Після Януковича... Три сценарії для України

Дехто впевнений, що після краху режиму Януковича і Партії регіонів події розгортатимуться за сценаріями, схожими на ті, які розігрувалися у країнах Південної та Східної Європи після розвалу радянського блоку. Але є люди, які ставлять це під сумнів і висловлюють побоювання, що події в країні після відходу Януковича можуть розвиватися драматичніше.

Який сценарій імовірніший? Про це газета «Експрес» розмовляла з американським політологом українського походження, викладачем Ратгерського університету, директором програми вивчення Центральної і Східної Європи Олександром Мотилем, а також відомими українськими політологами Ігорем ЗОЛОТАРЕНКОМ та Ярославом МАКІТРОЮ.

— Наскільки ймовірна зміна влади в Україні ще до президентських виборів 2015 року?

О. Мотиль: — Ймовірність дуже висока. І спровокувати зміну влади може позиція Заходу та невдоволення мас, яке переросте в жорсткий бунт. Водночас те, чи залишиться Віктор Янукович Президентом України до 2015 року, вже майже не має ніякого значення. Сьогодні він вже досяг своєї мети: встановлено політичний режим, що нагадує султанат, а це  — глухий кут. І що довше Янукович перебуватиме при владі, то драматичнішим буде фінал. У його інтересах спробувати відійти скоріше і спокійніше.

І. Золотаренко: — Сьогодні представники влади усвідомлюють, що загроза санкцій Заходу стає дедалі реальнішою. Як свідчать певні джерела, останнім часом «регіонали» активно переказують свої кошти з рахунків західних банків в азійські. Так вони хочуть застрахувати капітали від повторення долі активів Каддафі. Ці дії, звичайно, видаються трохи наївними, бо азійські банки перебувають у зоні впливу західних.

Безперечно, на тлі економічних та соціальних проблем суспільні настрої радикалізуватимуться. Імовірно, збурення будуть вже навесні або ж восени цього року. Одна із протестних маніфестацій може швидко перерости у масовий бунт, і це призведе до великих заворушень. Люди вийдуть рятувати себе самі, можливо, навіть ігноруючи нинішню опозицію. Усе це може радикально змінити ситуацію в країні вже цього року.

— Нема сумніву, що так чи так Янукович владу втратить. І якими шляхами після того може піти Україна?

О. Мотиль: — Їх щонайменше три. Першим я б назвав так званий чехословацький сценарій, який означатиме розділення України за мовно-культурним принципом. Якщо консенсусу між українськими елітами не буде знайдено, то після Януковича Україна може піти шляхом Чехословаччини. Свого часу від такого розділення виграли і Чехія, і Словаччина. У нашому випадку центрально-західна «українська» Україна загалом безперешкодно могла б приєднатися до Заходу і виграти економічно, а південно-східна «російська» Україна, найімовірніше, увійшла б в орбіту Російської Федерації і, попри певну економічну стагнацію, змогла б сповна натішитися російською мовою і радянськими традиціями.

І. Золотаренко: — Думаю, що до такого варіанту не дійде  — хоча б з однієї причини. Сьогодні наші найбільші багатії мають власність у всіх регіонах України, у тому числі й західних. І саме з цієї причини розділити Україну для них буде доволі непросто. Не забуваймо, що вся так звана донецька еліта перемістилася у Київ. На сході України їй вже робити нема чого, вона використовує його лише як своєрідне електоральне гето та резервуар для некваліфікованої робочої сили.

Від жодного політика-«регіонала» я не чув, що він прагне повернутися на свою батьківщину.

Я. Макітра: — Треба зважити, що у разі глибокої федералізації Україна стане неймовірно вразливою для зовнішніх чинників, особливо Росії. Адже ми сьогодні не такі сильні та незалежні, як, скажімо, Німеччина, аби встояти перед загрозою територіального розчленування. Бо спершу нас ділитимуть по Дніпру, потім — по Збручу, і врешті все закінчиться тим, чим закінчилося для України на початку XX століття.

— Що ви маєте на увазі?

О. Мотиль: — Я б назвав це «югославським» сценарієм. Він може постати, якщо після Януковича нові еліти не зможуть впоратися з ситуацією. Адже величезною загрозою для України після краху режиму Януковича буде путінська Росія. Імовірність того, що така квазідиктаторська нафтова держава, як Росія, залишиться сильною і стабільною, не дуже висока. Загнаний в кут Путін напевно не вибере демократію як інструмент порятунку себе і свого режиму. Навпаки, він затягне гайки, посилить неоімперіалістичну риторику. Цілком можливо, що він навіть вирішить, що «маленька звитяжна війна» продовжить агонію його режиму. І об’єктом може стати Україна.

Тут матиме значення, чи після відходу Януковича українські олігархи і демократи зможуть на хвилі народного патріотизму організувати масову мобілізацію для захисту Батьківщини.

І. Золотаренко: — Такий варіант, звісно, можливий. Треба враховувати, що скоро розпочнеться третя кавказька війна. І тоді у гарячих головах у Кремлі може визріти план дестабілізувати ситуацію в Криму та об’єднати кримський фронт із кавказьким. Про такий сценарій нині дедалі частіше говорять армійські аналітики США. Звісно, такий розвиток подій не буде на сто відсотків нагадувати югославський, але, оскільки його ретельно студіюють світові розвідки, він може бути цілком реальним.

Я. Макітра: — Хай які некомпетентні нинішні лідери, перед такою загрозою, думаю, навіть вони змогли б мобілізувати і себе, і країну. Точніше, країна мобілізувалась би сама. Свого часу «східняки» дістали своєрідне щеплення від «помаранчевих», пересвідчившись, що Ющенко не такий вже й страшний, як його їм дехто малював. У разі ж нової кавказької війни, про яку згадував мій колега, Росії навряд чи буде до Криму і до України. Тому я не дуже вірю у можливість такого розвитку подій.

— Сценарії, які ви змалювали, досить драматичні. А чи ймовірний спокійніший розвиток подій після зміни влади в Україні?

О. Мотиль: — Як на мене, найімовірніший для нас так званий польський сценарій. Україна після відходу Януковича залишиться унітарною державою, як Польща. Якщо українські демократичні сили після кінця правління Януковича не сповзуть у лінгвістичний максималізм, то є всі шанси, що Україна збереже свою цілісність. Тобто, між Сходом і Заходом може бути укладений своєрідний громадянський гуманітарний договір. Україна знайде спільну мову з Євросоюзом і за три-сім років стане його повноправним членом.

І. Золотаренко: — Успіх польського відродження полягав у двох складових. По-перше, це єдина католицька церква та інтелігенція, які були представлені у «Солідарності». По-друге, це брак хоча б натяку на олігархати. На жаль, в Україні ці фактори не діють. У нас немає такого впливу єдиної церкви, у нас не згуртована інтелігенція, і в нас олігархи — неформальний інститут влади. Тому польський варіант у чистому вигляді тут навряд чи можливий. Мабуть, можна говорити про перехідний варіант, коли у гру вступатимуть регіональні еліти. Ймовірність того, що ми раптом візьмемо розбіг, станемо на шлях реформ і невдовзі потрапимо в Європу є, але тут потрібні великі зусилля. І все-таки такий сценарій — цілком реальний.

Я. Макітра: — Звісно, такий варіант найбільше відповідав би потребам України: продумана децентралізація влади, врахування інтересів регіонів, надання широких повноважень органам місцевого самоврядування, швидке зростання добробуту людей. Сходу України це дасть додаткові важелі для вирішення соціальних та економічних проблем, а заходу — ще й гуманітарних. Хоча, як на мене, у нас може бути і свій, четвертий сценарій, як це вже сталося у 2004 році та передбачити який не зміг ніхто.

Юрій ГРИЦИК.

Джерело: http://expres.ua.