Кам’яно-Могилянська академія

Проблем і загадок Кам’яної Могили торкалися В. М. Даниленко, А. Г. Кифішин, Ю. О. Шилов, О. В. Павленко, Є. Ю. Біятенко та багато інших дослідників. Близько восьмисот джерел наводить у своїй монографії О. Т. Губко. Свою книгу він упорядкував з шести розділів: «Магія євшан-зілля», «Психоетногенез наших пращурів...», «Мова людності Трипільського суспільства...», «Мислення трипільців...», «Емоційний світ праукраїнця» та «Деякі дискусійні моменти історії Праукраїни». Як мовиться в анотації, пропонована праця є першим у вітчизняній і світовій літературі систематизованим науковим викладом психології українського народу, де автор вперше розв’язує задавнену і вже зболену проблему — коли достеменно і як саме виникли українці та українська мова.

О. Т. Губко, якому сповнюється 85 років, народився в степах Таврії. Закінчив відділення психології філософського факультету Київського університету (1953). Доктор психології, дійсний член Української міжнародної академії оригінальних ідей. Уже понад півстоліття працює в Інституті психології Академії педагогічних наук України. Автор понад тридцяти книг і більш як 600 статей. Широко відомий в Австралії, Канаді, Німеччині, США, Росії та інших країнах. О. Т. Губко — активний учасник розбудови народної освіти України на засадах патріотизму й здобутків козацької педагогіки. Він один із засновників і теоретиків новітнього козацького руху в Україні, генерал Українського козацтва. Як учасник Другої світової війни відзначений медалями та іншими військовими нагородами. Отримав також і трудові відзнаки. Відмінник народної освіти. Мабуть, знаковим для цього дослідника є те, що, образно кажучи, лайнер Кам’яної Могили після четвертого льодовикового періоду плине в часі в Таврійському степу.

З найдавніших часів людству давав знання Всесвітній Розум. Це знання закарбоване і збережене для нас в архівах Кам’яної Могили, нашого Гелікону, нашої Кам’яно-Могилянської академії. Понад те — про цей архів ми можемо говорити як про первістка протописемності на нашій планеті. Анатолій Кифішин розшифрував виявлені священні таблички з протописемністю сумерів Ум, в яких закарбований наш Бог — Пращур Думузі — той, що розумно й уміло вертить Землею — Верт Умно. Ім’я Бога Ума збереглося в багатьох словах: колегіУМ, розУМ, кУМир, дУМа, бУМага, гУМанність, УМілий, ойкУМена, тріУМф, УМань, УМаг, РуселУМ, стрУМок, стрУМ, кУМ тощо.

Протягом свого наукового життя великого значення дослідженню Кам’яної Могили, що над рікою Молочною під Мелітополем, надавав видатний археолог В. М. Даниленко, який розглядав геологічний аспект утворення цієї пам’ятки: наші прапредки використовували гроти й печери Кам’яної Могили для культових відправ, адже археологи не виявили в них слідів побутового їх застосування, а в кількох десятках гротів пантеону відкрито тисячі культових зображень. У зв’язку з цим учений дійшов висновку, що Кам’яна Могила — не курган, а природне утворення з реалістичними наскельними зображеннями тварин, зосередженими лишень в одному місці, а саме в гроті Мамонта (Бика).

Кам’яна Могила, як її розглядає археолог В. М. Даниленко, це дивовижний витвір природи, такий несподіваний в умовах південного степу, завжди привертає увагу, пробуджує допитливість і бентежить уяву безлічі поколінь ще відтоді, як ці краї заселили перші людські громади у палеолітичну добу. Прадавній поріг правого берега річки Молочної, Кам’яна Могила залишається видатною пам’яткою природи. Як природне утворення вона пережила кілька мільйонів років: спочатку це була піскова відмілина третинного т. зв. Сарматського моря, згодом — зцементована залізними розчинами брила піскового каменю; в розквіті четвертинного періоду — поріг річки Молочної, а при переході до геологічної сучасності — острів, на периферії якого утворилися десятки гротів та печер.

Далі своє оригінальне й правдоподібне бачення В. М. Даниленко розгортає переконливо: на початку неолітичної доби, коли з води виринули високі ділянки заплавної тераси, Кам’яна Могила стала островоподібним підвищенням над рівнем широких лук. У ті часи довкола й виникла низка неолітичних, а згодом енеолітичних і пізніших поселень, мешканці яких зберігали традиційне ставлення до святилища Кам’яної Могили і на її стінах викарбовували важливі для них зображення — образотворчі документи свого світобачення.

Нині Кам’яна Могила являє собою високий, п’ятнадцятиметровий залишок прадавнього порогу, що розкинувся вздовж русла річки на триста метрів і на двісті — упоперек.

Пісковиковий пагорб поблизу села Терпіння на Мелітопольщині Запорізької області — пантеон петрогліфів і протоклинопису — складає пісковиковий моноліт, горб з кам’яними брилами на поверхні площею понад три гектари. Як ми уже говорили, Могила виявилася недосяжною останньому льодовикові, тому в її печерах і гротах збереглося чимало пам’яток палеоліту і мезоліту, особливо це стосується зображень сцен прадавнього життя, тварин; там же знайдені й культові вироби, названі чурингами. Саме понад тисячу зображень принесли всесвітню славу цьому найдревнішому пантеону, — викарбувані на твердому пісковику — первісна художня графіка й первісне протописьмо наших прапредків — чіткі та зрозумілі малюнки і таємничі сплетіння різноманітних символів. Кам’яна Могила — виняткова пам’ятка природи та прадавньої історії, важливе джерело для розуміння витоків образотворчого мистецтва й вірувань праукраїнців.

На вершині пантеону — найбільшого з відомих святилищ планети — був зображений канон арійського спасительства за участю трьох стихій у вигляді Трисуття. Ремінісценції образу арійського Спасителя донині побутують серед нащадків українського козацтва.

З даховища Кам’яної Могили опускається пісковий схил з окремими брилами, що відкололися від «даху», а на рівні заплави — розкидані плити потрісканих брил та їхні численні уламки.

Первісні літописці й художники залишили зображення на всіх рівнях святилища, як на первинному щиті, так і нижче, на рівні заплави, що має значення для хронологічного поділу численних зображень Кам’яної Могили.

Як доводить О. Т. Губко, ця пам’ятка є ровесницею Мізинської стоянки, відкритої археологом Хведором Вовком на березі Десни в Чернігівській області. На рубежі нової ери святилище втрачає своє культове призначення: у печерах вряди-годи перебували кочівники, мандрівники, розбійники, які іноді закопували тут свої скарби, що навіювало створення легенд і переказів про фантастичне виникнення самої Кам’яної Могили та про незліченні скарби під її скелями. 1891 року й справді під одним з північних навісів знайшовся скарб — середньовічні візантійські вироби.

Свого часу В. М. Даниленко зазначав, що перше заселення території історико-археологічного комплексу Кам’яної Могили відбулося понад десять тисячоліть тому. Чи не про це нам повідомляє і Є. Ю. Біятенко в одному з історичних есе: «В районі нинішнього Мелітополя — оборонні укріплення, що включали і канал, проритий з лівого берега Борисфена до Молочного лиману Азовського моря. На лівому березі Борисфена, перед першим порогом заснували північну столицю і залізоробний центр — Кам’янське Городище…»

Про древнє походження наших прапращурів русів М. В. Ломоносов, який також навчався в Києво-Могилянській академії, 1766 року писав: «Реальна історія Русі (України) нараховує понад чотириста тисяч років». Сто одинадцять тисяч років тому Руси, Ставруси, Боруси, Могучари, Хороли, Русяви, Гета-Руси, Руси-Орази, які мешкали на Вразькій Землі біля гори Миру, що в сучасному Північному Льодовитому океані, перед першим потопом переселилися на Європейський материк. Отже, арії, як доводять учені світу, пішли саме з території прадавньої України, а не з Заполяр’я, адже античні автори під Гіпербореєю однозначно розуміли саме наше Північне Причорномор’я, де на той час розміщався Північний полюс.

Нині вчені світу, як стверджує О. Т. Губко, підтвердили приналежність до роду Русів-Оразів — лелегів, пелазгів, етрусків, пунійців, сумеріян, кіммерійців, сколотів тощо, саме вони сприяли виникненню прогресу й з’яві першоцивілізації після останнього четвертого потопу.

Крім протоклинопису, залишеного нашими прапредками й збереженого в гротах і печерах Кам’яної Могили, балканського клинопису й шумерських клинописних глиняних табличок, що явно пішли від першоджерела з-над річки Молочної, ми маємо найдавніше письмо на планеті Земля. В ньому було 154 руни та буквиці, і налічує він тисячі й тисячі років. На сьогодні відомо понад 25 алфавітів, які функціонували на території України з прадавнини, деякі з них налічують понад 20 тисячоліть — у цих абетках переважна більшість літер, що представлені в «кириличному письмі». За книгою А. Г. Кифішина «Древнє святилище Кам’яна Могила. Досвід дешифровки протошумерського архіву ХІІ — ІІІ тисячоліть до н. е.» можна вивчити мову шумерів з Месопотамії, куди свого часу переселилася частина народонаселення з Придніпров’я і Приазов’я.

Дослідники ніяк не могли прочитати протоукраїнське письмо «черти і різи», які знаходили на всій планеті. Як повідомляє О. Т. Губко, розшифрував його Г. С. Гриневич, до речі, як і письмо Фестського диску. З’ясувалося, що авторами їх були наші прапращури! До пантеону Кам’яної Могили у прадавні часи з різних далеких країв прибували посланці, підтвердження чому знайшлося на Чонгарському півострові — у виявленому зимівнику аратської експедиції, як і неподалік Кам’яної Могили біля села Надіїного, між Дніпром та Інгульцем археологи теж розкопали шумерські поховання з клинописними надписами й зодіакальними зображеннями.

Написи Кам’яної Могили засвідчують, як про це пише Ю. О. Шилов, що 2782 року до н. е. в пантеон Кам’яна Могила прибула делегація з шумерського міста Шу-Нуна, розташованого на півночі Месопотамії, і зняла копії зі згаданих написів на деяких плитах Святилища для своєї бібліотеки. На одній з плит залишився тодішній напис в оригіналі: «Шара, владика країни (Шумеру) і Семи (Кудуру Шу-Нуна)».

Крім висновків, зроблених археологами-фахівцями, напрошується ще декілька. По-перше, якщо до викарбуваної дати приплюсувати 2013, то виходить, що маємо 4795-річчя з часу перебування шумерських делегатів Шу-Нуна в нашому пантеоні. А, по-друге: крім науково-дослідних лабораторій, у Кам’яно-Могилянській академії функціонували кафедри писемності (протоклинопису), графіки, народної творчості, мореплавства й космогонії, математики, геометрії, містобудування й державобудування, музики й співу, мисливства й рибальства, тваринництва, садівництва, бджолярства тощо. Можливо, це — наївні висновки, але логіка фактів є цьому підтвердженням.

Дмитро ШУПТА,
письменник-краєзнавець,
заслужений працівник культури України.

(Далі буде).