Екохата та етномайстерня Скориків
Про молоде подружжя Скориків місцеві жителі дізналися кілька років тому, коли ті приїхали з Одеси у глибинку — село Шершенці Кодимського району, щоб відгуляти власне весілля. Весілля не просте, а за народними звичаями. Тоді вони влаштували тут реальне етнографічне дійство. Усе було справжнім: дружби та дружки, світилки, нанашки, свати, старовинні музики, частування за давнім звичаєм, традиційні страви, глиняний посуд, народний одяг з бабусиних скринь... Короваї для молодих випікали в сусідніх селах Пиріжній та Сербах досвідчені коровайниці, а кожне обрядове дійство оспівувалося. Декому це весілля могло здатися показовою акцією, після якої молодята мали б урочисто відбути до південної столиці — Одеси. Але Скорики оселилися у Шершенцях і мешкають там дотепер. Не так давно і син у них народився — Пантелій.
Директор районного краєзнавчого музею Зінаїда Севастьянова, розповідаючи про Дмитра та Надію, зауважує:
— Незважаючи на високу освіченість, ці молоді люди не звабилися принадами великого міста. Вони зробили рішучий поворот у своєму житті, маючи на меті повернутися до рідного коріння, наблизитися до народних традицій, побуту й тим самим довести, що реалізуватися можна не тільки у мегаполісах. Але, на жаль, Скорики стали винятком з правила. Сьогодні ж бо молодь тікає із сіл — у пошуку кращого життя, престижної роботи й просто тому, що це модно.
Молоді Скорики цей стереотип зруйнували. Перед тим, як побралися, здобули освіту в кількох вищих навчальних закладах Одеси, Києва та Москви. Одесит Дмитро — за фахом викладач біології, хімії та релігієзнавства, полтавчанка Надія — філолог-фольклорист, художниця. Для себе вони обрали велику місію — відродження національної самобутності, народної культури.
— Дмитре та Надіє, розкажіть, що змусило вас будувати своє життя саме в такому руслі?
— Село старіє, вимирає, перетворюється на одну велику «чорнооку» хату-пустку, а за цим — втрата віковічного досвіду обробки селянином землі, занепад української традиційної культури, підміна людини-творця людиною-споживачем. Бачити це і просто співчувати — замало. Саме тому в 2010 році ми, переїхавши з Одеси, стали жити в Шершенцях. Ми зрозуміли, що це наше місце, наше служіння. Особливо після весілля. Зібравши під час двох етнографічних експедицій матеріал, що стосувався місцевого традиційного весільного обряду, вирішили втілити його. Далі були й інші проекти. Серед них — майстер-класи писанки, ляльки-мотанки в школах ближніх сіл, підготовка колективу із Загніткова до виступу на всеукраїнському дитячому фестивалі «Орелі» (2010), залучення спонсорських коштів на ремонт музичних інструментів для дитячого духового оркестру Шершенців, участь у всеукраїнській поминальній виставці «Печу, печу хлібчик», організованій Музеєм Івана Гончара (2011), де було представлено 12 видів обрядових хлібів села Шершенці, спечених місцевими жінками.
До речі. Ця подія для Надії Скорик стала поштовхом для написання науково-практичної статті «Хліб одного села», в якій авторка, зокрема, зауважує:
«Випікання хліба для корінного селянина здається звичайною, буденною справою, обов’язком кожної дбайливої господині й врешті — неодмінною життєвою потребою, проте в цьому віковічному ритуалі відображено світогляд наших пращурів, добре, побожне, тремтливе ставлення до хліба, хліборобської праці, глибока повага до сім’ї, до матері. Вважайте за велике щастя, якщо ви долучилися хоча б на дещицю до творення хліба, оскільки жодна досвідчена господиня тут, у Шершенцях, не допустить людину з вулиці, навіть знайому чи родичку (хіба в разі крайньої необхідності чи спільної невідкладної справи), до хліба. Бо ж хліб можна і зурочити...»
Подружжя вже досить давно працює над створенням фотоколекції, а на майбутнє — фотоальбомів традиційних подільських хлібів, стародавніх пам’яток народної архітектури, зокрема й кам’яних хрестів, якими славляться Шершенці. Дбайливе ставлення до рідної землі відчувається у всьому, очевидно, саме тому спільний фотопоетичний арт-проект, представлений у Кодимі, подружжя назвало «Земля на дотик».
Проповідуючи саме таку філософію життя, молоді люди влилися у сільське будення, закотивши рукави. Зараз вони докладають чимало зусиль для створення туристичного маршруту Кодимським районом. Перше, що зробили, — влаштували свою етнографічну екологічну хату «Білочі» за назвою річки, яка протікає Шершенцями. Дмитро та Надія працюють над створенням у ній так званого «живого» сільського етнографічного музею, де відпочивальники з міста могли б не лише пожити в комфортних умовах, а й покуштувати традиційних страв з глиняного посуду, навчитися пекти хліб у печі. Це автентична хата з елементами сучасного дизайну, предмети побуту якої є колекційними експонатами сім’ї Скориків.
З появою на світ сина Пантелія у подружжя з’явилося чимало нових творчих ідей, які вони поступово втілюють у життя. Одна з них — сільський музей-школа ремесел для дітей — втілилася в облаштування етнографічної майстерні у місцевій школі, де вони разом з учнями створюють ляльки з кукурудзи, вироби з ниток, вивчають ткацтво, вишивку, народне малярство, традиційні обрядові пісні, запрошуючи літніх жінок для передачі народної манери співу молодому поколінню. Створили і віртуальну сторінку цієї майстерні в соціальній мережі, де представлено роботи юних митців.
Маючи значний педагогічний досвід, Дмитро наголошує на такому підході до виховання та навчання:
— Сучасна дитина буквально потрапляє під інформаційну лавину. Система освіти пропонує «простий алгоритм»: сприймай, засвоюй, запам’ятай і відтворюй. Величезний вантаж відомостей, що не мають практичного застосування, і як наслідок — внутрішня порожнеча, душевна убогість або ж бездуховність. Тут допоміжною повинна стати інша педагогіка, яка вчить самостійно знаходити відповіді в житті, а не підкреслювати їх у тестах. Педагогіка, яка виховує любов і повагу до самого себе, до ближніх, до рідної землі, навчає радіти і співчувати, допомагає відкрити творче начало в людині, для неї важливі не знання, а переживання, почуття, становлення внутрішнього світу дитини. Тут важлива не присутність, а участь, не засвоєння матеріалу, а спільний творчий пошук, співпраця учня й учителя для досягнення спільного результату.
— Дмитре, з цим можна погодиться, але куди подітися від годин, програм, які є обов’язковими для школи?
— Виходи є різні. Я знайшов такий, що відкриває перед дітьми світ народної культури. Знайомство учнів з нею відбувалося під час підготовки та проведення шкільних свят-ярмарків, а також у численних поїздках селами нашого краю. Розмовляючи з селянами про устрій життя, звичаї, слухаючи старовинну протяжну пісню, танцюючи народний танець, осягаючи ази ремесла або займаючись рукоділлям, вбираючись у національний костюм і занурюючись у стихію народного дійства, діти не просто отримують яскраві враження, дізнаються нове або опановують навички. Відновлюється зв’язок між поколіннями, який ми втратили в ХХ столітті, багатовіковий досвід народу стає доступнішим для дітей, формується шанобливе ставлення до культури предків, почуття національної гідності.
Зацікавлення родини старовинними рецептами народної кухні втілилося в іще одну справу, особливо актуальну сьогодні для городян, — органічні продукти харчування, тобто такі, що позбавлені хімії й вироблені руками. Скорики вже облаштували маленьку сироварню, де готують справжній твердий сир з незбираного молока за класичною технологією, а ще роблять домашні солодощі з гарбуза і моркви, квашені яблука з власного старого садка та багато іншої поживної смакоти.
Подальше своє життя Скорики пов’язують з селом, проте для втілення їхніх ідей потрібна участь держави, залучення інвестицій, спонсорська допомога. Ці молоді люди стали сподвижниками, яких не завжди розуміють, а іноді сприймають скептично, з недовірою. Якщо ж вдуматися у зміст життя, розібратися, що первинне, а що вторинне, стає очевидним: саме їхнє життя правильне, здорове і прекрасне.
Віра ТИХОНОВА.
Кодимський район.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206