«Зловживаючи алкоголем, ми втікаємо від власного здоров’я і відмовляємося від свого майбутнього»

Навіть малі дози алкоголю можуть стати причиною великих прикрощів або нещасть: травм, автокатастроф, скоєних злочинів, позбавлення працездатності, розпаду сім’ї, втрати духовних потреб і вольових рис людиною, хвороб та каліцтв дітей, великих економічних збитків...

Мало не щодня ми чуємо про те, як десь п’яний водій збивав на дорозі людей, п’яна мати викинула немовля з вікна багатоповерхівки, до напівсмерті напилася дитина…

На превеликий жаль, чимало наших співгромадян дедалі частіше свої проблеми «вирішують» горілкою чи вином. Причому, зростає споживання тільки міцних і недорогих спиртних напоїв, які спершу нищать мозок і печінку, а далі — весь організм людини.

Згідно з офіційною статистикою на спиртне і сигарети українці витрачають 7% свого бюджету, і з кожним роком цей відсоток зростає.

За статистикою, впродовж року кожен із нас випиває 82 літри спиртного. В Україні нараховується 700 тисяч лише офіційно зареєстрованих алкоголіків. На шість питущих чоловіків припадає одна жінка. Відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, вимираючою вважається нація, яка вживає понад 8 літрів чистого спирту на душу населення на рік. Ми ж випиваємо 18—20!

За інформацією соціологів, українці, як правило, починають вживати алкогольні напої, ще й не досягнувши 13 років.

Середня очікувана тривалість життя в Україні становить 69 літ. Ми по десять років кожен не доживаємо до середнього віку європейців.

Так, п’ють скрізь. Та є таке поняття, як культура пиття, традиції. «Сухі закони» ще не врятували жодної нації чи народності. Той, хто хоче випити, знайде отруту.

На обліку в обласному наркодиспансері нині перебуває 37,5 тисячі осіб, кожна шоста — жінка. Служба має у своєму розпорядженні 165 ліжко-місць. Практикується амбулаторне лікування. До послуг людей 40 кабінетів, які є практично в кожному районі.

Ми сьогодні говоримо про те, що змусити людину не пити — не можна. Ще в 2009 році відмінили примусове лікування від алкоголізму. На території нашої області такі заклади, підпорядковані МВС, були у Вилковому та на території заводу «Центролит». Відсоток рецидиву після піврічного примусового лікування був таким високим, що подальше утримання цих закладів виявилося недоцільним.

Кинути пити людина може тільки з власної волі. Таких прикладів — тисячі. А краще — взагалі не торкатися спиртного, жити, не знаючи його смаку.

Алкоголізм — це тяжка хвороба, яка вражає, найперше, мозок людини, викликаючи стійку залежність. Зловживаючи алкоголем, ми втікаємо від власного здоров’я і відмовляємося від свого майбутнього.

Алкоголіки — це здебільшого слабкі за характером люди. Кожен своєю стежкою приходить до залежності, кожен може повернутися й назад, до здорового життя. Потрібне лише бажання. Інакше — життя буде зруйнованим, нещасними стануть усі, кому людина не байдужа.

Ми можемо забезпечити повний курс лікування, розробивши індивідуальну програму. Лікування є тривалим і затратним.

Годі вірити шарлатанам, які звільняють від залежності по фотографії, за один сеанс. То — марні сподівання і задурно викинуті гроші. Допоможуть лише фахівці, які забезпечать пацієнтам повну анонімність. Мусить насторожити просте бажання випити або ж залити найменший стрес горілкою. Наші слабкості нас і гублять. Шукайте допомоги у фахівців, рятуйтеся, поки ще усвідомлюєте загрозу алкоголізму.

Часто люди спроваджують своїх рідних і близьких за кордон, на лікування від алкоголізму до приватних клінік. Дуже дорого. Ми в себе в Україні маємо такі самі ліки й такі ж медичні протоколи, як і зарубіжні колеги. Якщо людина не хоче жити тверезо — то ніякий Ізраїль не допоможе.

Нехай мене Господь простить, але я знала одного  професора-медика, нині вже покійного, який приватно лікував від алкоголізму… складаючи гроші на лікування власного сина-алкоголіка в Ізраїлі.

Чоловіки приводять до нас дружин, жінки — чоловіків, батьки насильно тягнуть дітей, які вже навіть перед уроками мусять випити «тонік» із вмістом спирту…

Часто ми безсило розводимо руками, адже всі наші старання виявляться марними, якщо людина не хоче жити тверезою, не збирається лікуватися.

Батькам же годі й сподіватися, що дитина не питиме й не куритиме, якщо це роблять вони самі. Ось чому надзвичайно важливого значення ми почали останнім часом приділяти просвітницькій роботі, популяризації здорового способу життя, прикладів тверезості, яка асоціюється з життєвим успіхом. Ми підтримуємо громадські старання, спрямовані на таку роботу. Області давно потрібна масштабна програма боротьби за тверезість. Як прояв політичної волі, до її реалізації мали б підключитися всі, хто хоче жити безпечно й тверезо, серед тверезих людей.