Прапори свободи

У процесі духовного розвитку нації важливу роль відіграє інтелігенція. Інтелігенти — це люди, в яких свідомість стала буттям. Інтелігенти (західна традиція воліє вживати термін «інтелектуали») є елітою нації, що визначає сутність епохи, її духовний стрижень. Наскільки я пам`ятаю, саме французький філософ Блез Паскаль (1623 — 1662) зауважив: «Якщо Франція втратить 300 інтелектуалів, країна загине».

Перед інтелігенцією стоять два головні завдання. Перше — виробити духовні цінності, необхідні суспільству, друге — соціалізувати їх, тобто зробити ці цінності надбанням мільйонів. Антоніо Грамші колись влучно зауважив, що езотеричні ідеї, які відомі вузькому колу обраних осіб, важать набагато менше, ніж ідеї, що поширилися у суспільстві.

Італійці кажуть: «Данте своєю творчістю створив Італію, якої не було». Протягом століть творчість великого флорентійця слугує дороговказом для всього народу. Для нас український ідеал, закладений Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Лесею Українкою, потребує величезних зусиль для його втілення в життя.

Складовою часткою українського ідеалу є патріотизм — любов до Батьківщини. Патріотизм — це самоусвідомлення, самототожність нації. Нація — це спільність долі, проекція спільного майбутнього. Видатний англійський поет Джордж Байрон писав: «Якщо людина не любить свою Батьківщину, то кого ж вона взагалі може любити?» Патріотизм, зокрема, полягає в тому, щоб брати з історії не попіл, а вогонь. Щоб бути нацією-переможницею, ми маємо з вдячністю та гордістю згадувати героїв українського народу, які виборювали свободу та незалежність, як необхідну умову гідного життя громадян. Чудово пояснив феномен українського козацтва наш земляк, що служив у Французькому легіоні: «Козаки — це люди, які не боялися».

Антитезою патріотизму є шовінізм, ксенофобія. Патріотизм — любов, креативна, творча сила, яка сприяє розвитку особистості, суспільства, держави. Шовінізм, ксенофобія — ненависть до чужих, іноземців, характерна передовсім для тоталітарних режимів (комунізму, нацизму). Раби шовіністичної системи поєднують у собі дивовижним чином ненависть до чужих з комплексом власної меншовартості. Олександр Герцен з цього приводу дотепно зауважив: «Для русского человека знакомство с иностранцем определённым образом как повышение в чине».

Вільна людина рідко буває заздрісною, натомість людина з рабською психологією живе ненавистю до інших. Дотепно зауважив колись британський прем’єр-міністр Ентоні Іден: «В Англії за тисячу років не було антисемітизму, бо ми, англійці, ніколи не вважали себе дурнішими за євреїв».

Британія — країна традиційної демократії, в якій свобода та демократія визначали її розвиток протягом століть. Недарма неофіційним гімном Великобританії є пісня на слова поета Джеймса Томсона (1700 — 1748):

Rule, Brittania, rule the waves,

Britons never will be slaves.

(рул брітаніа рул зі вейвз брітонз нева віл бі слейвз — пануй, Британіє, пануй над хвилями, британці ніколи не будуть рабами).

Олена Теліга, українська поетеса, яку нацисти вбили взимку 1942 року в Бабиному Яру за те, що вона була одним з керівників ОУН, людина великого таланту та мужності, писала:

Тільки тим дана перемога,

Хто у болі сміятися зміг.

Мільйони українців протягом історії воювали за свої оселі, сім’ї, за Батьківщину. Колись Михайло Грушевський зауважив: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона непотрібна». Саме тому теперішня влада не розуміє бажань українців жити повноцінним національним життям.

Нам слід прямувати шляхом, накресленим Іваном Франком:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить!

Для вільних людей, для всього суспільства настав слушний час для створення українського світу, українського культурного поля. Це наша спільна мета. Слід згадати гасло українських Січових стрільців: «Хто не має мети, той не знайде дороги!»

Діалектичне поєднання інтелектуальних та вольових зусиль спричиниться до виховання непересічних особистостей, що зможуть виконати завдання, які стоять перед українським суспільством та державою. Людина має перейти від статусу підданого до вільної особистості, активного суб’єкта кардинальних соціальних перетворень. У ХVIII cтолітті діячі французького Просвітництва наголосили: «Всі люди рівні». Цей прогресивний постулат був поглиблений геніальним Григорієм Сковородою, який стверджував: «Всі люди різні». Люди мають бути рівними за своїми правами, але вони різні за здібностями, талантом. Ця різність примножує творчий потенціал всього суспільства, сприяє розвитку кожного з нас та суспільства в цілому.

Кожне покоління ніби з чистого папірця намагається вирішити кардинальні питання свого існування, шукаючи точку стабільності, яка відповідає суттєвим інтересам суспільства на даному етапі розвитку країни. Для сучасної України точкою стабільності є демократична європейська держава, що надасть більшості нашого народу найкращі шанси для саморозвитку кожного громадянина.

Ми є європейською державою, що має продовжити власну традицію. Фізично людина живе у сьогоденні, натомість у духовному сенсі вона є нащадком історії, яку вона усвідомлює.

Антоніо Грамші, видатний італійський мислитель, писав: «Il presente contiene tutto il passato» (іль презенте контьєне тутто іль пассато — сучасність містить у собі все минуле). Римський поет Овідій схожу думку сформулював так: «Omnia mutantur, nihil interit» (омніа мутантур ніхіль інтеріт — вcе змінюється, ніщо не зникає). Недарма у сучасному суспільстві відбувається шалена боротьба за тлумачення історії, оскільки той, хто контролює минуле, той володіє майбутнім. Вольтер в «Історії Карла ХІІ» підкреслював: «Українці завше боролися за волю». В Україні у всі часи знаходилися люди, що ставали на бік знедоленого народу і піднімали прапори свободи та соціальної справедливості.

Проблема креативних людей існувала в історії завжди.

Євангеліє від св. Матвія наводить слова Ісуса Христа: «Multi sunt vocati, pauci vero electi» (мульті сунт вокаті пауці веро електі — бо багато покликаних, та вибраних мало).

В Україні видатні люди часто відчували смуток, Пантелеймон Куліш з гіркотою зізнавався: «Небагато в нас людей гідних, решта — дурноляпи, можливо, більш шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української ідеї».

Творчі, креативні люди роблять вагомий внесок у розвиток ментальності, характеру народу. Гюстав Лебон (1841 — 1931), французький психолог та історик, підкреслював: «Доля народів визначається їхнім характером, але аж ніяк не урядами». Характер народу, його ментальність визначається культурою. Культура є основою історичного розвитку країни. У сучасному світі краще живуть ті країни, в яких освіта є пріоритетом державної політики.

Американці кажуть: «Money spent on the brain is never spent in vаіn» (мані спент он зі брейн із нева спент ін вейн — гроші, витрачені на освіту, ніколи не витрачені марно). Відомий економіст Джон Гейлбрайт стверджував, що долар, вкладений в освіту, дає прибутку більше, ніж долар, вкладений у будь-яку галузь промисловості. Сполучені Штати Америки нещодавно заявили, що вони зібрали з усього світу 5 мільйонів інтелектуалів й почнуть будувати нову цивілізацію. Як ми зможемо відповісти на цей виклик?

Стрижнем національної культури є мова, яка зосереджує в собі психологію народу, ментальну унікальність. Зі знищенням мови зникає народ, його самототожність. Народ перетворюється в населення, що втратило історичне коріння, настає байдужість та зневіра. Апостол Павло казав: «Коли я молюся чужою мовою, то вуста мої моляться, а серце спить». Коли серце спить, людина втрачає частину самого себе, стає моральною калікою.

Велике значення має культура мови, її рівень є показником розвитку індивіда. Лев Толстой колись влучно зауважив: «Человек, который говорит кое-как, тот и мыслит кое-как». Примітивна людина розмовляє недолугою мовою. У нашій країні її варіантом є кримінальна говірка, яку опанували, зокрема, українські можновладці. Грецький філософ Сократ (469 — 399 до н.е.) казав: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Недемократична влада завше працює на зниження інтелектуального потенціалу нації, оскільки вона потребує малокультурних людей, якими легше керувати.

Влада не буває доброю. Вона буває поганою або вельми поганою. Влада — це велика спокуса грошима, можливістю розпоряджатися долями людей. Французький письменник Оноре де Бальзак дотепно зауважив: «Влада — це перманентна змова». До влади рідко йдуть люди з добрими намірами. Тому владу мають контролювати громадяни, об’єднані в організації та структури, не залежні від держапарату. Лише тоді влада починає боятися суспільства та служить громадянам й народу.

Важливим елементом громадянського суспільства є солідарність. Недарма польська профспілка, яка була створена 1980 року та нараховувала 13 мільйонів трудящих, набула назву «Cолідарність». Cаме цей громадський рух, який об’єднав робітників, селян, інтелігенцію, поклав край комуністичній системі в Польщі та започаткував розвал усього соціалістичного табору в Східній Європі. Без солідарності суспільство не може захистити власні інтереси. Лише усвідомлення спільної долі всього народу є необхідною умовою консолідованих зусиль українців, яким не байдуже власне життя та життя прийдешніх поколінь.

Криза українського суспільства є тотальною, тому й вихід з неї є складним процесом, в основі якого — усвідомлення нас самих як вільних людей, котрих не влаштовує яке-небудь життя, ми потребуємо гідного людини життя та згідні брати на себе відповідальність за власну долю та долю України. Людина має прожити життя таким чином, щоб вона могла сказати, як казали римські консули після закінчення терміну перебування на посаді: «Feci, quod potui, faciant meliora potentes» (феці квод потуі фаціант мельора потентес — я зробив, що зміг, хай інші, якщо зможуть, зроблять краще).

Ми маємо інтегруватися в культурну, політичну, економічну Європу. Альтернативою є візантійство (приниження) та ординство (дикість). Отже, вибору не маємо.

Існує беззаперечна кореляція (взаємозв’язок) між свободою та матеріальним добробутом народу. Ніколи країна вільних людей не буває бідною. Найвільніші країни — Швеція, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди — мають найвищий рівень доходів населення. Рабський труд ніколи в історії не був продуктивним. Лише вільний труд вільних людей призводить до розвитку країни, щасливого життя громадян.

Антоніна Соломіна-Тягунова підкреслила: «Народитись сьогодні в Україні — це вже доля — стати під прапори свободи».

В історії, як і в житті кожного з нас: що бачимо, те й цінуємо, те й вибираємо. Вільні люди вибирають прапори свободи, люди з рабською психологією бачать поразки та приниження й в мазохістському екстазі чвалають далі до логічного фіналу.

Видатний український письменник та політик Іван Багряний наголошував: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би її купити».

На пам’ятнику Івану Багряному на цвинтарі в Новому Ульмі (Німеччина) викарбувані слова з поеми «Мечоносці»:

Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами.

І наостанок. Тарас Шевченко:

Борітеся — поборете. Вам Бог помагає!

І оживе добра слава, слава України!

Євген АКИМОВИЧ,
кандидат філософських наук.