Переглядів: 1953

Молитвослов Олекси Шеренгового

Цей вірш був написаний десять років тому, 18 березня 2003-го, напередодні святкування 60-ліття від дня народження прекрасного українського письменника Олекси Гнатовича Шеренгового.

В ранкові сни до тебе приходить Україна,
Схилившись над тобою,
                             ласкаво пестить сина,
Волосся ніжно гладить, цілує сині очі
І, сівши коло тебе, тихесенько шепоче:

«О, сину мій коханий! Дитя моє рідненьке!
Дивлюсь — уже на скроні є пасемко сивеньке;
А під очима зморшки лягли, як павутиння...
Уже ти став дорослим, улюблена дитино...

А пам’ятаєш, сину, як бігав босоногим,
Коли під ноженята лягали всі дороги,
Коли трава стелилась під втомленую спину,
Коли вода джерельна тобі вливала силу?..

А пам’ятаєш луки,
                     вщерть сповнені квітками?..
А пам’ятаєш голос ще молодої мами?..
А татове обличчя, обпалене війною?..
А юних сил буяння, як крила за спиною?..»

І ти відповідаєш, розчулений до краю:
«Так, мамо моя рідна, я все це пам’ятаю!
Щаслива в цьому світі мене
                                     дісталась доля:
Я син твій, Україно! Я голос твого поля!

Хіба забути можу, як ти мені співала?
Як ластівкою пісня у сни мої влітала?
А руки твої щедрі, як грона повнодзвонні?..
І досі мене гріють теплом твої долоні!..

Життя подарувавши, подарувала Слово —
Прозоре, щире, світле,
                           мов сукня празникова,
І з ним я йшов по світу і ніс його, як свято,
І з ним ставали люди щасливі і крилаті.

За все спасибі, мамо! Цілую твої руки...
Було в житті немало і болю, і розпуки,
Та все перемагало невтомнеє горіння,

Над попелом вставало
                         ранкових зорь цвітіння».

І мама відпливає, ранковим сном повита,
Лиш очі волошками зоріють в хвилях жита,
Он постать її ніжна, як хмарка, в небо лине,
Лиш чути серед поля:
                     «Мій сину... сину... сину...»

Коли я згадую той день, 18 березня 2003-го, у пам’яті пливуть рядки: «Зорепадом летять роки...» Справді, зорепадом відлетіли роки, відколи я бачила, як веселий, ще здоровий, міцний, такий ясноокий Олекса приймав гостей у Золотій залі Літературного музею. А скільки було гостей! І яких!.. Практично вся письменницька організація, вся культурна громадськість міста, всі ті, хто любить українську мову, читає українські книжки і добре розуміє, яким могутнім явищем у нашій літературі є Олекса Шеренговий. І було кого вітати, і було за що вітати.

Я — філолог, й у мене завжди є певний мовний ряд: Шеренговий, шеренга... яка шеренга?.. В якій шерензі стоїть пан Олекса? Мені здається, що та шеренга, коли зважити на його велику синівську любов до України, його чисту совість і нічим на заплямоване сумління, коли зважити на високий патріотичний поетичний дух — та шеренга почалася тоді, коли почалося українське відродження. Та шеренга йде від тих, кого розстрілювали, втоптували в багнюку, кого зараз піднімають з могили. Іде та шеренга від сумних зіниць Василя Стуса, від блакитних очей і ясного чола Василя Симоненка, від живої, щирої пісні Володі Івасюка, від палаючого серця Алли Горської... Ця шеренга йде до Олекси Шеренгового, він стоїть у ній — й, дасть Бог, стоятиме в ній довіку...

Ми згадуємо його творчий шлях, який починався із журналістики. Молодий початківець, щедро обдарований від природи поетичним талантом, впевнено входив у велику літературу. Його поетичні спроби відзначалися зрілістю:

...Для чого нам даровано життя?
Щоб колискову мати нам співала
І щоб земля зерно так сповивала,
Як мати сповива мале своє дитя.
Для чого нам даровано життя?..

Для чого ми на світі живемо?
Щоб дати древу корінь, дужу крону,
Щоб в небі птиця віщо й безборонно
Тримала пружним сонячне крило.
Для чого ми на світі живемо?..

У нас з тобою лиш одне життя —
Щоб мати брата і дитя в колисці,
Гніздо пташине в оксамиті листя,
Любов палку до самозабуття.
У нас з тобою лиш одне життя.

Для того ми на світі живемо,
Щоб кулі не косили в полі жито,
Людиною щоб на землі цій жити.
Для цього ми на світі живемо!

Він прийшов до нас першою збірочкою новел «Пташиний переліт», опублікованою в одеському альманасі «Горизонт» за 1966 рік. Уже ця перша робота розкрила перед читачем художній світ Олекси Шеренгового — цікавий, глибокий і своєрідний. Цей світ належить століттю двадцятому; вивірений у деталях, трагедійно-драматичний у почуттях, він постає перед нами в образах людей Землі, чистих, як вранішні росинки при Божому світі.

А потім прийшов до читачів роман «Батько», який побачив світ у видавництві «Маяк» у 1982-у. Писався він, печальний і дорогий Олексі, крізь сльози і пекучий біль у серці, бо батько письменника помер кілька днів тому. І нічого не треба було вигадувати, а лише переносити на папір з дитинства знайомі образи людей, які жили в селі Зозів і в серці Шеренгового. І в центрі спогадів — герой роману Клим Даник, родова людина, яка увібрала в себе кращі національні риси українського характеру, яка є головою всьому, що робиться на світі, яка береже цей світ і своєю невтомною працею тримає його.

Прийшла до нас з тих років і лірична документалістика Шеренгового, і роман «Любов єдина», і канадський цикл кіноповістей «Золоте весілля» та «Бентежні голоси пташині». І був уже написаний роман «Рейс», і ніхто тоді ще не знав, що лежатиме він на робочому столі Олекси Шеренгового 27 років, бо було заборонено його друкувати, і лише в 2001-у постановою колегії Міністерства культури і мистецтв України та секретаріату Національної спілки письменників України за роман «Рейс» Шеренговому була присуджена державна літературна премія імені Олеся Гончара.

У кінці такого несправедливо короткого життєвого шляху, який обірвався внаслідок тривалої важкої хвороби, Олекса Шеренговий написав свою останню книгу — «Мій молитвослов». Чудові поетичні рядки про життя, любов, дружбу, про творче горіння склали невимовної краси мозаїку, яка практично підсумувала життя і творчість прекрасного поета і прозаїка.

В одному із віршів він писав, що хотів би поставити пам’ятник Богу. Думаю, що він поставив цей пам’ятник своєю творчістю, бо якщо Бог посилає на землю таких людей, як Олекса Шеренговий і надихає їх шлях творчістю, — це означає, що справедливість, краса і праведність у цьому світі існують. І в душі кожної людини, яка причастилася до творчості Олекси, житиме пам’ять про нього покіль віку...

Ганна ЄФИМОВА,
завідувачка сектору
«Закордонне українство»
Одеської національної наукової бібліотеки  ім М. Горького.

Нашого незабутнього Олексу уже не завернемо і не докричимося до нього. Він дивиться на нас із вічності. В його особі українська література втратила прекрасного прозаїка, образотворче мистецтво — художника.

Цей красивий і талановитий подоляк багатьох зачаровував своєю добротою, а то й сентиментальністю. Йому б ще жити і жити, та ота — «невблаганна» — забрала його до себе.

Сьогодні йому було б лишень 70. Тож, дорогий наш Олексо, почуй нас: ми тебе пам’ятаємо і любимо!

Від імені Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net