом (його відвідання оплачується окремо від входу до Нікітського саду; якщо хтось заблукає — на допомогу приходять співробітники парку).

Усе в ботанічному працює на перспективу, на майбутнє. Йти в ногу з модними тенденціями допомагають соцопитування серед постійних відвідувачів. «Досить часто туроператори привозять до нас туристів у вечірній час у рамках екскурсійної програми «Вечірня Ялта». Керівництво Нікітського вирішило обіграти це й придумало нову програму — «Вечірній сад». Про рослини в ній йтиметься не як про біологічний вид, а розказуватимуть різні легенди та страшилки», — зауважила екскурсовод. Новий задум потребує коштів: у парку доведеться провести освітлення, щоб нічні прогулянки не скінчилися бідою. Аби пізнати всі таємниці ботанічного саду, доведеться запастися терпінням (зазвичай екскурсія розтягується на 5—6 годин) і спортивним взуттям — ходити доведеться багато, а подекуди й на схили залазити. Зате вражень від такого походу вистачить надовго.

День четвертий.
Підводний бункер Балаклави

Завершився тур поїздкою до Балаклави. Українським журналістам продемонстрували гордість південно-західної частини Криму — філію Центрального музею Збройних сил України — військово-морський музейний комплекс «Балаклава».

Експозиція музею висвітлює діяльність Чорноморського флоту. Вона розташована в горі, у приміщенні колишнього заводу і ремонтного доку підводних човнів та ядерного арсеналу.

Надсекретний комплекс споруджували після Другої світової під особистим контролем Лаврентія Берії. Будівництво проводилося за допомогою вибухівки, яку розташовували в певних позиціях. За розрахунками фахівців, споруда могла витримати ядерний удар, що в п’ять разів перевищує, завданий по Хіросімі. Саме тому об’єкт віднесли до першої категорії захисту. Приміщення заводу видовбали в скелі та вкрили залізобетоном, товщина якого становила 56 метрів. У разі загрози прямого ядерного удару завод з ремонту підводних човнів був здатний герметично закритися за допомогою автоматичних дверей вагою 120 тонн та автономно існувати 3 роки, вмістивши при цьому все населення Балаклави — понад 3 тисячі людей. На цьому підприємстві була власна хлібопекарня, склади для зберігання продовольства та паливно-мастильних матеріалів, госпіталь. За своєю масштабністю Балаклавський завод з ремонту підводних човнів — єдиний у світі.

Припинив він свою діяльність у 1994-у, коли Балаклаву залишила остання субмарина. Після багатьох років забуття, щоб врятувати комплекс від розвалу, в 2002-у уряд прийняв рішення обладнати на його місці Центральний музей Збройних сил України. Всередині приміщення температура нестабільна — від лютого холоду до кімнат-теплиць, тому краще запастися теплим светром, аби кількакілометрова прогулянка принесла задоволення й нічого не дратувало.

Саме ж містечко Балаклава досить миле: воно розташоване на узбережжі Балаклавської бухти Чорного моря й чимось нагадує Одесу. Тут теж на пристані сидять місцеві любителі порибалити — привітні дядьки, охочі до розмов. Година за годиною вони незворушно дивляться на поплавки, думаючи про щось своє.

Містечко позиціонує себе як туристичне, хоча про туриста турбується мало. Перекусити поряд з комплексом наприкінці зими можна хіба що в одному кафе, яке занадто розцяцьковане ззовні, але не вельми багате на страви всередині. «Сходити до вітру» в несприятливу для туризму пору року мандрівникам теж, по суті, нікуди: єдиний вихід — проситися до згаданого кафе. Але доведеться розщедритися й витрусити з кишені 25 (!) гривень — саме стільки злющі через відсутність клієнтів працівники закладу просять за символічну склянку гарячого пійла з пакетика найдешевшого чаю. Зрозуміти їх можна (скоріш за все, навіть у сприятливий для туризму час до них прибігають з подібними проханнями), однак знайти виправдання для керівництва міста — ні. Зважаючи на те, що Балаклава — туристичний центр з 1990 року (саме тоді звідси поступово вивели військові кораблі), цю проблему давно можна було б розв’язати. Тим паче, що нині в бухті Балаклави створена база для приватних яхт. Невигідно, напевно. Тому, вирішивши відвідати музей у «не сезон», запасіться бутербродами та завітайте перед тим, куди треба.

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.

Одеса — АР Крим — Одеса.

(Далі буде.)