Щастя селекції і селекція щастя

— Хліб — це життя. Споконвіку кращі уми людства плекали мрію — отримати два колоси там, де проростав один. Сьогодні ми впевнено можемо констатувати, що цю мрію здійснено. При вивченні найзначущіших сортів в однакових умовах упродовж 2005—2009 років урожайність озимої пшениці за рахунок селекції і генетичного потенціалу збільшилася із 32,8 центнера з гектара (у старих сортів Одеська 3, Одеська 16) до 76,6 центнера з гектара (у нових сортів Писанка, Вдала, Антонівка та інших). Ці дані отримані в реальному польовому вимірі, а в спеціальних дослідах, де створюються найбільш сприятливі умови для росту і розвитку рослин, а також в окремих дослідах на сортовипробувальних станціях сучасні сорти озимої пшениці Вдала, Антонівка, Писанка, Служниця одеська, Годувальниця одеська, Литанівка тощо виявляють генетичний потенціал врожайності на рівні 120—140 центнерів з гектара.

...Як стають видатними вченими? Це питання зовсім не досліджене. Можна вирости у сім’ї великих вчених, але не продовжити батьківської лінії. А можна народитися у селянській сім’ї у віддаленому від райцентру селі, як Микола Литвиненко, у даному разі це село Духівниче на Сумщині, і стати корифеєм селекційної науки. Одне лише відомо достеменно: будь-яка іскра таланту не викреше вогню плідної творчості без наполегливої праці. А саме таким, привченим до будь-якої роботи, виховали його батьки. Не було в хаті ні телевізора, ні комп’ютера, ні ноутбука, але був у душі нездоланний потяг до пізнання світу. Вдумайтеся: школа розташована у сусідньому селі за 12 кілометрів, і щодня треба допомогти вдома по господарству, підготувати уроки, подолати неблизький шлях до школи, там усе уважно сприйняти, відміряти дорогу назад. За сумлінне навчання у школі його нагородили золотою медаллю, а батько купив пальто...

Минуть роки, і вчорашній юнак з глибинки буде удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки. Після навчання у Харківському сільськогосподарському інституті та аспірантурі селекційно-генетичного він, як завжди, дуже старанно і відповідально поставився до своєї роботи. Великий вплив на молодого вченого мав наставник — видатний селекціонер Федір Кириченко. Додало снаги і піврічне стажування у Міжнародному центрі селекції пшениці і кукурудзи в Мексиці.

Микола Антонович вперше в Україні обґрунтував і реалізував програму створення якісно нових сортів озимої м’якої пшениці — універсальних, з поєднанням високої продуктивності та адаптивності, з підвищеними показниками якості зерна. Він визначив генетичні системи і морфологічні механізми, які забезпечують комбінування ознак високої продуктивності, морозо- і зимостійкості, посухо- і жаростійкості та здатності протидіяти патогенним бактеріям. Розробив параметри рослин з підвищеним адаптивним потенціалом. Ці сорти набули нині розповсюдження в Україні як пшениці універсального типу.

Дослідник є одним з авторів напряму селекції зі створення сортів «екстрасильної пшениці», який полягає в розробці та реалізації схеми комбінування генетичних систем з максимальним позитивним впливом на якість зерна.

Микола Литвиненко — творець 72 сортів озимої м’якої пшениці (реалії такі, що є селекціонери, яким протягом життя не вдається створити жодного сорту). Литвиненкові пшениці зареєстровані та з успіхом вирощуються в інших країнах — у Російській Федерації, Молдові, Угорщині, Туреччині.

— А яка ситуація в Україні з твердими пшеницями?

— Селекції цих зернових ми приділяли і приділяємо неослабну увагу. Досить сказати, що сьогодні Державний реєстр озимої твердої пшениці на 80 відсотків складається з наших сортів. Постійно триває процес їх генетичного вдосконалення, нарощення потенціалу продуктивності, покращення якісних показників — вмісту білку, клейковини тощо. Найприскіпливіші експерти відзначили, що всі ці сорти відповідають міжнародним стандартам якості озимої твердої пшениці. Черга — за виробництвом зернової продукції і, безумовно, тими, хто бажає виготовляти якісні макаронні вироби.

Щоб розв’язати цю проблему, треба зробити так, як у Європі: на законодавчому рівні регламентувати використання сировини для макаронних виробів. Там за дещицю борошна з м’якої пшениці виробника позбавляють ліцензії та ще й пред’являють йому великі штрафні санкції.

Це одна причина. Друга полягає в особливостях вирощування твердої пшениці. Вона більш вимоглива до агрофонів, технології догляду. Ми ж маємо загальну тенденцію до зниження культури землеробства. Сьогодні і для м’якої пшениці це становить неабиякі труднощі, а для твердої — й поготів. Саме через порушення системи землеробства виробники втрачають і в урожайності, й, особливо, в якості зерна.

Сівозмін — ні класичних, які існували колись, ні ротаційних, що прийшли їм на зміну, — не дотримуються. І все — через широке розповсюдження так званих економічно вигідних культур — соняшнику і ріпаку. Площа з посівами соняшнику від радянських часів збільшилася не в два-три, а в десять разів, що не має нічого спільного з науковими рекомендаціями. Це призводить до збіднення ґрунтів, стан яких сьогодні просто катастрофічний. Мізерні дози внесення мінеральних добрив не рятують становища. Абсолютна ж відсутність органіки лише посилює негаразди.

Сьогодні ми констатуємо, що класного продовольчого зерна у нас виробляється близько 15—20 відсотків, решта — фуражне. З дуже низьким вмістом білка — близько 10 відсотків, а щоб випікати хліб, треба мінімум 11,5. Для твердої пшениці цей поріг повинен були ще вищим — 12—13 відсотків. Треба сподіватися, що з появою зацікавленого виробника макаронних виробів найвищого ґатунку проблеми отримання високоякісного зерна поступово вирішаться.

За нашими підрахунками, аби забезпечити потреби України у такій макаронній продукції та ще й на експорт щось давати, слід засівати насінням твердих пшениць орієнтовно 300 тисяч гектарів. Сьогодні ж маємо 60 тисяч гектарів. Для порівняння: Туреччина вирощує тверду пшеницю на площі близько мільйона гектарів і є одним з основних її виробників у світі, маючи від того неабиякий зиск. Турецьке зерно йде на експорт у багато різних країн, у тому числі й до Італії.

— Якщо колись фантастів більше цікавив ймовірний розвиток науки і техніки, то сьогодні вони дедалі частіше звертаються до екології. Ось й український письменник Юрій Щербак, до речі, у минулому посол України в США та інших державах, написав роман «Час смертохристів: міражі 2077 року». Там є рядки про те, що Україна, як і весь світ, стане жертвою кліматичних змін. У липні 2077-го, прогнозує автор, температура повітря у Києві сягне 52 градусів. Ну що візьмеш з фантаста?! Але ж ми й самі бачимо, що клімат змінюється. Чи є у вас програма підготовки до цих змін?

— У нашому відділі така програма є, і вона стосується створення сортів, максимально адаптованих до екстремальних умов — мінімальної кількості опадів, надзвичайно посушливих літ і дуже суворих зим. Добираємо матеріал, досліджуємо різні генетичні джерела стійкості, і найближчими роками такі сорти у нас будуть.

Водночас я мушу зазначити, що загалом в Україні спеціальних програм протидії зміні клімату нема. Є лише окремі фрагменти цієї роботи, але вони здебільшого пов’язані з індивідуальними позиціями вчених. Концентровано, системно, повторюю, цим ніхто не займається. Зважмо, глобальне потепління вимагає й розв’язання інших кардинальних завдань: зміни структури посівних площ, способів обробітку ґрунту, у тому числі впровадження нульового методу, який не передбачає оранки, відродження зрошення, виготовлення спеціальної техніки тощо.

Ведучи мову про селекцію сортів пшениці, не можна не згадати добрим словом Савелія Лифенка — доктора сільськогосподарських наук, професора, академіка НААНУ, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України. Савелій Пилипович виконав велику програму робіт з вивчення гетерозису (гібридної сили) і характеру успадковування господарсько цінних ознак у гібридів озимої пшениці. Встановив вплив травмування насіння різних культур на їх посівні та врожайні якості.

Вчений є одним із засновників нового напрямку в селекції озимої пшениці — створення зимо- та посухостійких сортів напівкарликового типу. Він вивчив закономірності успадкування ознак морозо-, зимостійкості, технологічних якостей зерна, стійкості до захворювань при використанні в гібридизації ярих та озимих донорів з різними генами карликовості.

А ще за допомогою складних схрещувань генотипів різного еколого-географічного походження Савелій Лифенко розробив також новий напрям селекції — виведення екстрасильних за якістю зерна сортів озимої м’якої пшениці.

Савелію Пилиповичу вже за 80 літ, але він, як і раніше, в строю й очолює лабораторію селекції інтенсивних сортів пшениці, яка працює у складі відділу селекції та насінництва пшениці.

У той далекий час, коли вчений вперше потрапив до цієї установи, йому випало спілкуватися з людьми, які працювали ще з моменту її заснування. Його спогади про колег, події з минулого та сьогодення у діяльності інституту лягли в книгу нарисів «Селекційно-генетичний інститут. 100 років», яку він видав торік. Ця книжка стала важливим джерелом для дослідників історії цієї науково-дослідної установи.