Психологія ненародженої дитини, або Матриця довіри до світу формується ще у лоні матері

— Якщо під час вагітності було багато негативу, як це позначається надалі на розвитку дитини?

— Це виражається зміною поведінки дітей у ранньому віці. Тривожні діти — ознака того, що порушена базова довіра до світу.

Це ми говорили про першу матрицю. А є ще друга і третя. Вони теж несуть визначальну роль у відкладанні інформації в клітинах пам’яті.

Перинатальна психологія — дуже молода наука. В Україні нема спе­ціальної школи для її вивчення. Ми переймали досвід від психологів із Росії. Вони створюють моделі корегування цих матриць.

На першу матрицю ми ніяк вплинути не можемо. Другу й третю можемо частково корегувати.

Друга матриця формується під час першого родового процесу — коли йдуть схватки, третя — коли йде потужний період і безпосередньо самі пологи, коли дитина проходить через вузькі пологові канали, і четверта матриця — коли ми її приймаємо.

Звідки у нас суїциди, страхи, всілякі фобії? Все це — від третьої матриці. Наша програма базується на корекції цих страхів та інших негативних моментів, які закладаються ще до народження або під час народження дитини.

Зараз створюють окремі програми для дітей, народжених з допомогою кесаревого розтину. Але, як на мене, дітей все ж таки краще народжувати.

— Від чого залежить така надмірна прив’язаність дитини до матері і що треба зробити для того, щоб на певний час дитину можна було залишити з братиком, сестричкою чи нянею?

— Я вже говорила про базову довіру, яка формується під час вагітності і пологів. На першому році життя дитина взаємодіє з мамою. Але через обставини часто доводиться залишати її на няню чи бабусю. Потім, коли мама знаходить час і повертається до дитини, вона вже боїться її відпускати.

У перші місяці життя дитина звикає до величезного простору, який її оточує. І хто, як не мама, може допомагати дитині освоювати цей простір?.. Якщо дитину залишити — у клітинах пам’яті відкладається інформація: «я нікому не потрібний». Ми самі ці програми закладаємо. А потім — ситуація, коли мама поряд. І дитину опановує страх знову її втратити.

Ще одним дуже важливим моментом є енергетичне поле. Одну дитину можна погодувати, покласти в ліжечко і на певний час відійти. Іншу — погодували, на 20 сантиметрів віддалилися, і вона вже плаче. Це дуже залежить від внутрішнього стану мами, зокрема її страхів. Якщо мама дуже тривожна, то цим переймається і дитина.

До одного року маля не має власної енергетичної оболонки. До року триває формування першої оболонки. Ми її як створюємо, так і руйнуємо. Якщо у мами сильне енергетичне поле — метр, півтора, два. Якщо мама впевнена в собі, тоді й дитина може лежати спокійно. Якщо ж мама тривожна, дитина відчуває її стан.

І ще дуже важливим моментом є боязнь за мам. Коли мама кудись іде, дитина переживає, щоб з нею нічого не трапилося. Це підтвер­джено дослідженнями. Віддаляти дитину від мами треба поступово. І тут знову повертаємося до базової довіри дитини до світу.

Якщо мама приводить дитину і запихає до нас в клуб, їй треба все роздивитися і вона боїться зробити перший крок, переживає за те, як їй буде в новому просторі. А інший малюк — відчиняє двері й біжить, йому всюди комфортно. Цю довіру сформували під час вагітності і на першому році життя. Така дитина легко ділиться своїми іграшками. Насправді, це дуже добре. Бо дитина довіряє світові. Але мами часто не розуміють, чому їхні діти віддають усі свої іграшки іншим.

І знову ж таки, діти не бувають однаковими. Одній дитині вдалося приділити більше часу, іншій — менше і так далі.

— Коли у сім’ї народжується друга дитина, нерідко виникає ефект Каїна (старша дитина відчуває брак уваги, постійні відволікання матері на меншу дитину і починає ненавидіти свого меншого братика чи сестричку). У якому віці найбільш гостро проявляється ефект Каїна, як його виявити й уникнути подальшого розвитку?

— Тут дуже важлива вікова різниця між дітьми. Оптимальний варіант для других пологів — три роки.

— Але ж ефект Каїна якраз і проявляється у три — п’ять років...

— До появи другої дитини треба готуватися. Тут уже йдуть виховні моменти: «ти — старший, ти — помічник», і в жодному разі не обділяти увагою старшу дитину.

— І все ж у будь-якому випадку більше уваги мати приділятиме меншій дитині. Її треба часто перевдягати, годувати, розвивати...

— Старшу дитину треба якомога більше залучати до цих процесів: принести рушник, іграшку і т. д. Тобто організувати активну участь у житті меншої дитини. Якщо ж старшу дитину постійно відганяти: «я тут годую — іди звідси, я тут пеленаю — не відволікай», звісно ж, будуть образи.

Та коли це все ж трапилося, є терапевтичні казки, які дають зрозуміти дитині, як треба поводитися з меншою сестричкою чи братиком. Будь-яка казка лікує. Навіть «Курочка-ряба» лікує, і «Колобок» лікує, якщо цю казку правильно інтерпретувати. У наших казках Лисиця не з’їдає Колобка. Спершу казка була написана так, що Лисиця не з’їдала Колобка. А потім, під впливом агресії, все це було перероблено: Колобок провинився, дійшов до такого життя і був покараний. Але таку інтерпретацію краще давати для дітей старшого віку.

Ефект Каїна найгостріше проявляється тоді, коли маленька вікова різниця — рік, два роки, тому що діти перебувають в одній психологічній зоні розвитку.

Проблемами черговості наро­дження дітей займався Адлер. Це цілий напрямок досліджень.

Часто буває так, що мама ще не готова до народження другої дитини. Вона ще не відпочила і не відновилася після народження першої. Вона ще не відійшла від хронічної втоми, а тут завагітніла ще раз. Відтак тут дуже важливий психологічний фактор прийняття другої дитини.

Жанна ТИТАРЕНКО.
Джерело: «Справжня варта» (http://varta.kharkov.ua/).