Наче у храмі душі народної

Тисячоліттями супроводжують українців вишивані рушники — необхідні атрибути їхнього життя та найголовніші обереги. Народні майстри дбайливо відроджують та повертають до життя ті обереги нашої духовності. Диво з див творення тих оберегів доступне кожному, й воно веде нас дорогами наших предків та навчає розмовляти з ними мовою символів. Так відновлюється насильно перервана нить традиції єдиного народу, поновлюється такий необхідний кожній нації зв’язок поколінь. На тлі старовинних викопних амфор та іншого музейного начиння ті відтворені з давнини вишивані рушники, писанки не створювали дисонансу, виглядаючи цілком природно.

А в сусідстві з ужитковими речами віджилої цивілізації, чи, вірніше, епохи, котра бездумно відкидала народне мистецтво, дуже мило, а нерідко в цілковитій гармонії зі старими прасками, програвачами, самоварами тощо співіснували вишивані картини, серветки, ікони... Ось на стендах Таїровської ЗОШ І—ІІІ ст., впадають в око вишивки бісером і хрестиком вчительки історії та праці Алли Загороднюк та витвори її чоловіка. А також майстерно виконані роботи вчительки фізики Світлани Брайлян, шкільного секретаря Надії Єпіфанової. Шкода лишень, що за браком місця майстри не змогли того дня показати творчість свою та своїх вихованців у якнайширшому обсязі. Та все ж вражали майстерністю, а водночас і простотою, мистецьки виконані у техніці орігамі вироби з кольорового паперу, навіяні творчою фантазією вчительки Наталії Осіченко та її вихованців.

— Чому ж я вас навчу, коли й сама в захопленні від побаченого? Хоч і сама багато літ вивчаю українську культуру, українську обрядовість, — з цими словами вийшла до присутніх Елеонора Шапкіна, завідувачка кабінету народознавства Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, лавреат міжнародних фольклорних фестивалів, член Українського клубу Одеси. — Ми у своїй роботі прагнемо відходити від стилізації, від того, що називається «сов-арт» — хоч він і живучий. Потрібно повертатися до народної традиції, до справжнього, хоч воно й добряче забуте. Наші колективи ми одягаємо у вбрання, а не в костюми, а за зразки беремо старовинну ношу. Наші прабабусі були вмілими та вигадливими модельєрами. Кажуть: тут, на півдні, нема України. А вона є, та ще й яка! Багатобарвна, різноманітна...

І все те потребує відродження, отже, потребує зацікавлення знавців та майстрів народної творчості, уважного вивчення. За старими зразками бабусиних рушників, що збереглися в родині, відроджує ті узори Інна Кривошап. Її захоплення передалося й синові — учасники семінару могли гідно поцінувати його майстерність та фантазію. Останні п’ять років майстриня захоплюється писанкарством, разом зі своїми гуртківцями досліджує узори саме цієї місцевості. Деякі твори її вихованців були високо поціновані на Всеукраїнській виставці з позашкільної роботи.

Кілька років тому повсюдно стала популярною лялька-мотанка. Народні майстри й навіть фахові художники, що близько стоять до декоративно-ужиткового мистецтва, активно відтворюють цей напівзабутий жанр. Хоч це й нелегко, бо, як сказала на семінарі Олена Овчинникова з Українського клубу Одеси, «багато втрачено технік, відчутний брак спеціальної літератури, хоч це дуже старовинне мистецтво — перша лялька-мотанка була зроблена п’ять тисяч років тому, тож зрозуміло, що й матеріали потрібно підлаштовувати відповідні». Тут же майстриня провела невеликий майстер-клас, і за лічені хвилини на очах у всіх присутніх у її вправних руках народилася лялька-янгол.

Олена, за її ж словами, займається традиційною слов’янською народною лялькою. Чи можна погодитися з таким визначенням? Адже у декоративно-ужитковому мистецтві різних слов’ян — різні мотиви, сюжети, вірування тощо. Тож чи доречно всіх приводити до одного знаменника? Втім, це вже питання до фахівців.

А найсильніші враження залишили вишивані портрети діячів української культури авторства педагога Олени Сайдель та її учнів зі станції юних техніків. Це частина мистецького проекту «Вишитий портрет» — серія «Видатні українці», яку започаткували вихованці керованого майстринею гуртка. Учасникам семінару було представлено майстерно вишиті портрети Миколи Лисенка, Марусі Чурай, Олени Пчілки, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Марії Башкирцевої. Зразки вишивки автори беруть з альбому Олени Пчілки «Український народний орнамент» видання 1910 року.

Деякі альбоми та книжки учасники семінару придбали й на виставці-продажу української літератури, що її представила господиня книгарні-кав’ярні Українського клубу Одеси Галина Дольник.

І співали для учасників семінару солісти вокального тріо УКО «Зорецвіт» — лауреати міжнародних конкурсів. Дівчата виконали купальську пісню-хоровод «Навколо Марени», одну з весільних — «Дівич-вечора» та славетну веснянку «Вербовая дощечка», повернувши присутніх на коротку часинку в давнину української обрядовості.

А майстер художнього хлібопекарства Михайло Туренко пригостив присутніх смачними святочними книшами та стрітенськими пташками.

Хоч не довелося того святкового дня побувати у храмі Господньому, зате очистило душу спілкування з таїнством старовинного народного мистецтва, кожна зустріч з яким — то, направду, наче відвідини храму душі народної.

Роман КРАКАЛІЯ.
Овідіопольський район.