Прилітайте, лебеді, додому!

Весь час до потепління Володимир і його дружина Наталія доглядали за красенем: поселили його в будинку біля газового котла, надали йому повне утримання і навіть забезпечили можливість плавати, наповнюючи водою ванну.

Спочатку Гоша (так його назвали) не міг навіть самостійно їсти, але господарі таки виходили його. Годували зерном, хлібом, подрібненою крупою, висівками. Володимир навіть спеціально ходив на ставок або річку, де ловив для свого вихованця дрібну рибку.

Незабаром Гоша став повноправним мешканцем будинку і сім’ї Медведенків, а ще — місцевою знаменитістю: на нього приходили подивитися і діти, і дорослі, які несли птахові частування.

Попервах Володимир і Наталія вирішили віддати вихованця в зоопарк або дендропарк, де його родичі живуть під охороною держави, але ці установи обіцяли прийняти лебедя тільки в разі його абсолютного здоров’я.

— Сказали нам, мовляв, везіть до нас, але залишимо лише тоді, коли лебедя огляне ветеринар і дозволить перебування у зоопарку, — розповідає Володимир. — Тож ми вирішили: нехай буде під нашим наглядом і піклуванням. Та й, чесно кажучи, вже звикли до нього, він став членом нашої родини, тому було шкода відвозити його невідомо куди. У нашій місцевості є природні водойми, де для птахів — привілля.

Так Гоша до настання тепла залишився в будинку своїх захисників. Очевидних ушкоджень не мав. Швидше за все, птах дуже сильно застудився чи надто переохолодився. А коли набрався сил, став великим і красивим з білосніжними пір’ям.

Пернатий мешканець поводився з домашніми дуже обережно і навіть гордо. Ніколи не брав корм з рук і сам не просив. Тільки якщо нікого не було поруч, міг підійти до годівниці і поїсти. Зате у нього проявилося почуття  власника території. Гоша почав відстоювати свій двір від домашнього улюбленця — пса, не мирився з його присутністю, не терпів, коли той розгулював подвір’ям, і поки не зажене його в будку, не заспокоювався. В результаті цієї маленької «війни» на дзьобі у лебедя залишилася помітна ознака — насічки-подряпини від зубів собачки.

Коли настала справжня весна, Володимир відвіз лебедя на ставок біля ближнього села. Там завжди є люди, подумав, тож будуть доглядати за ним, підгодовувати, знаючи історію порятунку птиці. Через якийсь час поїхав провідати врятованого лебедя, але його, на жаль, не застав. Подумав, що той відлетів, адже у нього своє, пташине життя.

Літньо-осінній час промайнув швидко, за домашніми і городніми клопотами не встигли озирнутися Медведенки, як і нова зима підкотила до воріт. Призабули про птаха, гадали, лебідь налагоджує своє життя в природі і забув своїх рятівників. І навіть гадки не мали, що зустрінуться з Гошею знову.

Коли до Володимира дійшли чутки, що лебідь повернувся і знову не полетів у теплі краї, звісно ж, здивувався. Птаха нібито бачили на незамерзаючій ділянці річки Кодими біля села Гвоздавка-2. У двір до рятівників птах не прилітав. Щоб перевірити чутки, поїхав на річку. І там його чекав сюрприз. Яким же було здивування, коли побачив не одного, а двох білосніжних птахів. Покликав — і диво! Один з птахів відразу відгукнувсь на голос Володимира і підплив до нього. Другий тримався на відстані і поглядав з побоюванням, як інший бере від людини хліб.

Що це їхній вихованець, Володимир не засумнівався, адже зовсім дика птиця не буде відгукуватися на голос людини, не підпливе так близько до незнайомця (від інших людей вона і зараз тримається на більшій відстані). До того ж, зміг роздивитись лебедя, на якому є особлива прикмета — подряпини на дзьобі від собачих зубів. Але чоловік зробив і ще одне відкриття. Коли птах жив у будинку, господарі не могли визначити, хто це — лебідь чи лебідка, а тому назвали Гошею. Коли ж на річці побачив пару, різницю в їх розмірах, то зрозумів, що їх Гоша — це лебідка, бо супутник значно більший.

Відтоді Володимир час від часу буває на річці, підгодовує лебедів. Та й місцеві жителі не залишають красенів голодними. Пара оселилася на ділянці, де швидка течія, відтак вода не замерзає. Поруч — рятівні очерети. Зараз потепліло, тож лебеді вже й самі можуть прогодуватися з природної водойми.

Слід зазначити, що для Володимира і Наталії Медведенків порятунок представників дикої природи, які опинилися у важкій ситуації, — не перший у житті. Хоча їхня садиба практично в центрі селища, де завжди багатолюдно, чомусь травмовані птахи потрапляють саме до них. Останній випадок, про який розповів Володимир, пов’язаний з пораненим степовим орлом. Господар тоді також підібрав птаха, якого вилікував, підгодував і випустив на волю. Мабуть, цей будинок сприймається як обитель доброти і милосердя.

Віра ТИХОНОВА.
Любашівький район.