Бо ж людина була — що те сонце

Харизма цієї людини справді була неосяжною.

Святіший отець відвідав із пастирським візитом майже всі країни, де є католики. За час 26-річного понтифікату Іван Павло II відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж утричі перевищує відстань від Землі до Місяця. У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану загалом понад 822 доби. Ще один рекорд, встановлений Папою, пов’язаний з кількістю віруючих і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтифікату. Тільки під час загальних аудієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.

У червні 2001 року Іван Павло II відвідав з офіційним візитом Україну, відправив меси у Києві та Львові.

Іван Павло II добре володів шістьма мовами, хоча свої звернення до вірних проголошував і багатьма іншими.

Розповім про випадок, що стався зі мною минулого року, який я сприйняла як дарунок долі, можливість своїм грішним життям хоча б на мить долучитися до величі цієї святої людини.

Серпень 2012 року. Каліфорнія. Лос-Анжелес. Нас — десятеро, членів делегації Одеської області, запрошених урядом США на тритижневе навчання до Америки. Окрім насиченої навчальної програми в Сан-Дієго, ми мали можливість насолодитися розкішшю найбагатшого штату Америки, відвідати  Голлівуд, Діснейленд, Лас-Вегас, який у сусідньому штаті Невада, музеї та парки.

Католицький кафедральний собор Богоматері Ангелів, головний у штаті, куди ми зазирнули в ході чергової екскурсії, здалеку мало нагадував храм. Хіба що на те вказував величезний хрест на вході. Сучасна споруда, зведена в 2002 році, має одну особливість: тут не знайдеш жодного прямого кута, лише тупі та гострі. Так його задумав архітектор.

Увага численних туристів, як, власне, й моя, була прикута до підготовки весільної церемонії в соборі. Як у кіно показують: наречену по довгому проходу до вівтаря веде під руку батько, а гості стоячи їх вітають. Ось-ось мало те кіно розпочатися.

Дівчата прикріплювали букети  білих лілей, перевитих пишними стрічками, до крайніх лав. Бігав, розмахуючи руками, розпорядник весілля. Перші гості несміливо тулилися біля дверей.

Часу нам виділили небагато, тож я, силоміць відірвавшись від того передвінчального дійства, вирішила роздивитися собор. Вразило його убранство, виконане на сучасний манер: на стінах — янголи, відлиті з якогось чудернацького сплаву, картини сучасних художників на релігійну тематику.

Пішла собі й пішла, доки в одному із закуточків храму не набрела на невеличку експозицію. Вона була присвячена візиту Івана Павла II, який відслужив тут месу. Столик, невеличке крісло, кілька вішалок з церковним убранством, у якому, так зрозуміла, служив месу понтифік. Експозиція від мирян була відгороджена тоненькою червоною мотузкою, на кріслі — табличка з толерантним проханням не сідати на нього. Фотографія Понтифіка на столику була з молитвою про візит Папи.

Чесно кажучи, мене зацікавило оздоблення риз: яким же простим і вишуканим воно було! Узори з невеличких різнокольорових прямокутників, обстрочені золотом. Ці узори, грішна, й фотографувала.

На пам’ять вирішила сфотографувати й портрет з молитвою. Клацала разів зо п’ять, та бачила, що даремно стараюся, адже  світло лягало на портрет під таким кутом, що виходила біла пляма на обличчі.

Коли ж я вирішила переглянути «зіпсовані» знімки, щоб їх видалити, то виявилося, що знімок був лише один. А там, де була біла пляма, розходилися промені.  Впродовж кількох секунд вони розтікалися живими мерехтливими стібками, як від сонця, яке малюють для мультфільмів. Цей знімок я зберегла.

Можливо то був якийсь технічний ефект, а може, й диво. Святе бо місце, свята людина, що для мільйонів була й залишається сонцем, яке світить і зігріває.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.
м. Лос-Анжелес (США).