Подати приклад повинні лідери
Біля чого потрешся, того і сам наберешся.
Приказка.
Історія має властивість повторюватися, а люди — робити ті ж cамі помилки і наступати на ті ж самі граблі. Між українським та єврейським народами, що впродовж багатьох віків жили разом, знову намагаються вбити клин. Як відомо з іcторії, ні до чого путнього це не приводило. Євреї несли багатотисячні жертви, а українці, які прагнули отримати волю та незалежність, потрапляли в рабство до Росії. Деякі авантюристи, яким вдалося пролізти до управління країною, переслідуючи свої корисні цілі, намагаються вкотре скористатися старим багаторазово випробуваним у Російській імперії методом. Своїми антисемітськими витівками вони сподіваються відвернути увагу, щоб люди не помітили, як замість свободи на них непомітно і впевнено одягають черговий хомут.
Дедалі частіше депутати, більшість яких не тільки не знає мови та історії свого народу, а й не хоче їх знати, вживають у своїх промовах слово «жид», яке було у давнину створене в Польщі збоченням слова «іудей», запозиченого з італійського gіudeo та латинського judaeus. Уже в XVІІІ столітті це слово вважалося у Російській імперії, куди тоді входила Україна, образливим і лайливим. У тогочасному виданні Єлизаветинської Біблії апостола Павла іменували юдеянином. У 1787 році, під час поїздки на південь імперії Катерини ІІ, в місті Шклов, за протекцією князя Потьомкіна, вона прийняла голову місцевих євреїв Іошуа Цейтліна з проханням про припинення вживання в офіційних документах слова «жид». Імператриця Катерина ІІ дала згоду на це, наказавши використовувати в офіційних паперах Російської імперії тільки слово «євреї». Протягом XІX століття слово «жид» було вилучено з офіційного слововикористування в Російській імперії і вживалося лише у побутовій лексиці вищих класів, несучи разом з іншими етнічними образами зарозуміло-зневажливий відтінок.
Заміна слова «жид» словом «єврей» та інших етнічних образ у літературній мові відбулася в останнє двадцятиріччя XІX століття, тому вони зустрічаються у багатьох творах дореволюційних класиків. Так, у повісті Толстого «Козаки» козаки іменують українців хохлами, а росіян — кацапами, себе ж ні до тих, ні до інших не відносять. У першій половині XX століття в Російській імперії слово «жид» носило лайливий, презирливий та антисемітський характер, вважалося грубо-образливим й абсолютно неприпустимим в інтелігентному товаристві. Спільно з іншими етнічними образами воно користувалося попитом у монархістів та націоналістів. У побутовій лайці вживалося менш образливе слово «палестинець» і широко застосовувався вислів «Іди геть у свою Палестину» (з 60-х років минулого століття палестинцями стали називати арабів). Для визначення національності використовували слово «єврей», а релігійної приналежності — «іудей». Зберігся лише вираз «Вічний жид».
Щоб показати, що вони не засланці і з презирством ставляться не тільки до євреїв, а й до росіян, деякі депутати використовують слово «москаль», яке вже котрий рік вживають де треба і де не треба. Хочу їх розчарувати: слово «москаль» в українській мові означає солдат і ніколи не було образливим. Так називали солдатів і чиновників московського князя, російських служивих, що призначалися «на постій» в Україні після «возз’єднання з Росією» для її окупації. У солдати царської армії забривали й українців (по одному з кожної сім’ї). Невже ці депутати ніколи не читали Шевченка і їм невідомі рядки: «Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями»? Які претензії вони мають до тих, кому проти їхньої волі «забрили лоби»? Якби промовці справді намагалися образити росіян, то використовували б для цього слово «кацап» — «позначення російського на відміну від українця в устах українців-націоналістів, що виникло на ґрунті національної ворожнечі (Кляті кацапи їдять щі навіть з тарганами. Гоголь)» (словник Ушакова, 1935—1940). Упевнений, що «проведений Міністерством юстиції аналіз не виявить в актах законодавства України норм, які забороняють вживання даного слова», і Мін’юст дозволить вам його застосовувати.
«Як хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтесь і ви з ними» (Матф.7:12). Можливо, добродії депутати не знають і ніколи не чули про «Нагірну проповідь», але якщо вони не бажають, щоб їх ображали, то не повинні ображати ні росіян, ні євреїв, ні інші етноси, а лише конкретних осіб, які цього заслужили. Судячи з того, що у своїх промовах депутати воліють не тільки не вихваляти, а й взагалі обминати справжніх патріотів України (гетьманів Мазепу, Полуботка, Скоропадського і батька Махна, котрі боролися за її незалежність від Росії), якими б гаслами вони не прикривалися, їхня ціль — повернути Україну під російське крило. Спроби використати для цього антисемітизм, який був візитною карткою російських монархістів і націоналістів ще з імператорських часів, коли «смуга осілості» євреїв входила в межі імперії, — яскравий доказ тому. Але ні антисемітські виступи, ні показові бійки, після яких учасники разом весело сміються, не здатні відвернути увагу від корупції та бюджету, в якому всі гроші країни перекинуті в певні регіони в розпорядження «своїх» людей. Не випадково екс-депутати, втративши недоторканність, щоб не вертати крадене і не відповідати перед законом, шукають притулок за кордоном. «І судити кожного будуть за його вчинками» (Одкр.20:13).
Я народився, виріc і довгий час працював в Україні і завжди вважав і буду вважати її своєю Батьківщиною, тому мені боляче за її долю. Провівши більшу частину свого життя в ливарних цехах (до речі, слово «гетто» пішло від італійського ghetto, що означає ливарний цех), я завжди був противником етнічних образ, ніколи не вживав їх і не дозволяв у моїй присутності це робити іншим. Завжди вважав і досі вважаю: щоб когось конкретно заслужено образити, достатньо послуговуватися існуючим досить широким діапазоном персональних образ.
Якщо «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншостей України», вона повинна позбавиться від образ за етнічною ознакою. В першу чергу, показуючи приклад іншим, зі свого лексикону ці слова повинні викинути лідери і навчитися тримати себе гідно, як личить представникам великого народу і керівникам його держави.
Борис БРІН.
м. Чикаго (США).

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206