№ 13 (21381) четвер 14 лютого 2013 року

Заява Українського ПЕН-центру

5 лютого Українське радіо «Культура» (третій канал Національного радіо України) замовкло. Сталося це без будь-якого попередження — просто на хвилях 72,8 у діапазоні ультракоротких хвиль, на яких транслювалися передачі єдиного в Україні культурологічного радіоканалу, об 11-й годині запанувала тиша.

Слухачі, котрі телефонують із цього приводу на третій канал, дістають трафаретну відповідь, яка нічого не пояснює: «На жаль, наші передачі не звучатимуть в FM-діапазоні через недостатнє фінансування». Отже, тепер програми радіоканалу «Культура» можна слухати тільки в інтернеті та на 3-й «кнопці» дротового радіо (там, де цей релікт зберігся, і там, куди сягає єдиний слабенький передавач).

Конфлікт навколо детального плану розвитку територій у межах вулиць Іцхака Рабіна, Генерала Петрова і магістралі «Північ — Південь» набирає обертів.

Нагадаємо, проектом передбачено, що на місці 9000 гаражів зводитимуться житловий масив, швидкісна магістраль і навіть вертолітний майданчик. Люди свою власність під забудову давати не хочуть, що й продемонстрували під час громадських слухань з цього питання 1 лютого (див. «ЧН» за 7 лютого). Для врегулювання конф­лікту була створена узгоджувальна комісія, засідання якої відбулося 11 лютого в приміщенні Малиновської райадміністрації. У цей же час під стінами будівлі власники гаражів проводили пікет.

Цими днями відбулася прес-конференція за участі представників громадських організацій, правозахисних фондів, проекту «Штаб підприємців ринків Одеської області», активістів правозахисного руху «За всю Одесу» та городян, які постраждали від правового беззаконня. Люди переконані: ситуація з охороною громадського правопорядку та захист конституційних прав і свобод у нашому місті з приходом нової влади очевидно погіршилася.

«Високий рівень корумпованості керівництва правоохоронної системи міського управління МВС в Одесі дозволяє міліціонерам зловживати своїм становищем за місцем служби, фальсифікувати кримінальні справи щодо громадян з твердою громадянською позицією, не прийнятною для влади. Одним з «яскравих» негативних прикладів може служити невиконання своїх службових обов’язків співробітниками відділу міліції ринку «Привоз», переслідування підприємців, які не хочуть виконувати злочинні вимоги адміністрації ринку», — вважають активісти.

З «Чорноморськими новинами» мене об’єднує давнє співробітництво. Роблячи свій скромний внесок, постій­но спостерігаю за роботою видання. Мушу сказати: це дуже гарна газета. На її сторінках подається чесна, без викрутасів інформація. Знаю, як нелегко доводиться працювати журналістам — у холоді, вічному безгрошів’ї. Справді герої! Хоча майже ніколи ви їх не побачите, скажімо, на телеекрані. Красуються там лише ті, хто невтомно вихваляє владу.

Куди там «Чорноморці»? Чого варта лише одна стаття про розподіл крісел у Верховній Раді! Головні критерії — брат, син, сват, дядько, тітка, близький друг, родинні клани й підклани... Ніхто з чесних політиків туди не втовпиться. Це правда. Тільки жодна газета про таку правду не розповідає. Навіщо людям знати ті потаємні схеми?

До Міжнародного дня рідної мови, який відзначається 21 лютого, на підтримку єдиного обласного українського видання Одещини — газети «Чорноморські новини» — молодь, громадськість міста влаштовують флешмоб.

Ідея флешмобу належить Одеському комітету захисту української мови, одеській філії ГО «Остання барикада», громадській ініціативі «Спілка читачів «Чорноморських новин».

Так називалася акція, яку 11 лютого (у Всесвітній день хворого) на Думській площі провели активісти молодіжного крила Одеської обласної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка».

Прийшовши на площу в медичних халатах і з різним медичними інструментарієм, учасники акції зачитали заяву, в якій пояснили свої дії: «Ні для кого в Одесі не секрет, що Олексій Костусєв часто виходить на лікарняний і передає управління містом своїм заступникам. Всесвітній день хворого — майже «фахове» свято одеського мера».

Молоді «ударівці» принесли для Олексія Костусєва медичну довідку і лікарські рекомендації, у яких пояснювали його часті захворювання, що трапляються переважно під час приїзду з перевірками різних комісій, алергією на одеситів. У якості лікування Костусєву порекомендували якнайшвидше покинути наше місто.

«Південний» повинен стати лідером морської галузі України. Таке завдання ставить перед собою керівництво порту, і влада, судячи з усього, підтримує це прагнення. Такий висновок можна зробити за результатами відвідин 12 лютого віце-прем’єр-міністром Олександром Вілкулом підприємства.

На нараді, присвяченій питанням перспективного розвитку «Південного», була підтверджена програма модернізації, розрахована до 2015 року, основним пунктом якої стане поглиблення морського підхідного каналу. «У результаті «Південний» стане найбільшим серед глибоководних портів північно-західної частини Чорного моря. Це створить нові можливості для розвитку всієї транспортної галузі України», — заявив віце-прем’єр-міністр. Перший етап «днопоглиблювальної» програми передбачає будівництво першого й другого колін та нової частини третього коліна морського підхідного каналу. Загальна його довжина складе 10,3 кілометра, а глибина сягатиме 19—21 метра. Завдяки цьому гавань зможе приймати судна дедвейтом понад 200 тисяч тонн.

Десять років тому, а точніше 6 лютого 2003-го, з Іллічівська вирушив у свій перший рейс поїзд комбінованого транспорту «Вікінг». Цей потяг став спільним проектом залізниць Литви, України і Білорусі, стивідорних компаній і портів Клайпеди, Іллічівська та Одеси. Маршрут «Вікінга» проходить через Україну, Білорусь та Литву і з’єднує ланцюг морських контейнерних і контрейлерних ліній Балтійського регіону з аналогічною системою Чорного, Середземного та Каспійського морів. Його загальна протяжність — 1753 кілометри, яку поїзд долає за дві доби.

Десятилітній ювілей цього унікального маршруту одеські залізничники відзначили на станції За­става-1, урочисто провівши прикрашений святковим транспарантом «Вікінг» у його черговий рейс.

Українцям нав’язують хибне уявлення про Митний союз як начебто суто економічне об’єднання рівноправних держав, що не матиме жодного впливу на інші сфери суспільного життя. Прихильники Митного союзу замовчують найсуттєвіше: йдеться не про міждержавне, а про наддержавне формування під зверхністю кадебістського керівництва Москви. Московські недомірки не приховують свого стратегічного завдання — реанімувати під такою нейтральною назвою Російську імперію, яка вже двічі в минулому столітті (1917 р. і 1991 р.) розпадалася. Зрештою, така доля всіх імперських потуг, починаючи від імперії Олександра Македонського.

Прихильники Митного союзу спокушають українців тим, що вони після того, коли Україна знову засуне шию в московське імперське ярмо, отримають пільгові ціни за використання імпортованого російського газу. На перший погляд, аргумент серйозний. Однак при неупередженому аналізі — сумнівний. Згадаймо: капітулянтські Харківські угоди, якими кліка Януковича всупереч національним інтересам «узаконила» перебування на українській території окупа­ційного російського військово-морського флоту ще на двадцять п’ять років, виправдовувалися пільговими цінами на той самий газ. А що вийшло? Москва цін не знизила і, більше того, забажала ще й українську ГТС. Нинішня малоросійська компрадорсько-сімейна бандоолігархія не згадує про акт капітуляції в Харкові, а зі шкіри лізе, щоб звинуватити у високих цінах на газ «папередніков».

Коли у період розквіту соціалізму ми чули слова «інфляція», «девальвація», були переконані: все те — болячки далекого «загниваючого» капіталізму. Хто б міг подумати, що доживемо до таких часів, коли впродовж лічених днів, навіть годин, нібито нормальні гроші перетворяться на порожні, нічого не варті папірці? Повзучу інфляцію маємо й сьогодні. Таким чином «капіталістична» болячка стала нашою, навіть звичною. Та сьогодні я не про неї.

Страшно, коли знецінюються гроші. Але набагато страшніше, коли втрачають своє первісне значення святі слова, мовлені брехливими вустами. Такою розмінною монетою у нинішньому житті стала любов. Не до матері, коханої дівчини чи дитини, а до цілої Одеси. Всі ми просто зґвалтовані цією любов’ю, про яку з малих і великих щитів по всіх вулицях заявляє нам «коханий» міський голова Олексій Костусєв.

«Наша пісня гарна, нова, починаєм її знову!..» Ці рядки щораз спадають на думку, коли вкотре заводять про нашу рідну, державну мову.

Чи ж повинні держслужбовці знати і користуватися нею, державною мовою? Відповідь однозначна. Але ж ні: знову і знову починаються спекуляції, словоблудство, телебрехня (особливо на місцевих телеканалах на кшталт «АТБ», «Академія»), примітивні «історичні» пояснення для народу, агресивно-фальшиво-шизофренічні узагальнення всілякими горе-істориками і горе-журналістами, які висмикують факти, коментуючи їх за власним українофобським розумінням. При цьому постійно сіється ворожнеча, поділяючи на «они» (це українці) і «мы» («русскоязычные с молоком матери»). А чому не запросити справжнього історика, який знає в деталях цю проблему? Та зась! Тільки одні уста «глаголят истину»...

На початку земельної реформи 6,9 мільйона громадян України отримали право на земельну частку (пай). Сертифікати на них отримали 6,8 мільйона осіб. Тобто право на 100 тисяч паїв (це близько 3 мільйонів гектарів) так і залишилося не підтвердженим. Такі паї називають «невитребуваними». Проте трапляються випадки, коли про своє право на ці землі через багато років заявляють нащадки, спадкоємці власників паїв.

Хто може претендувати на невитребувані паї? Як довести своє право на пай, якщо на нього нема сертифіката? На ці запитання відповідає начальник управління землеустрою, використання та охорони земель Державного агентства земельних ресурсів Олександр КРАСНОЛУЦЬКИЙ.

Кожен народ, представлений у строкатому складі людності Одеси, береже пам’ять про своїх визначних діячів, що залишили слід у літературі, музиці, живопису, інших галузях мистецтва. Це дає йому можливість самоствердитися і впевнено рухатися уперед. Українцям такий привід для самоповаги дав Федір Нестурх (Нештурха) — видатний архітектор, педагог та громадський діяч.

Федір Нестурх з’явився на світ в Одесі у першій половині червня 1857 року (за різними джерелами, 9 або 10 числа). Його батько Павло був друкарем і походив, як твердить дослідник Володимир Тимо­фієнко, з українських козаків. Здобувши освіту у народній школі та повітовому училищі, Федір відчув потяг до будівельного мистецтва. Тож 17-річним парубком почав працювати у креслярні архітектора французького походження Луї Оттона, який встиг уже заявити про себе спорудженням в Одесі, зокрема, палаців для Гагаріних та Абази. Провчившись в Оттона три роки, Федір отримав перші навички у галузі архітектури та завів знайомства з провідними будівниками міста. 1878 року юнак продовжив навчання у Петербурзі, в Академії мистецтв, де його студентські роботи були відзначені золотими медалями, а 1887-го за проект театрального училища він одержав звання художника-архітектора першого ступеня.

Одеські чиновники від освіти заборонили навіть згадувати День пам’яті Героїв Крут

Нещодавно Україна, всі свідомі її громадяни вшанували пам’ятну дату — 95-річчя з Дня подвигу Героїв Крут. Навіть президент щось таке значне сказав про подвиг крутян, а прем’єр-міністр від імені керівництва країни поклав вінок до пам’ятного знака на місці перепоховання юних героїв на Аскольдовій могилі в Києві. І, як завше, різко негативно у вседержавному контексті відзначилася Одеса.

Українці-активісти (переважно члени ВО «Свобода») в одній із загальноосвітніх шкіл нашого міста провели патріотичний урок на тему «Бій під Крутами як безсмертний приклад свідомої самопожертви в ім’я незалежності Української держави». Ця бесіда надзвичайно за­цікавила школярів. Бачили б ви, шановні читачі, їхні палаючі очі, як мова зайшла про найтрагічніший момент бою, коли сотня студентського помічного куреня Січових стрільців майже без набоїв пішла на прорив у свою першу й останню багнетну атаку проти вдесятеро переважаючого війська більшовиків, коли російські «революціонери» добивали поранених та розстрілювали полонених українських юнаків.

Говорячи про відомого театрального режисера Дмитра Богомазова, одразу згадуєш авангардного композитора Олександра Кохановського, який уже не перший рік пише музику до його експериментальних вистав. А потім на думку спадають слова Ніцше: «Потрібні нові вуха для нової музи». І тоді хочеться продовжити: і нові очі — для нових вистав…

До Одеси киянин Олександр КОХАНОВСЬКИЙ прибув, аби озвучити відреставрований Національною кіностудією ім. О. Довженка шедевр українського німого кінематографа — фільм «Навесні» Михайла Кауфмана. Це вже не вперше кафе-клуб «Юля-85» організовує кіноперформанс для тих, хто має «нові вуха» та «нові очі»…

Учора, 13 лютого, в Одеському обласному центрі української культури відкрилася виставка студії «Батьки та діти» (керівник — Олександр Гаркавченко). Експозиція дає змогу пізнати творчість студійців, які закохані у глину, кераміку та декоративний станковий розпис у традиційному українському стилі.

Студія кераміки і декоративного розпису «Батьки та діти» працює в Одесі, а також у Крижанівці, Фонтанці, Вапнярці з 1988 року. Великий досвід мають студійці у проведенні майстер-класів ліплення з глини та розписів виробів з цього матеріалу, дарованого природою й освоєного людиною у сизу давнину. Окрім того вони опановують розписи декоративно-станкових композицій у традиційному північнопричорноморському стилі з глибокими мотивами у символіці та народними образами.

Ще 25 січня, тобто за кілька днів до пам’ятної дати — 95-річчя бою під Крутами, що зупинив на кілька днів більшовицьку навалу на Київ й уможливив підписання Берестейського миру (9 лютого 1918 року), за яким Німеччина, Австрія, Туреччина і Болгарія визнали Україну самостійною державою, Одеська обласна організація ВО «Свобода» поширила кілька світлин (одну з них бачите) і такий прес-реліз:

«...В одній з одеських шкіл молодіжна націоналістична громадська організація «Сокіл» провела для учнів старших класів урок, присвячений Героям Крут. Школярам розповіли про героїчний подвиг українських хлопців у 1918 році та показали документальний фільм «Герої Крут» із циклу «Особливий погляд».

Людина вважається живою доти, доки живий її мозок. Це єдиний орган в організмі кожного з нас, який заміні, навіть частковій, не підлягає. Зважаючи на таку його визначальну важливість, природа й сама вжила певних запобіжних заходів. Скажімо, при падінні на спину наша голова автоматично піднімається.

Мозок залишається найменш дослідженим органом, який зберігає чимало таємниць, хоча медики та вчені-дослідники успішно зазирають до його нейронно-судинних «комірчин», навчилися розпізнавати хвороби, доволі успішно лікувати їх. І все ж…Тільки від інсультів щороку помирає більше 20 тисяч громадян України. Фіксуються десятки тисяч травм черепа, мозку, хребта, пухлинних захворювань, які часто призводять до непоправного.

Те, що можна розцінити майже як біду, у стороннього глядача часто викликає сміх. Скажімо, перечепився чоловік через якийсь корч, побив коліна, а випадковому перехожому те видалося кумедним. Замість того, щоб швидше допомогти, поспівчувати, він голосно регоче, сприймаючи чиюсь неприємність, як дармову розвагу. Саме так і не інакше чомусь завжди сприймаються історії з недонесеними додому курячими яйцями.

Цього дня у робітничій їдальні було, як ніколи, багатолюдно. Окрім тих, хто прийшов пообідати, під стіною кілька десятків людей тупцювали у довжелезній черзі. Немов блискавка, облетіла всі цехи радісна новина: привезли великий автофургон яєць: бігом — хто перший? У ту пору суцільних дефіцитів цю радість неважко було зрозуміти. Коли ще випаде нагода набрати дієтичного харчу на всю родину? Автофургон місткий, тож ніяких обмежень.