№ 11 (21379) четвер 7 лютого 2013 року

Що відбувається нині в Іллічівському морському торговельному порту (ІМТП)? Чи правда, що це потужне державне підприємство хочуть довести до банкрутства, аби потім мало не задарма віддати у приватні руки? Скільки людей може поповнити лави безробітних через скорочення? Про ситуацію в порту, яка тривожить багатьох жителів Іллічівська, йшлося цими днями на прес-конференції в Одесі.

Спершу слово представникам профспілок Іллічівського порту, які, власне, й надали розголосу перипетіям навколо підприємства.

Сергій Білюк, депутат Іллічівської міської ради, заступник голови обласної організації партії «Удар», пропрацював у порту практично все своє свідоме життя, пройшовши шлях від чергового стивідора до заступника начальника цього підприємства. У 2010 році в порту змінилося керівництво, і, як зазначив Сергій Олександрович, через те, що його думка часто не збігалася з думкою нового очільника порту, він звільнився. Навіть продемонстрував журналістам свою трудову книжку із записом про звільнення за власним бажанням. Як з’ясувалося, Сергій Білюк недарма показував нам трудову книжку, бо після прес-конференції заступник начальника порту з кадрів та побуту Володимир Осієвський, в інтерв’ю ЗМІ розповів, що, мовляв, оскільки заява на звільнення Сергія Білюка була загублена секретарем, наказ про звільнення скасували, і його поновили на роботі. І сьогодні, за словами Володимира Осієвського, той вважається таким, що працює, йому нараховується заробітна плата на картку. Оскільки Сергій Білюк не з’являється на робочому місці з 26 жовтня минулого року, керівництво порту зверталося у міліцію із заявою про зникнення людини, але розслідувати справу правоохоронці відмовилися, зіславшись на те, що подавати таку заяву можуть тільки родичі.

Як повідомляли «ЧН» в попередньому номері газети, нещодавно обдурені інвестори, які вклали власні та кредитні кошти в будівництво житла, але й досі не дочекалися новосіль, оголосили про початок довгострокової акції «Стоп, афера в будівництві!». Вони пообіцяли зробити все, аби чиновники звернули увагу на їхню проблему, навіть збиралися провести 5 лютого масовий мітинг під стінами облдержадміністрації. Зважаючи на те, що власників не збудованих квартир на Одещині більше 10 тисяч, акція справді могла стати велелюдною. Влада підготувалася: цього дня на площі перед ОДА з самого ранку чергували наряди правоохоронців. Однак мітингувальники там так і не з’явилися. Натомість близько сотні людей мирно стояли під одним з одеських бізнес-центрів, де проходила прес-конференція за участю представників міської та обласної влади і вповноважених від інвесторів.

Ініціативна група інвесторів ви­рішила відмовитися від мітингу, оскільки влада оперативно пішла їм назустріч. Так, уже за кілька днів після прес-конференції обманутих власників квартир у недобудовах, яка відбулася 31 січня, в одеських ЗМІ почали з’являтися заяви на цю тему заступника голови ОДА Валерія Матковського. А на початку нинішнього тижня, 4 лютого, за його участю відбулося засідання регіональної ради з питань створення та забезпечення функціонування об’єд­нання співвласників багато­квартирних будинків, де обговорювалися проблеми створення ОСББ, у тому числі в новобудовах, питання тарифоутворення, процедури державного регулювання за­значеного процесу, експлуатації новобудов тощо. Торкнулися на за­сіданні і проблем власників квартир у «заморожених» висотках. Наступного дня відбувся «круглий стіл», присвячений саме недобудовам, де влада шукала шляхи вирішення проблеми разом з представниками громадської організації «Захист прав інвесторів новобудов і власників житла «Права справа».

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова і будівельна компанія «Стикон» реалізували спільний інвестиційний проект: 1 лютого на Французькому бульварі пройшла урочиста церемонія введення в експлуатацію нового корпусу ОНУ, що, без сумніву, стало значною подією в історії найстарішого в нашому місті ВНЗ.

А «розплатився» університет за новий навчальний корпус із «Стиконом» наданням частини своєї території на Французькому бульварі, на якій був зведений новий житловий комплекс. Крім того 65 сімей співробітників ОНУ одержали в нових будинках житло (загалом 7 тисяч квадратних метрів).

В Одесі орудують «чорні провайдери»: низка недобросовісних компаній, нехтуючи порядком прокладання комунікацій, на власний розсуд робить розводку в будинках, у тому числі псує «обличчя» пам’яток архітектури.

Заступник голови Приморської райадміністрації Володимир Ярцев під час засідання комісії з телекомунікацій ще раз нагадав представникам різних компаній про єдиний законний метод прокладання мереж до споживача: «Щоб проводити цю роботу, треба укласти договори, узгодивши їх з комунальними підприємствами ЖКГ. Адже балансоутримувачами будинків є ЖКГ». Будь-яке інше розміщення кабельної продукції на фасадній частині будівель без узгодження з ЖКГ, зазначалося, — категорично заборонене. «І хоча за непокору передбачені великі штрафи, вандалізм з боку провайдерів в Одесі продовжується», — стверджують члени профільної комісії і самі одесити.

У попередньому номері «Чорноморських новин» ми писали про засідання містобудівної ради при управлінні архітектури та містобудування Одеської міськради, на якому архітектори та громадськість мали можливість ознайомитися з техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО) будівництва оновленої швидкісної магістралі загальноміського значення безперервного руху «Північ — Південь», розробленим компанією «Компас проект» і представленим її директором, архітектором Василем Смолянцем. Як повідомлялося, містобудівна рада одностайно проголосувала «за». Архітектори міста навперебій хвалили ТЕО, відзначали його детальність і ґрунтовність, а також переконували в необ­хідності прокладання траси.

Нагадаємо, відповідно до останньої редакції Генплану, магістраль мала йти по вулиці Балківській. Тепер її планують перенести ще далі від історичного центру, аби зачепити «депресивні» райони. Новий ТЕО на 60% повторює попередню версію «Північ — Південь» і майже повністю вписується в останню редакцію Генплану Одеси. Старт магістралі — на житломасиві Котовського, далі — поруч із залізницею через поля зрошення. Є в цих планах і будівництво кількох тунелів, зокрема під Жеваховою горою. З Балківської «дорогу життя» (як її встигли охрестити) пропонують підняти на Нову Слобідку, де прокласти вулицею Воробйова. Причому розробники техніко-економічного обґрунтування планували дорогу так, аби не зачепити кладовище. Далі «Північ — Південь» проходитиме в районі центрального автовокзалу, обходитиме новий житловий масив, запланований на Черемушках і закінчиться на проспекті Академіка Глушка.

На наших очах відбувається переформатування енергетичної карти світу. Паралельно до цього змінюється і глобальний геополітичний розклад. Світ, пише Авієзер Такер у статті для «Foreign Affairs», вибирається з-під диктату кількох мегапостачальників енергоресурсів, як-от Венесуела, Росія та Саудівська Аравія, й рухається до майбутнього, в якому більшість країн зможуть забезпечити свої енергетичні потреби завдяки розробці власних родовищ, а недостачу заповнити імпортом від своїх найближчих сусідів.

У цьому новому світі ціни на енергію будуть значно нижчими і, як наслідок, геополітика набагато менше залежатиме від нафти і газу. У найближчі 5—10 років держави, режими яких залежать від енергоекспорту, зіштовхнуться із серйозними проблемами та запереченням їхньої влади. Втративши можливість одержувати величезні суми від торгівлі вуглеводнями для розповсюдження свого впливу за кордоном і підтримки супутніх проектів, вони будуть змушені перейти до посилення податкового тягаря для власних громадян, припускає автор статті.

Макар Іванович Посмітний живе у селі, заснованому його дідом. З-поміж багатьох пам’ятних документів, котрі він береже в своєму архіві, є фото піввікової давнини, на якому знаменитий дід сидить серед численних дітей та онуків і тримає на колінах не кого іншого, а саме його — внука Макара. А тепер, коли внук і сам досяг поважного віку, з’явилася в його альбомі й інша світлина, де він біля пам’ятника двічі Герою Соціалістичної Праці Макару Посмітному, що стоїть у центрі рідного Розквіту.

Чи не правда, вони зовні досить схожі? Чимало й у характері та звичках Макарові Івановичу перейшло від діда. Ось лишень на славу його не зазіхає. Вважає, що такі великі люди народжуються раз на століття. Ну а їхнім нащадкам треба просто гідно жити, як живуть усі люди.

Руслан та Олеся Каравани, що мешкають у Балті, давно захопилися розведенням декоративних птахів. Почалося все з Русланових голубів, якими він займався змалечку. Зараз чоловік уже професіонал у цій справі, бо це далеко не хлопчаче заняття на зразок «поганяти голубів».

За кілька років на подвір’ї молодих господарів з’явилася й інша птиця вишуканих декоративних порід. Ось, наприклад, карликові кохінхінки — невеличкі пташки різної масті, кругленькі за формою, як кульки. А ще — пухові курочки та півники чорної та білої окраски. У них такий вигляд, ніби подвір’ям перекочуються шапки з лебединого пуху. Пір’я у них нема, а відтак вигляд — дуже екстравагантний. Крім цього, у них п’ять пальців, а тіло, попри біле оперення, — чорне. Такі собі темношкірі із курячого світу. Завели господарі фазаноподібних декоративних птахів, мешкає у них  й пара справжніх фазанів. А в будинку виспівує канарка.

Краще один раз побачити, ніж десять разів почути — каже народна мудрість. Слово «москаль» я в ранньому дитинстві не один раз чув і від мого діда по матері, і від мого діда по батькові. Як і в слово «жид», вони не вкладали в нього жодного негативного сенсу, а просто позначали ним етнічну приналежність людини, про яку йшла мова. Ще тоді це слово і відклалося в моїй пам’яті. У школі на уроках української літератури я знову не раз чув слово «москаль». Звідки воно прийшло в українську мову, ні діди, ні шкільна вчителька пояснити не могли. Й один, і другий діди — тому, що не знали, а вчителька — тому, що не хотіла торкатися делікатних питань російської історії.

Моя допитливість у цьому сенсі отримала першу справжню поживу вже під час навчання в аспірантурі в середині 1970-х. У Радянському Союзі існував культ книжок. Книжок випускали багато. На душу населення більше, ніж деінде в світі, але доступними вони не були. Цікава література до полиць книжкових магазинів не доходила. Такі книжки купували переважно не ті, хто любив читати, а ті, у кого був до них доступ, так само, як і до всього іншого. У результаті читали в Радянському Союзі не так багато. Мій вихід з цієї ситуації мав назву — книжковий магазин «Дружба», що розташовувався тоді на розі вулиць Дерібасівської та Преображенської. В цьому магазині кожна соціалістична країна була представлена окремим відділом. У них було все найкраще, видане в цих країнах, за доступними цінами і за мінімальної кількості покупців. Так виникло моє захоплення польською мовою, що, частково, могло мати й генетичну основу: мій дід по матері мав польське прізвище і був нащадком польських осадників, яких у давнину було багато на півночі Одеської області.

До 150-ліття від дня народження Д. М. Овсянико-Куликівського

Дмитро Миколайович Овсянико-Куликівський народився 4 лютого 1853 року в Каховці на Херсонщині в сім’ї поміщика. В його жилах текла українська, російська, грецька, польська і турецька кров. Та не генеалогія, а культурні і політичні симпатії визначили коло його інтересів й уподобань.

Під час навчання в Новоросійському університеті, який він успішно закінчив, Овсянико-Куликівський познайомився з М. П. Драгомановим; потоваришував з ним та з М. І. Зібером під час підготовки до професури, коли проживав у Женеві та інших містах Західної Європи.

Недавно до мене завітала моя давня знайома, корінна одеситка, парафіянка церкви Московського патріархату, активна учасниця релігійного туризму, й поділилася, що після виборів втратила спокій. Мовляв, боїться Тягнибока, бо його партія декларує, що Україна для українців, а вона — росіянка, тож її дітей і внуків виселятимуть. Моє пояснення, що члени її сім’ї і вона також українці російського етнічного походження, а націоналісти, як і їх провідник Степан Бандера, вважають, що Україна для всіх, без різниці етнічного походження і віросповідання, для всіх, хто вважає її своєю Батьківщиною, викликало в неї суто одеську реакцію: «Ну це інша справа, а то нам батюшки у церкві таке розказують...»

Під впливом цієї розмови в мене з’явилося бажання розповісти про життєвий подвиг ще одного українського націоналіста, який жив заради майбутнього України.

Цей унікальний вид прадавніх риб з успіхом міг би стати гордістю й візитівкою Дунаю, якби не безжалісне знищення дунайських осетрових, популяція яких катастрофічно зменшується. Загроза їх зникнення настільки велика, що якщо не розпочати екстрені і радикальні заходи, то вже через кілька десятиліть цю величну сріблясту рибу можна буде побачити тільки в музеях. Саме тому Міжнародна комісія із захисту Дунаю разом зі Всесвітнім фондом природи та Європейською комісією у рамках Стратегії європейського співтовариства для Дунайського регіону реалізують низку проектів і міжнародних досліджень, мета яких — розробити заходи для порятунку дунайської білуги.

Докладніше про цю велику роботу ми розповімо читачам у наступному матеріалі, а зараз хочемо познайомити вас з унікальними особливостями цих мешканців Дунаю.