№ 14-15 (21382-21383) субота 16 лютого 2013 року

Заява  Українського  ПЕН-центру

Проект закону «Про видавничу справу», внесений урядом Миколи Азарова до Верховної Ради, серед іншого, скасовує норми чинного законодавства, за якими держава зобов’язана сприяти перекладу іноземної художньої та наукової літератури українською мовою.

Український ПЕН-центр звертає увагу громадськості на очевидну історичну паралель: Емський акт імператора Олександра ІІ від 1876 року ще так-сяк припускав існування оригінальної літератури «на малоруському наріччі», проте будь-які переклади українською мовою, як і всі наукові та освітні тексти, він забороняв цілковито.

До Міжнародного дня рідної мови, який відзначається 21 лютого, на підтримку єдиного обласного українського видання Одещини — газети «Чорноморські новини» — молодь, громадськість міста влаштовують флешмоб.

Ідея флешмобу належить Одеському комітету захисту української мови, одеській філії ГО «Остання барикада», громадській ініціативі «Спілка читачів «Чорноморських новин».

Хтось може сказати, що говорити про це передчасно. Дивіться, мовляв, який сильний режим Віктора Януковича, хіба можна припустити, що він скоро впаде?

Можна. І треба. Бо падали ще й не такі. І дуже несподівано.

Тому, хоча до наступних президентських виборів ще два роки, чимало закордонних та українських аналітиків уже сьогодні намагаються спрогнозувати, яким шляхом піде Україна, коли до влади прийдуть нові лідери та політичні сили. Причому багато хто з них упевнений, що за нинішніх обставин зміна влади можлива значно скоріше, задовго до 2015 року.

У середу, 13 лютого, о 18.24 літак Ан-24 рейсом, що летів з Одеси, розбився у Донецькому аеропорту. На його борту було, за неофіційними даними, 52 людини, в тому числі 8 членів екіпажу (за офіційною інформацією Одеського аеропорту, летіло до шахтарської столиці лише 36 пасажирів). П’ятеро осіб загинули, інші отримали травми різного ступеню, пережили шок.

Рейс був чартерним  — прокурори, судді, депутати, чиновники і бізнесмени  — летіли на матч Ліги чемпіонів «Шахтар»  — «Боруссія».

У четвер відбулася чергова сесія Одеської обласної ради. Хвилиною мовчання депутати вшанували пам’ять наших земляків, пасажирів рейсу «Одеса — Донецьк», які летіли на футбольний матч і стали жертвами аварійної посадки.

Одним з найважливіших моментів сесії стало звернення до Президента України про ефективне використання земель колишнього 237-го полігону «Тарутинський». Ситуацію, що склалася, голова Тарутинської райради Олександр Тасмасис назвав у своєму виступі «загрозливою».

На Землю полився справжній дощ з космічних уламків. Вибухова хвиля, що прокотилася Челябінськом (Росія), потрощила шибки в будинках, знесла металевий дах із заводу, зруйнувала стіну складу... Люди у паніці залишали помешкання й офіси. За допомогою до медиків звернулося понад півтисячі поранених. Яскравий спалах та вибух побачили ген-ген — за сотні кілометрів — аж у Казахстані...

Ранок 15 лютого у Челябінській області запам’ятають надовго. Спочатку щось вибухнуло, а потім на небі розтягнувся довгий яскравий шлейф, повідомив «Перший національний». Інтернет наповнився здогадками: впав літак — казали одні, почалася війна — твердили інші, інопланетне вторгнення — наполягали треті. З’ясувалося, що саме остання, найфантастичніша, версія була найближчою до істини: Землю «атакував» космічний мандрівник — величезний метеорит, шлейф від якого зафіксували камери спостережень, автомобільні відео-реєстратори та перелякані люди на власні мобільні телефони.

Ніяк не думалося, що з авторами цього листа менш ніж через два роки знову доведеться зустрітися з одного й того самого приводу. На жаль, стару невеселу пісню завели біляївські керівники по-новому.

Шановний читач, либонь, пам’ятає, як група підприємців-кухарів, котрі впродовж багатьох років успішно займалися у Біляївському районі шкільним харчуванням, обурювалися намірами місцевої райдержадміністрації передати цю справу в одні руки заїжджої і, як з усього видно, бажаної для себе людини, що планувала розвозити шкільні сніданки та обіди аж з Одеси. Заради сумнівної економії грошей тоді дехто готовий був пожертвувати і якістю страв для дітей, і вчасністю їх доставки. Бо ж, погодьтеся, обіди, долаючи кілометри, потрапляли б до шкіл добряче перебовтаними, та й де гарантія, що машини вчасно привезуть їх у глибинку розбитими, розгрузлими сільськими дорогами, особливо в пору осінньої чи зимової негоди. Керівництву шкіл наполегливо нав’язували цю ідею, але воно було не в захопленні від затіяного «нововведення», бо цілком задоволене роботою своїх куховарів, свіжими стравами й продуктами з перших рук. Кухарі-підприємці за підтримки місцевої громадськості тоді відстояли своє право, й ініціаторові тієї реорганізації тодішньому голові райдержадміністрації пану Орлову не вдалося втілити задумане. Все залишилося, як було. Свіжі страви для школярів, збережені десятки робочих місць, матеріальна база шкільних їдалень, та й податки надходили до місцевого бюджету.

Минули часи, коли тваринницькі ферми виносили далеко за сільську околицю, аби в людських оселях «не пахло», не роїлися мухи й не гуляли вгодовані пацюки. Тепер, виявляється, можна чинити зовсім по-іншому: облаштовувати свинарники не те що в селі, а прямісінько посеред міста. Про таке новітнє диво ми дізналися з листа Людмили Ервінівни Браунагель — мешканки славного містечка Арциза.

Ще у середині дев’яностих років минулого століття рішенням міськради їй була передана у власність земельна ділянка — 12 соток — по вулиці Пушкінській, 80. І все було добре: хата, довкола хати двір, на городі, як і належить, щоосені визрівали овочі. Звідки було знати жінці, що у її недалекої сусідки в голові народжується «наполеонівський план»?

Скільки Марія себе пам’ятає, вдома їй завжди було затишно. Не те щоб сито чи розкішно, а саме затишно. Бо хіба до розкошів у звичайній селянській сім’ї, де одне за одним з’явилося п’ятеро дітей? Батько з матір’ю вміли всьому дати лад, нікого не обійти увагою, щиро відгукнутися на малі чи великі дитячі негаразди. Від батьків йшло таке тепло, що, здавалося, нема на світі ні біди, ні горя. Підростаючи, діти не могли уявити родинні стосунки інакшими.

Коли старші розлетілися з рідного дому, завели власні сім’ї, коли одного за одним поховали батьків, на рідному обійсті залишилася наймолодша — Марія. «Мізинчик», як називали дівчину в сім’ї. Мама ще встигла благословити її на шлюб з Іваном, який упадав біля ровесниці мало не зі шкільної парти, а от красиву, кучеряву онучечку вже не побачила. Лежать батьки поруч на недалекому цвинтарі. Щоб провідати їх, уся велика родина з юним поповненням з’їжджається на батьківське дворище.

Ганну Яківну Ліман, яка народилася у Балті, але за велінням долі зараз мешкає у Новограді-Волинському на Житомирщині, знайомі та друзі звуть не інакше, як господинею зеленої оази. Понад 20 років вона займається вирощуванням овочів, квітів та їх розсади. Такий бізнес на п’яти сотках дає змогу їй з чоловіком, Анатолієм Миколайовичем, гідно жити. Ті п’ять соток, завдяки працелюбству, турботі, любові до рослин, дають відчутний доважок до їхніх пенсії, менших навіть за 1000 гривень. Подружжя знайшло свій шлях, який без сторонньої допомоги дозволив втілювати плани і мрії у реальність. Купили будинок, зробили у ньому ремонт, звели простору веранду. Для свого зеленого господарства, завдяки прибутку, змогли придбати сучасну полікарбонатну теплицю. Не обходяться і без автомобіля (хоч старенький, та надійний). Мають у помешканні побутову техніку, включаючи комп’ютер. Дітям та онукам допомагають. А ще із задоволенням подорожують просторами СНД, на яких доля розкидала їхню рідню. На свої пенсії такого собі вони не дозволили б ніколи.

Просте і доступне заняття Ганни Яківни може стати прикладом і для інших людей, які розгубилися у нинішніх економічних скрутних умовах, мешкаючи у маленьких містечках, де нема роботи. А тому якщо у вас є навіть клаптик землі, він може допомогти підняти рівень життя, відчути себе самодостатньою людиною.

Закінчення. Початок у номерах за  2 та 9 лютого.

4.

Золотая дремотная Азия
Опочила на куполах.
Сергій Єсенін.

У житті кожної спільноти, як і кожної особи, важливу роль відіграє (свідомо чи підсвідомо, безпосередньо чи опосередковано) віра, релігія. «Якби Бога не було, люди все одно Його придумали б», — писав Ф.Енгельс. Релігію, як систему вірувань, можна порівняти зі смолоскипом: в одних руках він може стати світочем, в інших — палієм. Те ж і з православ’ям. Як могло статися, що в житті двох «братніх» слов’янських народів — українців і росіян — православ’я, при зовнішній подібності, виконувало і виконує донині протилежні функції: для українців воно не стало засобом духовного просвітлення, зате для росіян послужило могутнім засобом пригноблення «меншого брата»? Чому «залізна дисципліна татаро-монголів запліднила російський дух, додавши йому агресивності й пірамідальності будови», а «український дух так і не зміг виламатися з-під тяжкого каменя пасеїстичної віри»? (В.Стус).

Ах, яке це славне слово — «дружба»! Яке воно тепле і містке, яке гармонійне та інтернаціональне. Як вершкове масло. Так-так, не смійтеся, ним так зручно і вигідно намащувати гостинні бутерброди з обох сторін, аж медом крапає. Їй-богу, кращого гостинця і не знайти. Особливо люблять це слово наші московські друзі — у нас, в Україні! Дружня російська мова — скрізь-скрізь: в парламенті, в уряді, в інститутах, школах та церквах, на телеканалах... Слава братерській дружбі українського і російського народів!.. А ось у Росії слово «дружба» недолюблюють, воно там чомусь не в моді. Жодної української школи, жодної української церкви, бібліотеки, жодного українського слова — на телеканалах! Ах, ця мила, амбітна, ця хвора на шовінізм імперія! Як вона любить паразитувати на благородних гаслах!

13 грудня минулого року «Чорноморські новини» надрукували звернення групи відомих інтелектуалів «Українська хартія вільної людини». Я хотів би висловити власний погляд щодо значення свободи у житті людини, суспільства, держави.

Життя людини визначається, зокрема, тим, у якій політичній системі вона існує, рівнем суспільної свідомості, культурної традиції. «Якщо тобі поталанило і ти замолоду жив у Парижі, то хоч би де ти потім був, він до кінця днів твоїх залишиться з тобою, тому що Париж — це свято, яке завше з тобою». Ці слова американського письменника Ернеста Хемінгуея характеризують вільну людину у вільному світі. Контрастними є слова українського письменника Григора Тютюнника з передсмертної записки, звернені до совітської влади: «Помучте іншого». Життя як свято, життя як страждання — ось два погляди на життя, зумовлені відповідною реальністю.

Я перечитав багато мемуарної літератури та художніх творів про Другу світову війну і можу з певністю твердити: роман «Прапороносці» Олеся Гончара є одним з кращих з-поміж них. Надто — у сенсі виховання підростаючого покоління.

Пригадаймо образи українця-лейтенанта Євгена Черниша, молодого бійця Гая. Та й політрук майор Воронцов — не витвір фантазії, а жива людина на тлі смерті й крові. У «Прапороносцях» зустрічаємо чи не найкращий у світі образ жінки-воїна Шури Ясногорської. Яскравий приклад для наслідування. Мій батько чимось нагадував одного з героїв роману Юрія Брянського. Мабуть, саме з такого солдата письменник створював кухаря Гришу. Вже пізніше за святковою чаркою у День Перемоги в батькових розповідях фігурували Альпи, Голубий Дунай, Злата Прага й ненаситне на людську кров озеро Балатон. Отже, «Прапороносці» — реальний доказ фронтової правди.

В Україні близько 80% ріллі приватної власності — 17 мільйонів гектарів — перебуває в оренді. Вигода від оренди як для власника, так і для орендаря, безпосередньо залежить від того, наскільки грамотно укладений договір. Інакше кажучи, якщо орендар та орендодавець заздалегідь передбачать усі можливі нюанси співпраці, то користь матимуть обидві сторони. Власник землі не повинен сподіватися на когось, а найперше сам має контролювати й захищати свої права. Які пункти в договорі оренди треба передбачити орендодавцю, щоб максимально врахувати свій економічний інтерес?

«Орендні відносини — це двосторонні стосунки. Як орендар, так і орендодавець мають повне право відстоювати свої інтереси. Тому при складанні договору головне домовитися, щоб дійти максимального порозуміння», — каже начальник управління землеустрою, використання та охорони земель Держземагентства Олександр Краснолуцький. Насамперед, радить він, орендодавець повинен відповідально підійти до вибору орендаря. Людина має розуміти, кому передає свій пай, наскільки серйозне це підприємство, як воно використовуватиме землю, чи справді виплатить орендну плату, а не лусне, як мильна бульбашка.

Литва засипана снігами. Тутешня зима суворіша за українську. Мороз і сіре небо. Вільнюс наче іграшковий – на середньовічній вуличці Піліс цілком можна знімати фільм про Снігову королеву. Дороги прибирає техніка, буденно та монотонно, жодних слідів «героїчної боротьби зі стихією», звична робота під блимання жовтих вогників. Пальне тут дороге, а газ литовці купують у Росії за найдорожчою у Європі ціною. У крамницях та кав’ярнях тепло й затишно, місцеві кажуть, що їхні помешкання опалюються добре. За рівнем життя Литва значно випереджає Україну, а також країни з дешевими енергоносіями — Росію та Білорусь.

Литовці ніколи не мали сумнівів щодо своєї європейськості і наполегливо працювали, щоб досягнути мети. Пішов дев’ятий рік, як Литва вступила до НАТО та Євросоюзу і стала повноправним членом спільноти найуспішніших держав світу. Це призвело до оздоровлення суспільства, більшої підконтрольності політиків, зменшення корупції, рівності всіх громадян перед законом. Тутешній економіці значну допомогу надають програми структурної допомоги Євросоюзу. Великі кошти виділяються на інфраструктуру, розвиток сільського господарства, захист довкілля. Будуються нові автомагістралі, громадські споруди, школи, поліклініки, бібліотеки, відновлюються архітектурні пам’ятки. Остання світова криза не обійшла й Литву, але вже сьогодні спостерігається зростання економіки.

Наприкінці минулого року балетна трупа Одеського національного театру опери та балету побувала на гастролях у Китаї. Глядачам Піднебесної, які понад усе цінують класику, сподобалися балети П. І.Чайковського «Лускунчик» та «Лебедине озеро». Виступи відбулися у шести містах: Далянь, Чжоушань, Нінбо, Усі, Ханчжоу та Нінхай.

Організатори поїздки попросили виконати кілька умов: по-перше, щоб усі танцівники були високого зросту і, по-друге, щоб на сцену виходили 32 лебеді, як передбачає класична хореографія. Фірма-організатор рекламувала саме наш, Одеський театр опери та балету. На цих гастролях перед трупою стояло, перш за все, завдання познайомити китайських глядачів з українським балетним мистецтвом.

Після тріумфального дебюту в Київському театрі оперети і гастролей у Черкасах, Полтаві та Дніпропетровську вистава «PoleArtShow: за 80 днів до кінця світу. За мотивами Жуля Верна» продовжує підкорювати простори України.

Унікальний проект, що об’єднує на одній сцені кращих представників у своїх жанрах (танцюристи, акробати, еквілібристи, повітряні гімнасти, pole-денсери, паркурщики), зможуть побачити й одесити. Неймовірні спецефекти, лазерне шоу і неповторна гра артистів у півторагодинній мандрівці всіма країнами світу. Прекрасне доповнення до всього цього — ексклюзивна музика, написана спеціально для вистави відомим українським композитором Дмитром Саратським.

На початку березня cповниться 150 років від дня народження видатного одесита Івана Митрофановича Луценка. До цієї дати двоє одеських науковців — кандидати історичних наук, доценти кафедри історії України Національного університету ім. І. І. Мечникова Тарас Вінцковський та Олександр Музичко (на знімку) — підготували монографію про славного краянина. Книга обсягом 370 аркушів, поки що в електронному варіанті, має вийти у київському видавництві «Зелений пес» накладом 1000 примірників. Та, як це давно вже повелося, для звершення будь-якої української справи катастрофічно бракує грошей. Про те, як їх добути, а передусім — про постать Івана Луценка на тлі історичних подій в Україні початку ХХ століття та в контексті нинішньої антиукраїнської антигуманітарної політики, саме і йшлося на презентації проекту видання цієї книги, що відбулася у прес-центрі Українського клубу Одеси.

Коли знайомишся з життєписами, а надто — з діяльністю визначних особистостей періоду української революції 1917—1920 років, то впадає в око якась майже містична подібність ситуацій — якщо порівнювати з найновішою українською історією періоду такого довготривалого становлення нашої відновленої державності, надбігає думка про трагічне якесь дежавю. А з іншого боку, у всьому вчувається гостра нестача саме таких людей, до кінця відданих українській ідеї, непідкупних, розумних та високоосвічених… Й саме тому, знов сама собою напрошується думка: нині існує гостра необхідність вивчати, знати все про той час і про тих людей, щоби не тільки вшановувати, формально раз чи двічі на рік віддавати їм данину пам’яті. А й затим, щоби брати ті корисні зерна цих знань та засівати ними поле нашої праці, звіряти її за ними, враховувати їхні помилки, але і їхні здобутки також.

До 70-річчя від дня народження

Всяк, хто створив своє одкровення, а таким є і «Євангеліє від Гоголя», завоював повне право іменуватися євангелістом. Наш уславлений письменник Анатолій Іларіонович Колісниченко своє 70-річчя зустрічає з рясним ужинком видань.

Народився майстер 15 лютого 1943 року в селі Косановому Гайсинського району на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Автор книг новел і повістей — «Дві притчі одного дерева», «Хроніка Івана Скомороха», «Далекий голос зозулі», «Світло вершин», «Таємниця безсмертя», «Честь», «Новели. Вибране»; романів — «Птахи у відкритому морі», «Полум’я тополі», «Катарсис», «Двійник президента», «Флейта від адвоката», «Магнетична дама», «Зозулька з апокаліпсиса», «Енциклопедія блазня, або Повстання у публічному домі», «Євангеліє від Гоголя»; монографії про М. Хвильового «Феноменологія генія і катастрофа кентавра»; сценаріїв фільмів — «Далекий голос зозулі», «Женихи».

У Римі 20 березня відкриється музей Миколи Гоголя. Культурний центр розміститься в трикімнатній квартирі, де у 1838—1842 роках письменник написав «Мертві душі» і переробив «Тараса Бульбу».

Тут планують відтворити обстановку квартири такою, якою вона була у роки проживання в ній Миколи Васильовича. У передпокої — бібліотека на всю стіну, на вішалці як ефект присутності письменника — його плащ і тростина.

Постать генія України — Тараса Шевченка — не до кінця проаналізована та досліджена, а подекуди ще й занадто ідеологізована та канонізована. Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» прагнув відійти від цих стереотипів та показати іншого, не відомого широкому загалу Шевченка — Шевченка-людину, Шевченка-художника, Шевченка-краєзнавця і дослідника…

З цією метою фонд «Рідна країна» разом з Національною радіокомпанією України видали аудіовидання «Кобзар» Тараса Шевченка», де представлені твори, що увійшли до першого видання «Кобзаря» 1840 року, у виконанні видатних українських митців різних епох.

Як уже повідомляли «Чорноморські новини» (детальніше див. номер за 2 лютого), Український клуб Одеси проводить другий Конкурс педагогів-україністів середніх загальноосвітніх навчальних закладів Одещини. Цьогоріч конкурс проводитиметься для двох категорій педагогів — вчителів української мови та літератури, а також історії України.

Нагадаємо, перший конкурс педагогів-україністів, заснований за ініціативи громадської організації «Український клуб Одеси» та Фонду Романа Чайчука, пройшов торік серед вчителів української мови та літератури. Урочисте вшанування переможців з врученням цінних призів відбулося у Золотій залі Літературного музею, якраз у день 100-ліття від дня народження одеського педагога Романа Чайчука, чию пам’ять цим конкурсом гідно пошанували продовжувачі роду.

За останній час розмір чорноморської популяції осетрових драматично знизився, в результаті чого цей вид практично опинився на межі зникнення. Щоб зупинити екологічну катастрофу, що насувається, Міжнародна комісія із захисту Дунаю разом із Всесвітнім фондом природи та Європейською комісією, у рамках Стратегії європейського співтовариства для Дунайського регіону, реалізують низку проектів. Докладніше про те, у чому ж полягає ця робота, розповідають Ютта ЯРТ та Ірена ЛУЦІУС — експерти Дунайсько-Карпатської програми Всесвітнього фонду природи.

— Розкажіть, будь ласка, про основні причини настільки драматичного становища з осетровими в Дунайському басейні.

— Є дві основні причини катастрофічного становища дунайських осетрових. Це — надмірний промисел, а також знищення традиційних шляхів та регіонів міграції для нересту, що означає втрату звичного середовища мешкання. Виняткові смакові якості чорної ікри і висока ціна на неї зумовили варварське винищування цього виду риб у Дунайському басейні. Якщо на початку минулого століття в Дунаї виловлювали десь тисячу тонн осетрових на рік, то останнім часом ця кількість скоротилася до кількох десятків тонн.

Об’єднавши зусилля у рамках міжнародного проекту «Дунайський центр впливу» (DCC), країни, розташовані на берегах ріки, мають чудову можливість популяризувати все, чим багаті. Не забуваючи при цьому про сам Дунай.

Туристи з усіх куточків планети особисто переконуються в багатствах і красотах Дунаю, знайомляться з ним. Але якщо в Німеччині міста, які розташовані у верхів’ї ріки, користуються неабиякою популярністю серед мандрівників, то в Болгарії, Румунії, Україні дунайський сегмент у туристичному сенсі мало розвинутий. Виправити це якраз і має DСС.

Перед останнім туром чемпіонату Європейської юнацької баскетбольної ліги серед команд хлопців 1999 року народження команда БК «Хімік» зберегла шанс пробитися до суперфіналу цих престижних змагань.

У першому турі, що проходив у Тольятті (Росія), наші баскетболісти не змогли показати свою кращу гру, що в результаті призвело до двох поразок у п’яти зустрічах. Третє місце у своїй групі — не найкращий плацдарм для атаки. Однак підопічним Віталія Кузнецова і Владислава Янаки вдалося поліпшити ситуацію — другий тур ЄЮБЛ, що проходив у Мінську, команда відіграла впевненіше і змогла стати першою на цьому етапі. Представники нашої області домоглися чотирьох перемог у п’яти поєдинках і помітно збільшили свої шанси на подальшу успішну боротьбу.