Український парадокс

Україна цілком свідома того, що у період, який залишився до вільнюського саміту, ми прагнемо бачити від неї рішучі дії та відчутний поступ. Цей поступовий процес важливий, адже існує кілька важливих індикаторів, які дозволять нам оцінити поступ від сьогоднішнього моменту до саміту.

Останніми роками ми інтенсивно працювали з Києвом на всіх рівнях, аби забезпечити близькість наших очікувань та допомогти Україні досягти результатів щодо тих кроків, які потрібно здійснити для підписання угоди у Вільнюсі. Ми також зауважили кілька обнадійливих сигналів з Києва про ефективніше політичне керування процесом.

З другого боку, ми бачимо, що ситуація залишається складною. Блокування Ради є радше наочною ілюстрацією стану справ. Воно особливо розчаровує після того, як у парламенті було ухвалено міжфракційну резолюцію щодо європейської інтеграції. Україні потрібна влада, що створить середовище, сприятливе для діалогу, але й так само потрібна конструктивна опозиція, яка може повністю брати на себе відповідальність перед українським народом.

Тимчасом, можна говорити про наявність кількох тенденцій, що суперечать духові зобов’язань, взятих на саміті. Я вже висловив своє глибоке занепокоєння нещодавніми судовими процесами, які ґрунтувалися на суперечливих чи вибіркових правових засадах і в результаті яких були анульовані депутатські мандати. Зокрема, я хотів би наголосити на ситуації навколо пана Власенка. Скажу максимально відверто: так само, як важливо, аби робота Верховної Ради не блокувалася, так само важливо, аби ця демократична інституція працювала прозоро та передбачувано, згідно з буквою та духом її власних правил.

Нещодавні події знову підкреслюють термінову потребу реформ судової та виборчої системи в Україні. Ухвалене нещодавно попереднє рішення Європейського суду з прав людини також вказало на системні проблеми в роботі української судової сфери, зокрема в аспекті розподілу влади.

Я хочу особливо привітати зусилля місії Європейського парламенту, яку очолюють колишні президенти Кокс та Кваснєвський. Її рішуче налаштування щодо розв’язання питань вибіркового правосуддя, зокрема справ Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, заслуговує на високу оцінку. Ця місія потребує всієї нашої підтримки — і, власне, має її — адже її важливість неможливо переоцінити. Дуже важливо, аби наступного місяця місія була в змозі повідомити про чіткий поступ у цій сфері. Ми наголошували на цьому під час кожної зустрічі з представниками української влади, що відбувалися в останні тижні та місяці.

Дозвольте бути відвертим: якщо ми хочемо підписати Угоду про асоціацію — а я певен, що ми цього хочемо, адже це відповідає нашим спільним інтересам — то поступу не буде досягнуто, якщо [українська] влада продовжуватиме приносити дедалі тривожніші новини. Настав час для того, аби вона дала нам якісь добрі новини про розв’язання ситуації з вибірковим правосуддям. Якщо справи Юлії Тимошенко та Юрія Луценка не будуть належним чином розв’язані і якщо ми не матимемо достатньої певності, що вибіркове правосуддя не застосовуватиметься у майбутньому, ми навряд чи зможемо говорити про умови, які ведуть до підписання Угоди про асоціацію.

Європейський Союз мусить зберігати свою лінію послідовного залучення до тісних відносин з Україною. Ми поставили перед собою безпрецедентну мету та сподіваємося, що зможемо її досягти. Зі свого боку, Україна має здійснити дії щодо питань, які приведуть її ближче до Європейського Союзу, зупинять нещодавній регрес та спрямують процес у зворотному напрямі.

Вчорашній указ Президента України щодо започаткування державної координації високого рівня, яка наглядатиме за виконанням необхідних кроків, відповідно до грудневих висновків Ради ЄС з закордонних справ, нещодавня заява українського парламенту та постанова Кабінету Міністрів про невідкладні заходи в сфері євроінтеграції засвідчують рішучу налаштованість Києва досягти цих цілей. Але дозвольте мені повторити те, що я сказав раніше: дуже важливо протягом усього процесу забезпечити відсутність розриву між нашими очікуваннями.