З хроніки НРУ

30 січня 1989 року відбулися загальні збори науковців Інституту літератури АН УРСР, які заслухали і схвалили опрацьований проект програми.

31 січня у Будинку кіно на загальних зборах Київської організації Спілки письменників проект програми було схвалено.

16 лютого у газеті «Літературна Україна» опубліковано проект програми Народного руху України за перебудову, під яким стояли підписи ініціативних груп Київської організації Спілки письменників України та Інституту літератури АН УРСР. Проект програми НРУ охоплював різні сфери суспільного життя. До написання цього документа залучалися фахові економісти, філософи, соціологи, митці: В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Віталій Дончик, Веніамін Сікора, Станіслав Тельнюк, Віктор Терен, Валерій Чмир, Василь Яременко.

18 березня у Києві відбулися збори активістів Руху, на яких була утворена координаційна рада і поставлено завдання активно створювати первинні осередки Руху по всій Україні.

24 березня на зібранні громадськості міста Тернополя у Клубі літераторів з ініціативи М. Левицького та Г. Петрука-Попика утворено Тернопільську крайову (першу в Україні) організацію Руху.

7 травня у Пороховій вежі у Львові відбулися установчі збори Львівської регіональної організації Руху. У прийнятій декларації висловлювалася підтримка основних положень програми НРУ. Водночас у ній уже були сформульовані досить радикальні положення про «відновлення української символіки» та «утвердження історичної справедливості щодо Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков».

1 липня у Будинку кіно відбулась установча конференція Київського Руху, на якій головою обрано письменника, народного депутата СРСР Володимира Яворівського. Водночас він став головою оргкомітету з підготовки установчих зборів Народного руху України.

26 серпня через спротив місцевого керівництва установча конференція Одеської обласної організації Руху відбулася у Кишиневі (Молдавська РСР). Співголовами ООО НРУ обрано викладача Одеського інституту народного господарства Євгена Акимовича, журналіста Володимира Крижанівського, працівника Одеської кіностудії Юрія Чорного, викладача Одеського інституту електротехнічного зв’язку Віктора Цимбалюка, доктора наук Леоніда Курчикова, доктора наук з Одеського відділення Інституту економіки АН УРСР Авеніра Уйомова та Л. Рожка. Згодом одноосібним головою одеських рухівців стане Віктор Цимбалюк.

8—10 вересня. Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову відбувся у Палаці культури Київського політехнічного інституту, куди прибуло 1109 делегатів з 1120 обраних, що представляли 280-тисячну громаду «рухівців». З’їзд прийняв декларацію про створення Народного руху України за перебудову, програму і статут Руху, відозву «До народу України», звернення: «До всіх неукраїнців в Україні», «Проти антисемітизму», «На підтримку прагнень кримськотатарського народу», «До українців, що проживають на території Української РСР і обрали своєю рідною мовою російську», заяву «Про вибори». Головою Руху обрано Івана Драча, заступниками — Михайла Гориня, Сергія Конєва, Володимира Яворівського.

Вперше в новітній Україні виникла політична сила, альтернативна тоді ще, здавалося б, всемогутній компартії. Народний рух України виник як відповідь на запит суспільства, яке потребувало змін. Рух став першою політичною силою кінця 1980-х — початку 1990-х років, яка чітко визначила у своїй програмі принципи побудови демократії, ствердження свободи слова, проведення соціально-економічних реформ у «вільній державі для вільних громадян».

15 жовтня за рішенням секретаріату НРУ керівники обласних організацій Руху провели мітинги в Рівному, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших обласних центрах, на яких обговорили альтернативний проект закону про вибори.

Прокуратура УРСР підбила підсумки: за десять місяців 1989 року в Україні було проведено 927 масових заходів, у яких взяло участь понад півмільйона осіб, 48 відсотків акцій виявилися несанкціонованими. До адміністративної відповідальності було притягнуто понад 800 осіб, у тому числі 253 організатори або активні учасники несанкціонованих масових заходів.

У жовтні 1989 року з ініціативи Руху відбувся Всеукраїнський екологічний похід. Його учасники зібрали 500 тисяч підписів під зверненням до другого з’їзду народних депутатів СРСР та М.Горбачова — відродити уражені радіацією землі за рахунок союзного бюджету, передати всі АЕС, розміщені на території України, урядові республіки, а розширення їх, будівництво нових вирішувати шляхом опитування всього населення України.

19 листопада у Києві відбулося перепоховання праху відомих шістдесятників — жертв тоталітарної системи — Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого. Під час перепоховання процес ритуального характеру переріс у масову маніфестацію під національними прапорами.

8 грудня під тиском національно-демократичних організацій, в тому числі Народного руху України, Верховна Рада УРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР». Українська мова дістала статус державної.

21 січня 1990 року — наймасовіша акція Руху «Ланцюг Злуки» між Києвом — Львовом — Івано-Франківськом, присвячена 71-й річниці об’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу, у якій взяло участь близько мільйона осіб.

4, 18 березня — вибори народних депутатів Української РСР та місцевих рад. Народний рух України досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України разом з іншими демократично налаштованими депутатами впливову фракцію «Народна Рада» (125 народних депутатів) та забезпечити більшість у низці місцевих рад Західної України.

6 червня відверте небажання комуністичної більшості Верховної Ради УРСР шукати компромісів з опонентами змусило демократичні сили перейти до опозиції і оформитися як «Народна Рада», головою якої став Ігор Юхновський.

25—26 червня відбулася п’ята сесія Великої ради НРУ, яка взяла курс на повну самостійність України.

16 липня з ініціативи народних депутатів від Руху та їхніх колег, об’єднаних у «Народній Раді», Верховна Рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», за яку проголосувало 355 народних депутатів, проти тільки 4. Декларація складалася з десяти статей, у яких проголошувалося право української нації на самовизначення, окреслювалися принципи народовладдя, державної влади, громадянства УРСР, проголошувалася економічна самостійність, наголошувалося на територіальній недоторканості республіки, встановлювався порядок забезпечення її зовнішньої та внутрішньої безпеки, проголошувалося, що УРСР є суб’єктом міжнародного права. Відносини УРСР з іншими радянськими республіками мали будуватися на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Проголошувалося, що декларація є основою нової Конституції, законів України і визначатиме позицію республіки при укладанні міжнародних угод.

24 липня на щоглі поряд із будинком Київської міськради вивішено національний український прапор. Рішення про підняття прапора підписав виконувач обов’язків голови Київради, заступник голови Ради представників НРУ Олександр Мосіюк. Пізніше цей день став національним святом.

3—5 серпня з ініціативи Руху на Запоріжжі відбулось всеукраїнське святкування 500-річчя Українського козацтва з панахидою на могилі кошового отамана Івана Сірка, з освяченням шабель та присягою на вірність Богові й Україні. Свято поклало початок відродженню Українського козацтва.

1 жовтня у низці регіонів республіки розпочався політичний страйк, у якому взяло участь до одного мільйона осіб. Одночасно національно-демократичні сили організували у Києві маніфестацію, до якої приєдналися і страйкарі з вимогами роздержавлення підприємств, надання Декларації про суверенітет України статусу конституційного закону тощо.

2 жовтня в центрі Києва на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) розпочали голодування представники студентських організацій. Цю гучну політичну акцію організували Київська філія Української студентської спілки і Студентське братство зі Львова. Раду голодуючих студентів очолили

О. Доній, М. Іванишин, О. Барков. У голодуванні брало участь 157 осіб із багатьох вузів України. Студенти вимагали від Верховної Ради України відставки голови Ради Міністрів В. Масола, проведення нових виборів до Верховної Ради на багатопартійній основі, прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ на території УРСР, відмовитись від підписання нового союзного договору, домогтись повернення в Україну солдатів, які проходили службу поза її межами, забезпечити призовникам проходження військової служби лише на території УРСР.

17 жовтня Верховна Рада України під тиском голодуючих студентів, до яких приєдналася частина демократично налаштованих народних депутатів, ухвалила у 1991 році провести в УРСР всенародне голосування-референдум із питань довіри Верховній Раді і за його результатами вирішити питання про проведення нових виборів до кінця року; забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за їх добровільної згоди; розглянути висновки Міністерства юстиції і Державного арбітражу УРСР стосовно майна КПРС та ВЛКСМ і утворити тимчасову комісію Верховної Ради з цього питання. Віталій Масол був змушений піти у відставку.

25—28 жовтня у палаці культури «Україна» відбулися другі Всеукраїнські збори (з’їзд) Руху, на які прибуло 2125 делегатів з 2294 обраних. Внесено зміни до Програми Руху, зокрема, визначено основну мету діяльності НРУ: «Досягнення державної незалежності України; створення ненасильницькими методами демократичної республіки». Затверджено нову назву організації — Народний рух України (з назви вилучені слова «за перебудову»). Прийнято 12 документів, зокрема: заява проти підписання союзного договору, звернення «До громадян України — членів КПРС» із закликом виходити з лав компартії; «К гражданам Украины, считающим русский язык своим родным» із закликом підтримати боротьбу за волю України; «До парламенту і народу України» щодо ситуації в Криму (проти сепаратизму та з вимогами забезпечення юридичних і матеріальних гарантій повернення до Криму кримських татар); ухвалу «Про міжнаціональні відносини в Україні» та інші. Головою Руху повторно обрано Івана Драча, заступниками — Михайла Гориня (голова політради), Віктора Бурлакова (голова секретаріату), Івана Зайця (голова ради колегій), Олександра Бураковського (голова ради національностей), Олеся Лавриновича, Миколу Поровського (голова координаційної ради).

11—13 cічня 1991 року. Під час кривавих подій у Вільнюсі Народний рух України заявляє про свою солідарність із «Саюдісом» та всім литовським народом у його боротьбі за незалежність. Відбуваються мітинги підтримки, в секретаріаті Руху створюється штаб зі збирання гуманітарної допомоги для Литви.

17 березня відбувся референдум щодо збереження СРСР. Виборцям було запропоновано питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?» Таким чином уже в самому запитанні була наперед запрограмована позитивна відповідь. Тому, щоб убезпечити перебування УРСР у складі майбутнього Союзу, Президія Верховної Ради УРСР, долаючи впертий опір противників незалежності, запропонувала виборцям відповісти на референдумі 17 березня ще на одне запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Позитивно на запитання всесоюзного бюлетеня відповіло 70,5% виборців. На запитання республіканського бюлетеня схвально відповіло 80,2% виборців.

27—28 липня у столичному Будинку вчителя з ініціативи Руху, незважаючи на серйозну протидію Міністерства оборони СРСР, відбувся перший з’їзд Спілки офіцерів України, головне завдання якої полягало у створенні правовим парламентським шляхом Збройних сил України.

19—23 серпня. Період діяльності ГКЧП (Государственного комитета по чрезвычайному положению в СССР), проти якого потужною силою виступив Народний рух України, «Народна Рада», Львівська обласна рада (голова — В.Чорновіл). Проводилися мітинги протесту, роз’яснювальна робота. Після провалу ГКЧП першим в Україні про опечатування приміщення обкому КПУ-КПРС прийняв голова Львівської обласної ради В’ячеслав Чорновіл. Так були отримані документи на підтвердження участі КПУ-КПРС в організації перевороту, що дало змогу ухвалити рішення про заборону діяльності компартії.

24 серпня Верховна Рада проголосила Україну незалежною державою. За «Акт проголошення незалежності України» проголосував 321 народний депутат — конституційна більшість. Ультрарадикалам з обох боків не вдалося зірвати прийняття визначальної для долі України постанови. Дехто витягнув картки, щоб не брати участі в голосуванні. Головуючий оголосив, щоб ті, хто не «встиг» проголосувати, написали до секретаріату письмові заяви. Окремі депутати скористалися з такої пропозиції і виправили попереднє хибне рішення: кількість «за» збільшилася на 25 голосів.

30 серпня Президія ВР України ухвалила указ «Про заборону діяльності Компартії України», оскільки було доведено i документально підтверджено, що керівництво КПУ своїми діями підтримало державний переворот і сприяло його здійсненню на території України.

1 вересня. Велика рада Руху висунула кандидатом у Президенти України В’ячеслава Чорновола. Схвалено також пропозицію В. Чорновола, яка полягала в тому, що на завершальному етапі виборчої кампанії висуванці демократичних організацій мають зняти свої кандидатури на користь того, хто матиме найвищий рейтинг серед представників демократичних сил.

15 вересня. Народний рух України проводить акції протесту проти союзного договору.

14 жовтня. На Великій козацькій раді у Києві В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом Українського козацтва.

16—17 листопада в Одесі за ініціативи НРУ, Комітету у справах національностей при Кабінеті Міністрів України та Комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин Верховної Ради України відбувся Всеукраїнський міжнаціональний конгрес, який зібрав делегатів від 150 національно-культурних товариств України, абсолютна більшість яких підтримала рухівську програму вирішення національних питань, а головне — державну незалежність України.

1 грудня 1991 року. Всеукраїнський референдум з питання: «Чи підтримуєте ви Акт проголошення незалежності України?» «За» висловилося 90,32 відсотка із 84,18 відсотка від загалу включених до списків громадян. Перемогу незалежницької ідеї на референдумі забезпечила велика робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій.

Результати виборів Президента України 1 грудня 1991 року: Л. Кравчук — 61,59%, кандидат від НРУ В. Чорновіл — 23,27% (друге місце, 7420727 голосів), Л. Лук’яненко — 4, 49%. В. Гриньов — 4,17%, І. Юхновський — 1,74%, Л.Табурянський — 0,57%.

Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ.
(З книги «Хроніка Народного руху України», 2009 р.).