Парламент чи домовляльник?

Ну, засумнівався, може, це так лише в Тибеті. Дістав нашу рідну Конституцію, гортаю, читаю статті, параграфи... Ніде жодного слова — домовлятися. Жоднісінького! Скрізь одна-єдина вимога — суворо дотримуватися слова, букви і коми кожного закону!

А наші вболівальники за народний добробут, виявляється, цього не знають, по-тибетськи — ні бум-бум. І через оту темноту свою перетворили український парламент у домовляльник. І що пре-цікаво! Одні — десятки тисяч українців! — за зневагу до букви і коми Конституції сидять в умебльованих буцегарнях, а інші — 450 домовляльників! — плюючи на ті самі букви і коми Конституції, преспокійно сидять у домовляльнику і мур-мур: ти — мені, я — тобі... А їх же треба годувати, і в штанах у них — каналізаційні труби...

Чи не дешевше нам, українцям, мати замість цього домовляльника одного, скажімо, Папу, ну, назвемо його Київським чи Мукачівським, і будемо з ним одним домовлятися? Щоправда, черга буде чимала, зате яка ж гарантія! Ти йому — конверт, він тобі — броньовану печатку — і красота! Бо з тими нашими домовляльниками біда одна, їй-Богу. Сидять там собі, одним пальцем за всіх голосують за закони, які самі ніколи не будуть і не бажають виконувати, а решта українців мусить за тими, пальцемробленими, законами жити чи сидіти в буцегарнях. Де елементарна справедливість?! Давайте випустимо на волю всіх, бо якщо домовляльники плюють на Конституцію, то чому іншим, чому всім українцям не можна так само плювати?! Чому одні — білі, а інші — чорні? Чому ті, з каналізаційними трубами, сидять у домовляльнику, плюють на все і всіх і... мур-мур: я — тобі, ти — мені...

А народ? Який, тибетський? Ні, відповідають, ми зараз любимо корейців, у них — криза, їм потрібні робочі місця, зарплата і бюджет, то ми їм допоможемо. У них, знаєте, є такі симпатичні електропотяги — хайнюми чи хунями, чорт, і не вимовиш. Ну, придумають же на бідну українську голову, є ж нормальні слова — вареники, порядність. Ні, треба щось таке, що навіть комуністи червоніють від сорому, бо в них останнім часом прямо біда з червоною барвою, почорніли, як махновці, дивлячись, на якому заморському шестисотому рисакові вигарцьовує їхній посинілий генсек від однієї акації до іншої... Так ото, кажуть, купимо оті хунями — і всім буде добре: у корейців будуть робочі місця і зарплата, у нас — повні каналізаційні труби, а український народ матиме хунями. Кажете, вони браковані, ламаються прямо в степу, люди простоюють годинами, нервують, запізнюються на роботу, в лікарню тощо? Та не може бу!.. Ну, нічого, ми вибачимось, ми вміємо, нам це — раз плюнути. І справді чую: пробачте, люди добрі, — гугнявить один так чемненько, — я більше не бу... І швиденько по своїй товстій плюшевій каналізаційній трубі — гульк! — і в домовляльник, під броньовану недоторканність! І знову там: мур-мур-мур... І все — про добробут та про нові хунямчики для народу...

Та тут таке заворохобилось! Розумієте, наші, ну ті десятки тисяч, що сидять за мішок буряків, цементу чи пшениці, як почули, що можна отак чемненько вибачитися за браковані хунями — та в домовляльник, то всі в один голос ревма: і я хочу! і я вмію вибачатися! До біса нари, пробачте нам!.. Е-е, ні, справедливо заперечують їм юридично підковані дяді в партикулярних коричневих мантіях із синіми плямами на сідницях, вам — зась! у вас у штанах нема каналізаційної труби!.. Ну як тут не поставити свічку за здоров’я нашого українського правосуддя!

А оце чув, кажуть, скоро нові вибори до українського домовляльника. Дорогі українці, тричі в кубі навчені і стільки ж обдурені, благаю вас, коли будете голосувати за свого улюбленця, який буде вас переконувати: «вірте мені, я свя-

тіший Папи Римського...», то ви, Бога ради, не полінуйтесь і засуньте свою руку до його кишені і переконайтеся, чи нема там, бува, діри до каналізаційної труби, а вже тоді... Ну, нащо нам ці штучки, оці всілякі хунями, коли у нас є свій хліб, свої яблука і своя бараболя, коли маємо найкращий у світі чорнозем, не найдурніші голови і працьовиті українські руки?! Га? Як гадаєте, українці?

Степан ЛАБУНСЬКИЙ.
м. Овідіополь.