Як я «побалакав» з Президентом

Через кілька років тато помер, мама вдома хазяйнувала, як могла. Оскільки щороку на два паї кооператив давав олію, півтори тонни зерна, вона мала можливість тримати якусь живність. Та чомусь минулий рік став винятком. Позаду осінь, вже й зима закінчилася, а плати — нема, в коморі — ні зернинки. Мама — в сльози, курям нічого сипнути.

Дала з пенсії трішки грошей, поїхав я на райцентрівський базар, купив по два лантухи пшениці й кукурудзи. Курям — радість, а мама, як побачила ту пшеницю, так і вхопилася за серце. Що ж діється? Замість заробітку тільки витрачатися мусиш? Було це 27 січня, а 2 лютого матусі не стало. У її віці хвилювання не минулося просто так...

Від нашого села Ткаченко до цвинтаря — три з половиною кілометри. Пішки далеченько, тож звернулися до директора кооперативу Валерія Костянтиновича Сложинського з проханням виділити машину. Спасибі, виділив. До машини додавався документ під назвою «Розрахункові ціни за автотранспортні послуги». В ньому такі пункти: зарплата водію — 48,16 грн, нарахування на зарплату — 17,91 грн, пальне (20 літрів) — 211 грн, амортизаційні відрахування — 10,80 грн, витрати на відновлення та ремонт шин — 8,8 грн, витрати на поточний ремонт і технічне обслуговування — 25,39 грн, накладні витрати — 25 грн, ПДВ — 71,33 грн. Загальна сума — без однієї копійки 428 гривень.

Усе життя, від заснування в 1953 році колгоспу, матуся пропрацювала на фермі — дояркою, телятницею, свинаркою. Попри важку роботу, народила й виховала п’ятеро дітей, за що удостоїлася звання «Мати-героїня», мала статус учасника війни. І, як бачимо, ні найменшої пільги такій заслуженій людині. Порахували все — від ремонту шин до ПДВ.

Автомобіль — це ще не все. У тому ж «Ягорлику» ми попросили для поминок приміщення їдальні. Лиш приміщення. Готували на стіл самі. Одержали рахунок: електрика — 350 гривень, послуги — 200 грн. Щодо електрики — зрозуміло, а які послуги? Не надавали нам там послуг.

Так «поважати» ветеранів стали не сьогодні і навіть не вчора. Ще у серпні минулого року над селом пронісся сильний буревій. Повінню підмило мамину хату, через що вмить обвалилася причілкова стіна. Про це були складені відповідні акти. Тоді пан Сложинський виділив КамАЗ, щоб за дві ходки привезти камінь, пісок, цемент. Відстань до шахти — чотирнадцять кілометрів. Як ви гадаєте, навіть на дві ходки могло піти 35 літрів солярки? Не могло. Проте ми заплатили 700 гривень за надання транспорту.

Гірко стало за таку «турботу» про ветеранів, які всі сили віддали колективному господарству. Де шукати справедливості?

Зразу після маминого похорону почув про акцію «Діалог з країною» і вирішив поскаржитися. Звісно, слухавку взяв не сам Віктор Федорович, а хтось інший. Я й кажу:

— У нас тут влаштували голодомор.

— Та невже? Ви щось наплутали.

— Нічого я не наплутав. Звертався у райдержадміністрацію, і там сказали, що сільгоспкооператив «Ягорлик» — єдине в районі господарство, де за земельні паї не дали ні зернинки.

Співрозмовник виявився чемним, детально записав з моїх слів, що й до чого. Не минуло й чотирьох днів, як я отримав листа за підписом директора департаменту агропромислового розвитку Одеської облдержадміністрації Анатолія Григоровича Новаковського. Побачивши підпис, зрадів: колись він працював у нашому колгоспі парторгом, добре знав мою маму. Ото вже точно допоможе.

Читаю: «Через фінансові складнощі, які зумовлені погодними умовами 2012 року, підприємство не спроможне виконати договірні зобов’язання у повному обсязі, тому продовжує розраховуватися з власниками землі у поточному році. Для отримання залишку невиплаченої орендної плати вам необхідно звернутися до керівника підприємства».

Звернувся. Залишок склав 801 гривню, оскільки все, що платилося за ремонт маминої хати та її похорон, було вирахувано з орендної плати.

Втім, у цієї сумної історії є певний позитив. Оббиваючи пороги департаменту агропромислового розвитку, я намагався всім доводити одне: нам платять (якщо платять!) півтора відсотка вартості паю, а президент вимагає давати селянам не менше трьох відсотків. «Не вимагає, а рекомендує», — поправили мене. І все ж крига скресла. Ось новий договір оренди земельних паїв, у якому сказано, що з першого січня 2013 року оренда паю — це 3671,1 грн. Порівняйте: торік за оренду обох паїв нам нарахували 3383 грн, хоча три відсотки мало б бути і тоді. Та ніхто вже нічого не поверне. Тим більше, що про новий розмір плати ніхто в селі, мабуть, і не знає. Мені про неї повідомили тільки тому, що настирливо домагався справедливості. Але ж вона повинна поширюватися на всіх.

Зразу після телефонного дзвінка на «Діалог з країною» мені листовно подякував за активність заступник глави адміністрації Президента України С. Ларін. Запевнив, що розгляд звернення триматиме на особливому контролі. Вважатиму цей контроль благодатним і дієвим, якщо надалі наші поводирі не дуритимуть і хоч трішки поважатимуть людей.

Володимир СТОЦЬКИЙ.
Красноокнянський район.